«Це був момент, коли я могла просто лишитися життя». Кременчужанка «розірвала» коло насильства після 30 років шлюбу

27.11.2023, 19:30 Переглядів: 5 343

Про історію кременчужанки, яка вистояла після 30 років домашнього насильства від вже колишнього чоловіка, що говорять психологи та куди звертатися в Кременчуці по допомогу

З тією чи іншою формою насильства в Україні стикалась майже кожна 5 жінка. Таку останню статистику оприлюднювала ексміністерка соціальної політики Юлія Соколовська. Хоча від жорстокого поводження потерпають і чоловіки, але 90% від кількості постраждалих — саме жінки.

Нині майже кожного дня правоохоронці Кременчуцького районного управління поліції фіксують виклики, пов’язані з домашнім насильством. Про історію кременчужанки, яка вистояла після 30 років домашнього насильства від вже колишнього чоловіка, що говорять психологи та куди звертатися в Кременчуці по допомогу — у нашому матеріалі.

«Знаєте, що найстрашніше? Нашу сім’ю знали, як хорошу, гарну і таку ідеальну»

 

Олена Лебедєва займається меблями у Кременчуці вже протягом 28 років, а понад половину з цього часу присвятила дизайну інтер’єру. Сьогодні жінка має велику родину: за її словами, люблячу доньку, маму, зятя та кількох домашніх тварин — трьох котів та вівчарку.

Олена каже, що зі своїм чотирилапим «найкращим другом» познайомилась 2,5 роки тому під час реабілітації — здоров’я жінки сильно погіршилось після того, як у подружньому житті вона зазнала фізичного, психологічного та економічного насилля.

Від домашнього насильства Олена Лебедєва потерпала майже усі 30 років свого подружнього життя.

Перші прояви жорстокості від свого чоловіка Олена побачила майже одразу з моменту, як вони одружилися.

— Але коли ми закохані, ми прощаємо все, нас просять вибачення, говорять, що це більше не повториться, і ми прощаємо, але цього не потрібно робити. Все починалося з дрібниць. А з дрібниць складається життя. Спочатку він програв гроші, які ми складали на холодильник, комбайн, на все. Потім він програв обручку. Була така гра «у наперстки». Тоді для мене це було дуже складно, але я прощала, бо був дуже добрим, — розповідає жінка.

Мати її колишнього чоловіка мала гіперопіку над своєю дитиною та постійно давала вже нам, як родині, вказівки, каже Олена.

— Все починається у чоловіків з матері. Ми жили на орендованій квартирі, яка знаходилась поруч із квартирою свекрухи, та вона постійно втручалась у життя. Я все сподівалася, що переїдемо з цієї квартири, з’їдемо в інше місце, все буде по-іншому. Так, ми переїхали з Молодіжного в Крюків, але нічого не змінилося, постійно давала вказівки та втручалася в нашу родину. Він виявився слабким, і не зміг дати їй опору, — говорить жінка.

«От я не виносила стільки часу «сміття з хати» і сама створила такого монстра»

Вперше чоловік Олени підняв на неї руку 24 роки тому. Тоді він зламав їй щелепу.

— Саме в цей час я працювала на сталеливарному заводі бухгалтером і через це я не могла майже 2 місяці їсти та ходити на роботу. Моя щелепа була зашита, а я нікому не казала, що сталося. Як наслідок, я втратила роботу — ніхто не буде чекати людину 2 місяці. Чому я мовчала? Бо ось виховання… Моя бабуся, вона дуже гарна людина, її немає вже, але вона завжди вчила «не виносити сміття із будинку». От я і мовчала стільки часу. Треба розвертатися і йти, навіть бігти, не озираючись, — розповідає Олена.

Вона додає, що попри пробачення, люди не змінюються: «Закохані бачать все в рожевих окулярах».

З часом біль від проявів насильств стихав, Олена заспокоювалась — до моменту, коли її «емоційно, повністю не випотрошили».

— Окрім фізичного насилля додалися зради, які викрилися не так давно. Це значно мене похитнуло. У мене здоров’я почало здавати та в мене стався інсульт, на що моя дитина сказала: «Ні мама, ти мені потрібна жива». Але для того, щоб йти на поправку після такого, потрібно хоча б, щоб не було нових потрясінь… Донька мала чимало спроб, аби поспілкуватися з батьком, але у неї нічого не вийшло. Зовсім. Він не чув (її — ред.), окрім себе. 

Донька Олени на той час постійно підтримувала, попри те, що була закордоном і не могла виїхати через карантинні обмеження у часи пандемії COVID-19.

— Вона зі мною спілкувалась майже 24 на 7. Допомогла знайти адвоката. Я була в лікарні, коли, на той час ще чоловік, просто поїхав відпочивати у Моршин, а я залишилася одна. Я навіть не розуміла, як можна просто лишити дружину після такої хвороби, він привіз мене з лікарні, сказав «Я тебе люблю» — і поїхав на відпочинок. Він думав, що я заспокоюсь, як завжди, — каже жінка.

Олена додає, що тоді настала та межа, коли довелося обирати між життям та смертю. Вибір став за життя, розпочався процес розлучення.

Жінка додає, що нині почувається винною перед донькою. 

— Він зламав мене, не я себе. Як морально, так і фізично. […] Чому я зараз про це говорю? Бо не хочу жити в такому суспільстві, я не хочу, щоб в такому суспільстві жила моя дочка! Я перед нею дуже винна, бо я її ростила доброю, люблячою дитиною, поважаючи всі сімейні цінності. І коли це сталося, її світ перевернувся, адже виявилося, що батько не ідеальний.

«Це був момент, коли я могла просто лишитися життя»

На власній Instagram-сторінці Олена опублікувала своє фото після сильного побиття чоловіком. Той випадок змусив її піти від нього. Тоді Олена встигла забрати деякі речі та котів. Усе інше їй повернули за пів року судових процесів.
 

— Це був момент, коли я могла просто лишитися життя. Коли це все трапилося, він міг поїхати зі мною до лікарні, бо я не могла взяти руля, нічого. Замість цього приїхала свекруха, яка стала захищати синочка і казати, що я його мало не вбила. Тобто туша 100 кг і я 40. Я захищалася і залишала на ньому синці незначні. Він лежав на ліжку, коли я збиралась їхати до лікаря, бо я розуміла, що все дуже погано. А він лежав і просто посміхався, бо думав, що все пройде, як і завжди, — говорить Олена.

Вона додає, що у лікарні медпрацівники хотіли викликати поліцію, проте вона відмовилась.

— Коли я приїхала у лікарню, я зробила велику помилку. Хірург мене навіть не хотів приймати. Він сказав: «Я піду викурю папіросу, а Ви добре поміркуйте, оскільки я хочу викликати поліцію». Я кажу: «Та ну нехай, не хочу, я впала з мотоцикла, пишіть так». Я сиділа в кабінеті, він нічого не хотів прописувати, бо він просто був шокований, тим, як я виглядаю.

Вона додає, що «треба карати кожну людину, яка спричиняє будь-яке насилля, бо все починалося з морального насильства. Коли тобі кажуть, що ти дурепа, що так можна робити».

Олена каже, що у лікарні їй було соромно і страшно. У той момент вона зрозуміла, що витратила 30 років свого життя на «монстра, що жив біля неї».

— Знаєте, що найстрашніше? Що нашу сім’ю знали, як хорошу, гарну і таку ідеальну. Мене навчили нічого не показувати. Але я дуже шкодую, що все життя мовчала і витратила на токсичні стосунки стільки років. Після розлучення протягом майже півтора року він міг штовхнути, так мене добре смикнути, а до конкретики вже дійшло за останні пів року. І знову ж таки — завжди просив вибачення.

Оприлюднити свою історію у соцмережах Олена вирішила після того, як зустрілась зі своєю знайомою, яка також потерпала від домашнього насильства.

— Мене тригернула одна знайома, яка живе у нашому місті. В них теж адекватна, нормальна сім’я була. І я її побачила зі зламаною щелепою, зламаною рукою і синцями на горлі. І я за ці 2 секунди, що на неї дивилася, я пережила все, що в мене було. Я їй допомогла, поїхала в лікарню. Не казала ні слів співчуття, ні що все буде добре. Я сказала: «Якщо не зробиш крок, то наступне буде смерть», — розповідає жінка.

Сьогодні Олена радіє за тих дівчат, які одразу розривають стосунки з насильником і не тримають подібних установ: «Чому я маю терпіти це».

Що допомогло «втриматись на ногах» та що радять жінкам, які потерпають від домашнього насильства, і суспільству.

Не впасти у депресію Олені допоміг психолог та підтримка доньки. Щоб абстрагуватися від депресивних думок, жінка постійно займала себе роботою — тоді вона допомогла облаштувати матері будинок.

— Коли ми розлучилися, доньці було так боляче, ми досі інколи звертаємось до психолога. Без психологічної допомоги ми б не пройшли цей шлях зовсім. І завдяки психологу, яка працювала зі мною, я стала тим зараз, ким я є. Інакше, як каже статистика, 60% спиваються, забивають на себе. Жінки, грубо кажучи, перестають жити, я працювала-працювала. Це завдяки психологу і підтримці моєї доньки. Я її підтримувала, а вона мене, — розповідає Олена.

Сьогодні, за її словами, українське законодавство не опікується і не захищає жінок.

— Для того, щоб ми жили в цивілізованому світі, не потрібен мега-крутий президент. Для цього потрібна здорова нація. Здорова нація, це коли жінка спокійна, виховує дітей в сім’ї, де немає насилля. Жінками має опікуватися закон. За законом жінка має бути захищена повністю, так, як в Австралії. Якщо вона йде від чоловіка, щоб все здобуте в шлюбі ділилося навпіл, а не вибивати те, що разом здобували. Щоб він витрачав кошти на дітей і не аліменти у 2000 грн. Тобто на рівні законодавства у нас жінка беззахисна повністю — фінансово, морально, фізично, — говорить Олена.

У своїй розмові вона згадує історію про вбивство жінки у магазині «Фея». Тоді чоловік заживо підпалив свою дружину.

— Я цю жінку знала, вона у мене працювала, допомагала мені по подвір’ю, ще коли я жила в будинку з колишнім чоловіком. У неї було 6 дітей. Це була резонансна справа — чоловік бив її. Вона телефонувала у поліцію, але вони тільки руками розводили. У результаті він зачинив її в магазині й спалив, — каже Олена.

За її словами, нині українське суспільство деградувало: жінки, які ніколи не потерпали від домашнього насильства, виправдовують дії кривдника, зазнаючи, що «диму без вогню не буває» та висловлюють хейт у бік жертв.

Протягом усього діалогу з нами, на кінець кожного свого життєвого прикладу, Олена радила жінкам не замовчувати насильство та при перших проявах жорсткої поведінки партнера розривати стосунки.

Суспільству не слід втручатися у сімейні справи жінки, навіть якщо вони бачать прояви насильства, розповідає Олена, адже такі добрі, на погляд людей, дії, можуть «сприйнятись в штики».

— Для цього можна просто поспілкуватися і зробити рекомендації. Наполягати — ні. Ви зробите ще гірше. Можна скидати якісь пости, показати, як може бути. Ні в якому разі не кричати, що все, я тебе витягну — ні. Не тому, що ти перестанеш для неї існувати, це крок, який жінка має зробити самостійно, для того, щоб вона ніколи в житті не сказала, що хтось винен у тому, що вона розлучилась.

Надалі Олена планує у соцмережах писати продовження своєї історії — «розлучення, документально це одне, а як ти забираєш частину того, що ви нажили разом — інше».

— Жінка, яка поважає себе, поважає свої кордони — ніколи не дозволить до себе такого ставлення, — говорить Олена.

Статистика 

За 10 місяців цього року Національна поліція отримала 244 тисяч заяв про вчинення домашнього насильства. Більша кількість заяв від жінок — це майже 77%, близько 20% від чоловіків, решта — від дітей. Про це повідомила заступниця Міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко на відкритті забігу «Acting for survivors» до щорічної міжнародної акції «16 днів активізму проти насильства».

Кількість звернень про домашнє насильство збільшується, попри те, що частина територій перебувають під окупацією та багато українців виїхало за кордон.

Що таке домашнє насильство, які види бувають та який вплив війни

Домашнє насильство — це не лише про жорстоку поведінку та дії однієї людини стосовно члена сім’ї, а й про бездіяльність також, каже клінічна психологиня Ірина Алексєєва.

Загалом розрізняють 4 основні форми домашнього насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. У психологічного насильства є кілька підвидів, говорить Ірина Алексєєва.

— Це і контроль постійний, коли перевіряється, скільки приходиш, о котрій встав, скільки чого зробив. Тобто такий тотальний контроль. Друге — це знецінення. Ти нічого не можеш, ти ніхто, ти поганий професіонал, ти погана господиня, ти занадто товста, ти занадто худа, ти погана мама. Тобто таке знецінення — це дуже болюче для людини, це ранить її. Так. Третій аспект — ігнорування. Вважається, ігнор — це найтяжчий вид психологічного насилля, тому що людину таким чином наказують. Ти не заслуговуєш моєї уваги. І якщо глибше дивитись — ти для мене ніхто. Такий, я думаю, це відчувати і чути — це дуже боляче для людини, — каже психологиня.

Вона додає, що кривдник намагається обмежити свою жертву від спілкування з суспільством, бо люди можуть врятувати її. Зазначає, що жертвами домашнього насильства можуть стати, як жінки, так і чоловіки.

— І останнє — це переслідування. Ну, можна порівняти з параноєю. Коли, о котрій ти прийшла, так? Тут також пов’язано з контролем. А хто там тобі зателефонував? А з ким ти спілкуєшся? Це все про психологічне насилля.

Домашнє насильство проходить у кілька фаз. Спочатку йде фаза посилення напруги у насильника, яке наче «накриває, як хвилями». Людина «спускає пар» у насильстві, а після починається «фаза вини та спокою», коли у жертви просять вибачення. 

У більшості випадків, розповідає Ірина Алексєєва, насильство повторюватиметься постійно, попри усвідомлення проблеми. Зміни можуть бути тоді, коли насильник працює над своєю деструктивною поведінкою і звертається по допомогу до фахівця. 

Вона каже, що на сьогодні війна в Україні може вплинути на зріст кількості випадків домашнього насильства. Так, за дослідженнями, які проводили після В’єтнамської війни серед родин солдатів через 10 років зросла кількість жорсткого поводження, говорить психологиня.

— Я думаю, це пояснюється тим, що людина повертається, вона там адаптується, знаходить професію і так далі. А приходить час, немає викиду емоцій, тобто вона ніяк не реалізує свої емоції, вона може піти в насилля. Це не всі будуть, але частина такого буде. Тому ми повинні бути готовими і повинні це попередити. Тобто це повинно бути на державному рівні, — каже фахівець.

Диму без вогню не буває?

У суспільстві є думка про те, що інколи в насиллі винні обидві сторони, як насильник, так і жертва, а на підтвердження слів згадують фразеологізм «Диму без вогню не буває». Спеціаліст зазначає, що насильство жодним чином не має виправдовуватись. 

— Часто чоловіки кажуть: «Вона мене спровокувала. Вона сама там істерику спровокувала, або вона там вимагає з мене кошти». […] Якщо в тебе є якісь проблеми, якщо ти не справляєшся зі своїми емоціями, звернись до фахівця. Не треба завдяки комусь себе ставити вище. […] Є така дискусія, що, так, вона там одягла коротку спідницю, або вона там якась занадто емоційна. Але ж ти чомусь реагуєш. Чомусь реагуєш на це, — говорить Ірина Алексєєва.

Чому виникає домашнє насильство?

На виникнення домашнього насильства впливає багато факторів, каже Ірина Алексєєва.

