Переїхала до Іспанії: історія кременчужанки, що тікала від бомб під Гостомелем

22.08.2022, 08:18 Переглядів: 2 017

 

Два тижні під обстрілами, чотири дні потягами до Іспанії та життя у Барселоні: розповідь кременчужанки, яку війна застала у Києві.

Кременчужанка Марія 24 лютого опинилась між Бучею та Гостомелем. Дівчині вдалось виїхати звідти лише через 2 тижні постійного бомбардування:

 
 

– О 5 ранку я розплющила очі від того, що почула вибух, – розповідає дівчина. – Це було настільки гучно, що я подумала, що вибухнула заправка. Почитала пабліки, але жодних новин. О шостій ранку почула ще один вибух. У той самий момент я зрозуміла, що все. Це війна. Мама моєї подруги, з якою я у той час мешкала, також прокинулася і все зрозуміла. Вона поклала тканеву маску на обличчя зі словами: "Якщо помирати, то красивою". До нас прибігли сусіди, постукали у двері: "війна почалася, біжіть у підвал!". Але ж той підвал складеться разом із будинком, якщо нам прилетить. І поруч немає ані бункера, ані метро: просто ліс! Ми мешкали на околоці Києва, за 15 кілометрів від Бучі та Гостомелю…

 

Спочатку дівчина хотіла виїхати з Києва. Але їй не вдалось через пробки та відсутність авто, тож довелось залишитись.

– У всіх була паніка. Шок. Страх. Ми постійно чули вибухи. Я ставила телефон у зачиненого вікна і знімала відео. Кожні 2-4 хвилини лунали вибухи. Як розкладом. Ми зібрали валізи, але нас не змогли забрати через пробки та обстріли. Тоді у мене промайнула думка: ну все, мабуть, тут і помремо. Я чула обстріли. Чула, як стріляли танки. Страшно спати. Іноді я не спала до 4-5 ранку, бо у цей час часто починалися бомбардування. Ми нікуди не виходили: іноді спускалися до підвалу, бо сусіди попереджали про масовий обстріл по всіх районах. Сидіти там було жахливо. Холодно, лячно, без зв'язку. Всі налякані, шоковані. Але ми підтримували один одного, намагалися не падати духом і навіть у цих умовах бути на позитиві.

 

"Йшли через мінне поле"

– Через 11 днів у нас закінчувалася їжа. 8 березня ми вийшли до супермаркету: йшли пішки 3 кілометри. По дорозі зустріли наших хлопців з ЗСУ. Вони подарували нам по тюльпану. Ми просто почали плакати. Для нас це були найдорожчі квіти у житті! Ми купили мандарини та сирки і подякувати їм на зворотній дорозі.

 

Коли повертались додому, то побачили, якою дорогою ми щойно йшли. Уздовж траси розташовані таблички з написом "Міни". Ми не побачили їх одразу, бо напис видно лише з одного боку. І тут ми звернули увагу, що навколо нас ціле мінне поле! Це був треш.

Врешті решт, завдяки волонтеру дівчатам вдалось виїхати:

– Ми облишили Київ лише на 14-й день. Волонтер забрав нас автівкою з лісу на вокзал. Ми чотири години чекали на потяг до Полтави. Двічи лунала сирена. Я страшенно змерзла. Вокзал був повний: люди їхали з Києва світ за очі. Жінка з двома собаками до мене підійшла і спитала: а куди всі їдуть? Вона їхала навмання, бо за кордоном у неї нікого не було. Але врешті решт, ми поїхали з волонтером до Полтави на авто. Їхали ввечері, комендантська година застала нас у дорозі. У нас залишалось обмаль пального. Ми шукали заправку, але, звісно, все було закрито. Нас зупинив чоловік з автоматом. Наказав вийти, покласти руки на капот. Та ми ж українки, дівчата, та ще й з кішкою! Нас попередили, що ми їдемо у комендантську годину і нас можуть просто розстріляти без попередження...Врешті-решт, до нас приїхала поліція. Ми пояснили, що у нас порожній бак. Застряли і не знаємо, що робити. Вони нас вислухати та поїхали. Довелось усю ніч стояти під Борисполем. Ми спали в машині і бачили, як сильно бомбили Київ…Вранці знайшли бензин та вирушили. Був момент, коли ми під'їхали до мосту, але нам наказали розвернутися. Міст був підірваний, довелось зробити розворот на 100 км.

З Полтави до Барселони: чотири дні у дорозі

Діставшись Полтави, дівчата вирішилиїхати за кордон.

– Страшно було все міняти. Але ми зважилися: нас було четверо. Купили квитки на автобус з Полтави до Кракова. До Кракова їхали 28 годин. Планували зупинитись у знайомої, що погодилася надати нам притулок на тиждень, аби ми відпочили та вирішили, що робити з нашим життям далі. Але коли дійшло до справи, то виявилось, що у неї вже 16 осіб у будинку. Ми хотіли зупинитись у Кракові, але було ніде переночувати. На залізничному вокзалі волонтери лише розводили руками: вони не мали вільних місць. Там було стільки людей! Разом із нами приїхали близько двох тисяч українців! Ми підходили до кожного волонтера та просили про допомогу, але всі нас відправляли на Берлін. Нам дали безкоштовні сім карти, їжу, воду, проте не могли оселити та пропонували їхати далі та роздавали безкоштовні квитки. Ми вирішили їхати до Іспанії. У кожного з нас були свої причини обрати цю країну. На вокзалі побачили молодого хлопця, що тримав табличку "Барселона", поруч із ним жінку. Чоловік обіцяв безкоштовний автобус, безкоштовне житло, роботу за контрактом, оформлення документів. Але "шосте чуття" підказало, що безкоштовний сир лише у мишоловці. Він сам з Іспанії, але іспанською не розмовляє, його мати з Лондона, але не знає англійської. Чоловік здався нам підозрілим, тож вирішили їхати самостійно, потягами. Волонтери дали нам квитки до Берліну: далі нам мали допомогти дістатися до Іспанії. Ми сіли у жахливу електричку, яку постійно мотиляло. Разом із нами їхали люди з Бучі, Гостомеля, Харкова, Сум та інших гарячих точок. Майже у кожного жахливі історії: розбомбили житло, вбили рідних чи знайомих…Наш поїзд не доїхав до Берліну. Місто вже було переповнене, тож ми зупинилися на кордоні Польщі та Німеччини. Автобусом нас привезли до величезного табору із розкладачками. Вранці посадили на потяг, що прямував до Лейпцига. На щастя, цього разу ми їхали з комфортом. На вокзалі нас зустріли волонтери та через 4 години оселили у хостелі. Це було шикарно! Ми нарешті мали змогу прийняти душ. Загалом у Німеччині дуже привітні люди, нас добре прийняли, дали їжу, сухпайок.

"Побачила Ейфелеву вежу та відчула порожнечу"

– Далі прямували до Парижу: нам підказали, що звідти легше дістатися Барселони. Потяги були безкоштовні. У квитку зазначено, що це допомога Україні, вартість 0 евро.До кордону ми їхали у першому класі – це було шикарно. Такі комфортні крісла! Волонтери підказали, що ми можемо сісти у перший клас, а якщо нас звідти "попросять", пересісти у другий. На кордоні Німеччини та Франції на нас чекала занедбана електричка, яка страшенно смерділа. Десь о 10 вечора ми приїхали до Парижу. Зустріч у Франції була найгіршою. Правду кажуть: побачити Париж та померти. Нам не дали ані бутербродів, ані води, ані безкоштовного туалету. Вокзал зачиняється опівночі і відчиняється о 5 ранку. І що робити увесь цей час? Де перечекати ніч? Це нікого не хвилювало. Ти просто на вулиці. Було холодно. Навкруги вокзалу дуже брудно, смерділо, чоловік справляв свої потреби прямо за нами. Врешті-решт, нас відвезли до розподільчого центру.

 

Поки везли, я побачила ту Ейфелеву вежу, та відчула таку порожнечу. У таборі кожному видали по талону на воду та пиріжок. Я втратила квиток на воду. Попрохала пляшку води у волонтерів без нього, але мені відмовили. Це було так безглуздо. Я просто плакала.

До залу із розкладушками була черга, ми чекали. Я вже не спала 36 годин. Все було неорганізовано. У середині було брудно. Жінку біля нас почало нудить у відро. Це було жахіття. Я відійшла і почала ридати. За що це нам, так маятися білим світом.


Навкруги були люди із жахливими історіями. Ми тікали від небезпеки, а вони втратили все. Я гралася з 5 річним хлопчиком, знімала відео з ним. Запитала, чого б ти хотів? Він дивиться у камеру і каже: "я не хочу вмирати". Як таке може спасти на думку п'ятирічній дитині! Дівчина з Гостомелю розповідала, що її мама просто на вулиці побачила танки. Багато танків: штук 40, через кожну хату стояли. Вона йшла дорогою, де просто розкидані шматки тіл…


Автобус, що відвозив людей на вокзал на потяг до Барселони, нас не забрав. Він брав лише тих, хто вже мав квиток. Товкучка, люди готові за своє місце в автобусі горло перегризти. Ми взяли таксі та поїхали на вокзал шукати квитки самостійно: обійшлося у 30 євро. До відправлення потяга лишалось 15 хвилин. Намагалися знайти Червоний хрест, але ніхто не міг підказати де він, навіть поліція. Прибігли до каси, а там велетенська черга. Подруга перетнула всі перепони та пробилась до каси. До неї підійшли поліцейські та наказали встати у чергу. Ми були у відчаю, бо потяг зараз поїде без нас. Раптом побачили двох жінок у червоних жилетах з Червоного Хреста та побігли до них. Нам одразу ж дали квитки до Барселони, і ми встигли на потяг.

"Ми живемо у готелі за 200 євро на добу"

– Після Парижу ми стали побоюватись прибуття до Барселони: нас може чекати те саме. Прохали людей у соцмережах допомогти з інформацією. Всі в один голос запевняли, що все буде добре, нас зустріне Червоний Хрест. Нас дійсно дуже тепло зустріли. Дали зрозуміти, що ми в безпеці і про нас подбають. Волонтери дуже класні, до нас ставились дбайливо, все організовано на найвищому рівні. Іспанці загалом відкриті та привітні люди.


 

В Барселоні нам надали житло у готелі та триразове харчування. Сніданки у вигляді шведського столу, обіди та вечері по меню. Чотиризірковий готель розташований у дуже дорогому районі: центр,15 хвилин від відомого храму Саграда Фамілія. Номер у готелі у сезон коштує 200 євро на добу. Він невеликий: усередині два двоповерхові ліжка, ми мешкаємо вчотирьох. Кожного дня кімнату прибирають. Сніданок у готелі коштує 18 евро. Ці кошти за нас сплачує Червоний Хрест, а йому, наскільки я знаю, компенсує держава. Волонтери одразу нас попередили, що у цьому готелі ми будемо жити 2 тижні. Далі нас переселять. Куди та у які умови вони не знають. Можливо, підселять до якоїсь родини. 4 квітня нам повідомили про переїзд. Нас планували переселити на морське узбережжя, що 7 км від Барселони, до 4-х-зіркового готелю. А звідти – до Гранади, за 800 км від Барселони. Але моїй подрузі потрібні лікарі, яких важко знайти у невеликих місцях. Вона пояснила волонтерам, що вже знайшла фахівців у Барселоні і запланувала зустрічі. З медичних міркувань, для неї зробили виключення. Тож нам дозволили залишитися у Барселоні. Я мешкала там до середини серпня. З особистих причин мені довелось попрохати переселити мене до іншого місця. Я звернулась до Червоного Хреста. Мені пояснили, що це не проблема, але у Барселоні я більше мешкати не зможу, адже там залишають тих, кому потрібні лікарі, у кого особливі потреби, потребують постійної допомоги.
Мене переселили до готелю за 60 кілометрів від Барселони, на березі моря. П'ятиповерховий готель повністю віддали українцям. Мене оселили в одному номері із трьома дівчатами: ми вже роззнайомились та потоваришували. По одному тут не селять, у тебе завжди 2-3 сусіди. З нами ще сіамська кішка: їй 15 років, вона сліпа і дуже мила. Так, ти будеш мешкати з кимось, але й що з того? Це шанс розпочати нове життя. Море знаходиться на відстані п'яти хвилин, поруч зелені гори, чудовий вигляд з балкона. У нас трьохразове харчування за системою шведського столу. Дуже смачно годують. Це справжній відпочинок після усього, через що довелось пройти. Хтось з українців мешкає у цьому готелі вже 5 місяців, хтось менше. Нещодавно деяких людей забрали і перевезли у місто на березі океану, на півночі Іспанії. Я перебуватиму тут до 23 серпня: далі можливо також перевезуть до іншого місця.

– Ви приїхали у березні. А куди зараз селять українців?

– Новоприбулі приїжджають на вокзал або в аеропорт, де їх все одно зустрічає Червоний хрест та розселяє далі. Житло – це рулетка. Волонтери нам пояснювали: ми не можемо врахувати побажання Маші жити в Каталонії, а Іри біля моря. Когось відправляли у п'ятизіркові готелі на березі моря, де на сніданок подають лосося. Комусь пощастило менше. У наш готель досі заселяють українців: нещодавно з'явилася нова родина.

– Яка вартість оренди житла?

– Я не розбиралася із цією темою, адже не маю планів зараз самостійно винаймати житло. Знайомі зняли невелику двоповерхову студію на місяць за 900 євро. Потрібно заплатити за перший та останній місяць. Можна знайти квартиру і за 400 євро, але в небезпечному районі, де багато крадіжок та розбою.

– Яке у готелі харчування? Чи вистачає його?

– Це гарний ресторан з красивою подачею блюд. Приносять рибу, стейки, картоплю фрі на величезних тарілках. Перша страва може бути паста з морепродуктами, салат. На друге – стейк, на третє – десерт. Але якщо чесно, я не завжди ходжу на обід та вечерю. Лише на сніданок. Їжа іспанців – це не моя їжа. Вони полюбляють горох з цибулею та беконом, артишоки, боби, нут, можуть запропонувати свинячі щоки. Під час сніданку мені легше обрати собі меню, адже це "шведський стіл". Але харчуватися самостійно у Барселоні дуже дорого.

 

– Яку ще допомогу надають?

– Можна отримати кошти на засоби гігієни – 30-50 євро. До того ж до нас раз на тиждень приходять волонтери: приносять засоби гігієни та квитки на проїзд. В Барселоні він дорогий: одна поїздка коштує 2.5 євро. Нам раз на тиждень дають квитки на 10 поїздок. Але ми майже нікуди не їздимо: дуже багато ходимо, мінімум десять тисяч кроків у день. З першого вересня для українців зроблять безкоштовний проїзд у потягах на відстань не більше 300 кілометрів від твого місця проживання. У центрах гуманітарної допомоги допомагають з одягом та речами. Ми приїхали у зимовому одязі, а в Іспанії вже літо майже. Тож у центрі допомоги ми змогли підібрати собі речі. Тоді був гарний вибір. Але зараз іспанці перестали приносити так багато речей, тож вже важче підібрати пристойний одяг. Також при центрі надають засоби гігієни. Я майже туди не ходжу, у мене немає потреби. Але у таких місцях часто буває соромно за українців, які показують не найкращий бік.

– Чи надають українцям виплати?

– Так, але не всім: залежить від твоїх умов перебування. У Барселоні можна отримати соціальну допомогу, якщо звернутися до соцслужби. Вони нагадуючи житло, що нагадує гуртожиток. У кімнатах я не була, але усередині чистенько, є ігрова кімната. Якщо попрохати там допомоги, за тобою закріплять соціального працівника. Він допоможе отримати банківську картку, на яку щомісяця нараховуватимуть 300 євро. Але потрібно показати, що ти нічого не маєш. Також видають картки на 50 євро на тиждень на покупки у супермаркеті. Проте оскільки нами уже опікується Червоний Хрест, та ми мешкаємо у готелі з триразовим харчуванням, нам ці виплати не призначають. Нам пояснили: у випадку, якщо у нас немає житла та харчування, ми можемо звернутися до соцслужби: нас поселять та видадуть картки.

– Чи можна прожити без грошей?

– Так, якщо такий варіант, як у нас, коли Червоний Хрест надає триразове харчування, гуманітарну допомогу, одяг, квитки на проїзд, то, в принципі, можна прожити і без грошей.

– Яка ситуація із медициною? Які умови для українців?

– Я лише приїхала до Іспанії, і у мене почались ангіна. Температура під 39 градусів, погане самопочуття. Я проконсультувалася онлайн із лікарем, він порадив антибіотики. Було вже близько 10 вечора. Я пішла до аптеки, але мені відмовили у продажі ліків: все по рецептах. У мене не було змоги піти до лікаря, а я вся палаю! В аптеці порадили викликати швидку, аби вони мене оглянули та виписали ліки. Приїхала швидка, мене оглянули та виписали ліки, які я купила одразу ж в аптеці. Виклик був безкоштовним. Зараз я отримала медичну картку, що називається Сатют. З нею я можу піти на безкоштовний прийом до лікаря. Якщо він прописує ліки, я надаю цю картку в аптеці. Вони бачать призначення та видають ліки безкоштовно. Проте медицина дещо дивує.У мене почались акне, я прийшла до дерматолога. Він не направив на жодні аналізи, поміняв вашу, зріст та порадив заспокоїтися, розслабитися, випити пива, позасмагати на пляжі! Я була шокована!

– Чи довго оформлювати документи в Іспанії?

– У них все роблять довго і потрібно записуватись на візити за місяць. Я б ще сказала про іспанське слово "ман'яна", що означає завтра. У них всі справи на завтра! Кожен іспанець це знає. Аби отримати ідентифікаційний номер іноземця, ми мали попередньо записатися телефоном. Додзвонитися було неможливо. Ми телефонували тиждень, доки зв'язалися із оператором. Це був кінець березня, але нас записали на шосте червня. Раніше місць не було. Але потім нам пощастило знайти більш ранні дати. Потрібно було обов'язково прописатися: можна використовувати соціальну адресу. Нещодавно я отримала картку резидента Іспанії. Вона надається на два роки, вартість — 16 євро.

– Яка ситуація із роботою?

– Ми пішли до в центру зайнятості. Вони нам не запропонували нічого: за три місяці не надійшло жодного листа.Сьогодні я давала інтерв'ю іспанській журналістиці. Вона розпитувала щодо працевлаштування, як у нас з пошуками роботи. Сказала, щоб ми не переймалися: чотири місяці це не багато і до півроку ми будемо почуватися розгубленими, а знайти роботу буде не легко.–

Чи важко працевлаштуватися?

– Подруга намагалася влаштуватися в бари хостес або офіціанткою, але їй відмовили, адже вона не знає ані іспанської, ані англійської. Насамперед влаштувалися ті, хто працює у б'юті-індустрії: майстри манікюру, педикюру, перукарі тощо. У Барселоні безліч міні-салонів: майже у кожному будинку. У бюті-сфері зарплата 2 тисячі євро в вище. Манікюр за 40-45 євро, вії – 65, педикюр тут коштує 45 євро.

– Як з вивченням мови?

– У нас був короткий безкоштовний курс з вивчення іспанської. Протягом місяця тричі на тиждень ми відвідували заняття, що тривали годину. Проте наше коло спілкування україномовне, тож важче вивчити нову мову. Ми отримали ази, що допомагають у побуті, але цього замало для працевлаштування. Подруги знайшли школу з 15 вересня, аби продовжити навчання. Строк – пів року, вартість – 50 євро.

 


В Іспанії часто влаштовують акції на підтримку України

 

- З березня по травень мітинги на підтримку України проходили щотижня. Люди збирались у неділю на площі Каталонії, поліцейські перекривали дороги, ми з плакатами та прапорами виходили доносити світу про події в Україні, щоб нас почули, побачили скрізь, допомогли зупинили війну, закрили небо! Хотілось донести кожному іспанцю, що Україна потребує допомоги, допоможіть нам будь ласка. Зараз мітинги проходять раз на місяць. Намагаємось ходити на кожний. Коли стався теракт в Амсторі, у Барселоні всі виходили з плакатами, з фотографіями торговельного центра. Хочеться донести усьому світу, що Україні потрібна підтримка. Зверніть на нас увагу, не “звикайте” до війни: вона продовжується. 

Автор: Олена ЯРЕМКО
Теги:
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 38 від 22 вересня 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх