Шанс на життя: як трансплантація нирки двічі врятувала життя кременчужанину

Роман Бормінов - один із небагатьох українців, якому довелося двічі пережити трансплантацію. Кременчужанин із неймовірною силою духу та бойовим характером. З самого дитинства Роман захоплюється футболом і цього року захищав кольори національної збірної України. Він не лише хороший гравець та люблячий чоловік, а й хороший кулінар. Про проблеми трансплантології, шалений успіх у збірній «Телеграф» особисто розпитав Романа Бормінова.

Пекельний біль та повне виснаження

Рома розповів, що першу трансплантацію зробив у 2013 році. Він тоді навчався у льотному коледжі й проходив плановий медичний огляд. Аналізи показали, що у нього у 10 разів підвищений білок, це свідчило про те, що у Романа проблеми з нирками, які не могли втримати білок. Як згодом дізнався Роман причиною проблем з нирками могло стати недоліковане отруєння грибами.

Спочатку Романа поставили на гемодіаліз. У шпиталі його тричі на тиждень тримали по 4 години. Гемодіаліз – це один із методів позаниркового очищення крові за допомогою апарату штучної нирки, коли через апарат прокачують кров, і вже очищена кров повертається до судин хворого.

- Крім очищення, кров позбувається ще й корисних компонентів. Також від постійної спраги постійно хочеться пити, – поділився Роман.

Постійне очищення крові не лише викликало незручності, які збирав час на лікування, а й пекельний біль кровоносних судин, через які прокачували кров. Так довго тривати не могло, й постало питання про трансплантацію нирки.

Першою на допомогу прийшла мама

Оскільки в нашій країні дозволена лише трансплантація від рідних, Роману допомогла мама. Спочатку лікарі мають пересвідчитися, що органи реципієнта і донора співпадають за кількома показниками, а також пересаджування не нашкодить обом.

З пересадженою ниркою Роман прожив 3,5 року, й, на жаль, організм відторгнув донорський орган. Отож лікування та гемодіаліз довелося розпочинати спочатку.

Роман пам’ятав про виснажливе лікування, тому вдруге наважився на трансплантацію.

«Двічі на день приймаю ліки, щоб пригнітити свій імунітет»

- Ми пожиттєво приймаємо препарати, які не дозволяють організму відторгнути донорський орган. Я приймаю ліки двічі на день, щоб пригнітити свій імунітет. Їжджу до Харкова в інститут трансплантології та здаю аналізи крові на концентрацію цього препарату.

У рамках державної програми отримуємо ліки, але вони не завжди підходять, тому доводиться обмінюватися з іншими. Іноді доводиться вибивати ліки з боєм. На щастя, поки що є ліки, адже коштують вони недешево. Одна пачка 4-7 тисяч гривень, і це лише на два тижні…

Чотири місяці у 2017 році побував на діалізі. Й двоюрідна сестра проявила ініціативу й запропонувала свою нирку. «Ти ж розумієш, на що ти йдеш?» - запитав її, але вони з дружиною нічого не хотіли слухати.

На День Святого Миколая лікар наважується на другу операцію

У 2017 році Роман зважився на другу трансплантацію.

- Тоді я працював на тютюновій фабриці, половину суми дали на заводі й половину суми зібрали рідні, друзі та небайдужі кременчужани, які відгукнулися на публікацію «Кременчуцького Телеграфа».

19 грудня, на День Святого Миколая, лікар Микола Миколайович вирішує робити операцію. Через низький гемоглобін була величезна ймовірність втрати крові, але лікар наважився й вдало зробив операцію, – поділився Роман.

Віддала нирку й за три місяці завагітніла

Рома зізнався, що рідні після трансплантації почуваються добре. Двоюрідна сестра Аліна після операції народила вже двох дітей.

- Після того як віддала мені нирку, вона одружилася та народила двох дітлахів. Вона у 23 роки поділилася ниркою й за три місяці завагітніла. А я став хрещеним татом, – розповідає Роман.

Підтримка рідних дуже допомагала

- Важко було психологічно. Здоровий хлопець, працюю та граю у футбол і в один чудовий момент все перевертається… Обмежуєш себе в усьому. Переважно варена та приготована на парі їжа, можу собі трохи дозволити смаженої картоплі або м’яса, - зізнається Рома.

Справжньою опорою та підтримкою Ромі стали його рідні та близькі. Дружина та мама не давали падати духом, дуже допомагали домашні тварини.

Трупна трансплантація під забороною

Родинна трансплантація в Україні дозволена й практикується, а от так звана «трупна» - трансплантація від померлих людей, які не є родичами, тоді була юридично заборонена. І лише кілька днів тому в звичайній районній лікарні у Ковелі в Україні провели першу трупну трансплантацію нирок та серця, яка дозволена вже за новим законом про трансплантацію. Напередодні на Волині трапилася аварія і до ковельської лікарні доправили молодого чоловіка в комі. Шансів на порятунок не було, лікарі констатували смерть мозку. Родичі, які дали згоду на забір органів, врятували одразу трьох людей. Крім серця, цієї ночі пересадили дві нирки.

Медики зазначають, що у листі очікування на пересадку органів знаходяться близько 5 тисяч українців. Більше тисячі потребують пересадки серця, півтори – трансплантації печінки, понад 2 тисячі – заміни нирки. Більшість із них або їдуть за кордон або помирають не дочекавшись допомоги.

- Не так важко фінансово та здача аналізів, як оформлення документів у нотаріусів, довести, що ви - рідня.

У порівнянні з 2013 та 2017 роком кількість тих, хто погоджується на трансплантацію, зростає. Зараз більше людей хворіють, і не лише проблеми з нирками, а й кістковий мозок, печінка…

- А що робити, якщо необхідна трансплантація органів, якими неможливо поділитися без шкоди для здоров’я інших?

- Ставати у Міністерстві охорони здоров’я в чергу за донорськими органами… і за кордон. У нас більшість людей їдуть у Білорусь, Індію… Знайома дівчина розповіла, що її хлопцю пересадили серце в Індії. Вони тут підписують контракт, оплачують кошти фірмі з Індії. За Конституцією, якщо держава не може тобі допомогти, вона зобов’язана компенсувати лікування в іншій країні, але нам доводиться вибивати кошти на лікування. Наприклад, Едуарду Вітошинському зробили пересадження кісткового мозку, але його батькові довелося 72 дні провести під стінами МОЗу.

Роман зізнається, що раніше навіть не замислювався над проблемою пересаджування органів.

Дозвіл на трансплантацію = чорний ринок?

Українська медицина ще далека від відкриття ринку трансплантації не від рідних. Перед державою постає кілька основних проблем: відсутність фінансування на розвиток системи трансплантації, відсутність єдиного реєстру донорів, співвідношення презумпції згоди і незгоди, перспективи розвитку трансплант-координаційної служби, проблеми навчання та підготовки лікарів. Та чи готове суспільство до обговорення потреб трансплантації? Чи готове боротися з «чорним ринком»?

Дебют за збірну України на міжнародному турнірі

Цього літа Роман побачив пост у фейсбуці про те, що серед людей із трансплантованими органами набирають команду для участі в турнірі.

Турнір «Трансплантація – це життя» проходив у Білорусі вдруге, але для збірної України ці змагання стали дебютними. Разом з нами у турнірі змагалися збірні Білорусі, Росії та Польщі. Крім людей із трансплантованими органами участь у змаганнях взяли медики.

Нашого Романа Бормінова визнали найкращим голкіпером турніру. У підсумку збірна України завоювала одну перемогу, нічию та поразку. Але перемога не головне, і кожен тут не прагнув виграти, а лише довести, що трансплантація - це не вирок.

P.S. Державна служба охорони здоров'я Великобританії створила рекламу, яка символізує пожертвування серця пацієнту, що відчайдушно очікує орган.

Сім'ям пропонується в це Різдво поговорити про пожертвування органів, до зміни закону в наступному році.

Всі дорослі в Англії і Шотландії у 2020 році - будуть вважатися донорами органів після смерті, якщо тільки вони не зареєстрували рішення про відмову.

Однак сім'ям все одно буде дано «останнє слово» про те, чи можна взяти органи їх родича.

Чиновники охорони здоров'я закликають сім'ї обговорити свої побажання один з одним, щоб в разі їх смерті їх рішення не було скасовано близькими.

Телевізійна реклама показує жінку, що тримає повітряну кулю у формі серця. Ми спостерігаємо, як вона тихо покидає свій будинок і сплячу сім'ю, і їде на автобусі, спостерігаючи за різними життєвими сценами, які відбуваються навколо неї.

У фінальній сцені ми бачимо, як вона наближається до будівлі, коли встає сонце, мовчки з посмішкою випускає повітряну кулю. Пацієнт простягає руку з вікна, щоб отримати символ дару передачі життя.. Пацієнт дивиться вниз і жестами, ніби каже "дякую".