— Якщо ж ми говоримо про особистість, то звичайно це люди, які в своєму прикладі не мали такої конструктивної моделі сім'ї. Тобто можливо в їхній родині або тато бив маму, або мама щось, або тато пригнічував. Або, наприклад, родина, де випивали, або вживали якісь наркотичні речовини. Аб’юзерами можуть ставати діти, яких ігнорують, — каже спеціаліст.

Що робити жінкам, які постраждали від психологічного насильства?

За словами психологині, у таких випадках жінці варто «мати сміливість змінити своє життя на краще» і не мовчати.

— Розумієте, якщо говорити з точки зору психології, є таке поняття трикутника Картмана. Драматичний трикутник Картмана. Де є жертва, де є переслідувач і де є рятівники. І цей трикутник постійно з’являється. Тобто жертва може ставати і переслідувачем, а переслідувач може ставати жертвою. Щоб вийти з цього трикутника, бо насилля і всі оці речі — це гра, треба просто вийти з цієї ролі. Треба усвідомити, що я людина, я маю право жити краще, я можу за всіх не відповідати. І просто перестати це робити. Це звичайно складно, просто не бути жертвою, — розповідає Ірина Алексєєва.

Психологиня додає, що для такого кроку жінка має підготуватися — «це не буде за один раз можливо. Треба зрозуміти, прийняти в собі рішення, що я йду».

Суспільству, яке може стати свідком домашнього насильства Ірина Алексєєва каже, що допомагати жертвам потрібно лише у тому випадку, якщо самі морально і фінансово готові їх підтримати.

Куди у Кременчуці звертатись по допомогу

Наразі у Кременчуці діє один денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства. Як розповіли ТЪ працівники соцслужб, в місті цілодобово працює «кризова кімната», де жінка може залишитись на ніч в разі потреби. Розташування кімнати знають лише поліціянти.

У межах міжнародної акції «16 днів активізму проти насильства» у Кременчуці 27 листопада провели акцію «Кроки до допомоги»
У межах міжнародної акції «16 днів активізму проти насильства» у Кременчуці 27 листопада провели акцію «Кроки до допомоги»

Соціально-психологічну допомогу у Кременчуці можуть надати у центрі соціальних служб. Він розташований на вул. Академіка Маслова, 15/4. 

  • +38 (096) 728-42-08

Медичну допомогу нададуть у всіх лікарнях міста. Для постраждалих жінок у Кременчуці діє гінекологічний кабінет безбар’єрного доступу. Він розташований у перинатальному центрі на вул. Майора Борищака 20/3 і працює цілодобово.

  • +38 (0536) 75-86-24, +38 (068) 277-93-45

Координаційну та правничу допомогу нададуть у департаменті у справах сімей та дітей та у центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги. що розташований на вул. Небесної Сотні 54.

  • Департамент у справах сімей та дітей Кременчуцької міської ради

+38 (0536) 74-38-61, +38 (098) 839-11-61

  • Кременчуцький місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги

+38 (0536) 75-75-20

«Гарячі лінії» та телефони довіри

  • Національна гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей: 

15-47 (з мобільного чи стаціонарного телефону)

  • Національна «гаряча лінія» із запобігання домашньому насильству:

Короткий номер з мобільного: 116-123 (цілодобово, безкоштовно, анонімно та конфіденційно)

0-800-500-335 (безкоштовно зі стаціонарного або мобільного телефонів, вуличних таксофонів в м. Києві).

  • Національна дитяча «гаряча лінія»:

0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарного телефону, анонімно та конфіденційно)

116-111 (з мобільного телефону)

  • Інформаційна лінія центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги:

0-800-213-103 (цілодобово)

  • «Гаряча лінія» психологічної підтримки для чоловіків:

2345 (для абонентів Vodafone, Lifecell)

+38 (067) 752-23-45 (для абонентів Київстар)

  • Лінія підтримки з питань жіночого здоров’я:

3033 (щоденно з 9.00 до 18.00)


 

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Автор: Вероніка Білодід Джерело фото: zmina.info Відео: Кирило Воронцов
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 6 від 8 лютого 2024)

Кременчуцький ТелеграфЪ

Читати номер

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх