Ідея цього матеріалу виникла після двох розмов, які відбулися практично одна за одною.
Спершу вчителька фізики, 68-річна пенсіонерка, сказала: «Чому ви називаєте росіян окупантами? Це братній народ! Треба ще розібратися, хто там окупант – росіяни чи бандерівці!».
Через кілька днів інша кременчужанка – працівник культури – зазначила: «Яка війна? Це все провина отих шалених з Майдану! Росія – братня країна, вони наші брати, нікуди нам від цього не дітися, а ми самі винні, що у нас таке відбувається!».
Обидві згадані особи – цілком нормальні, адекватні жінки з пристойною освітою. Вони дивляться не лише серіали, а й новини. Вони чули, що терористи збили ІЛ-79 і 49 українських хлопців загинули. І про розстріл українського блокпосту під Волновахою вони теж чули. Мабуть, вже знають, що під Червоним Лиманом загинули 12 українських десантників. Тим більше незрозуміло, як їм вдається не бачити очевидне – в Україні йде війна, і інтервент у цій війні – Росія, а інтервенти – її найманці.
Звідки таке небажання визнавати очевидні речі, «Телеграф» запитав науковця, кандидата психологічних наук Сергія Корсуна.
Сергій Корсун
– Пане Сергію, чи можна вважати прикладом психологічного зараження поведінку частини українців, які не визнають очевидні речі – наприклад, те, що в Україні йде війна, розв’язана Росією?
– Звісно можна, більше того, ми спостерігаємо не лише одномоментне психологічне зараження, а стабільний психологічний вплив та маніпулювання свідомістю цих громадян.
– Чий це вплив? У чому він проявляється?
– Це цілеспрямований вплив. Я спостерігаю, як тривалий час за допомогою російської пропаганди на телебаченні у людей, що проживають на сході України, в Луганській та Донецькій областях, формується негативне ставлення до багатьох суспільних явищ. До них, на мою думку, застосовуються методи психологічного впливу, і таким чином, людині нав’язують певну думку, певну оцінку явищ чи речей. Подивіться уважно і ви побачите – у певний момент навесні відбувся потужний запуск немотивованих неадекватних реакцій громадян на звичні речі, які завжди були присутні у нашому житті – наприклад, на український прапор. Ви ж розумієте – якщо людина адекватна, якщо вона не піддавалася психологічному впливу, вона нормально, нейтрально ставитиметься до будь-якого національного прапору. Тим більше – прапору власної країни. Вона сприйматиме його лише як символ країни. Але ж ми з весни почали спостерігати у певної частини українського населення у Донецьку, Луганську, Харкові немотивовано агресивну, неадекватну реакцію на національний прапор України. Нормальна людина нормально ставиться до того, що на державній установі висить прапор країни. Ці ж люди реагують інакше – якщо це український прапор, його треба зірвати, пошматати та спалити, а того, хто йде з прапором – побити чи навіть знищити. Це абсолютно неадекватна реакція на національну символіку своєї країни.
Прапор
Володимир Рибак
17 квітня 2014 року Володимир Рибак – депутат Горлівської міськради – прийшов на мітинг «За єдину Україну». Він намагався підняти над будинком міськради національний український прапор. Якісь тітки, що стояли під міськрадою, почали за це його лаяти. Того ж дня терористи викрали Рибака прямо посеред вулиці, на очах свідків. Володимира ніхто не захистив. Через тиждень правоохоронці знайшли його тіло з розпоротим животом.
– Яким чином вдалося сформувати у певної частини українців таку неадекватну реакцію на національні символи?
– Телебачення. Його роль я вважаю головною. Це найпотужніший ресурс, в нашій країні далеко не всі віддають перевагу інтернету, а от телевізор дивиться більшість. Телебачення – потужний ресурс для послідовної психологічної обробки. У психології є таке поняття, як ефект сприйняття. Якщо людина тривалий час отримує певну інформацію з новинних випусків, і ця інформація не викликає підозри, то у людини формується так званий ефект порядку – вона починає сприймати світ так, як їй про це розповідають, наприклад, у новинах на російських телеканалах. Не треба забувати, чимала кількість українців, особливо російськомовних, роками дивляться російські, а не українські телеканали. Наш мозок так влаштований, що людина найбільше довіряє тій інформації, яку отримала першою. Цю особливість людського сприйняття і використовують пропагандисти. Головне – донести інформацію першими – навіть, якщо вона буде брехливою, людина довірятиме їй більше, ніж тій, що надійде пізніше!
Брехня
Конашенков і Давидов
Російські журналісти Євген Давидов та Микита Конашенков працюють на російському телеканалі «Зірка» – це офіційний телеканал міністерства оборони Росії. Саме ці хлопці зробили репортаж про те, що українська армія застосувала у Слов’янську фосфорні бомби, заборонені для використання у населених пунктах, а також розстрілювала мирне населення з установок «Град». Сюжет показали на російських телеканалах.
СБУ вдалося затримати журналістів у Дніпропетровську. 18 червня росіяни Давидов та Конашенков зізналися, що історія про фосфорні бомби та установку «Град» була брехнею. «5 канал» транслював їхню публічну заяву з вибаченнями перед українським народом.
Але ж хто бачив цю заяву? Той, хто дивиться «5 канал». Та він не транслюється у Слов’янську, і в Росії теж не транслюється. Тож, найвірогідніше, що в головах українського російськомовного населення та етнічних росіян засіла, залишилась і працює інформація, яку вони отримали першою з російського ТV – про фосфорні бомби та жорстоких українських вояків.
«Укры, правосеки и жидобандеровцы»
– Як, на вашу думку, російським ЗМІ вдалося сформувати у населення Донецької та Луганської областей страх перед міфічними бандерівцями, які ніколи не з’являлися у тих регіонах?
– Тут ми бачимо дуже цікаву ситуацію – ефект стереотипізації. Тобто, певній частині населення України послідовно приписуються риси, їй не притаманні. Дивіться, як це робиться.
Існують два братніх народи – український і російський. Не можна ж говорити, що мій брат поганий, бо це брат. Водночас російській пропаганді треба нав’язати певний стереотип щодо «брата»-українця. І вони заходять з іншого боку, кажуть: так, мій брат добрий, але ж фашисти погані. Ну звісно, фашисти погані – про це всі знають, ніхто навіть не сперечається. Далі пропагандисти кажуть – «бандерівці погані, вони посіпаки фашистів!».
Насправді більшість громадян вже не знає і не пам’ятає, хто такий Бандера, що він робив. Та у людей похилого віку, народжених у СРСР, сидить у голові стереотип, вбитий радянською пропагандою – «бандерівці погані, вони посіпаки фашистів». Наразі російська пропаганда паразитує на цьому, вже раніше занесеному у голови громадян, стереотипі – просто підсилюють сигнал, що «бандерівці погані».
Пішли далі – тепер треба заявити, що націоналісти – теж дуже погані люди, вони посіпаки нацистів!
Далі російське телебачення веде роботу, базуючись на сформованих у глядача стереотипах – «фашисти погані», «бандерівці погані», «націоналісти погані». Ось тут і народжуються нові, сучасні формулювання – наприклад, «жидобандерівець». Навіть саме слово «українець» пропаганда трансформує. Адже, якщо вчора українець був братом, то не можна ж сьогодні називати його ворогом і фашистом. Українця не можна, а так званого «укра» (нове слово, яке вживають російські журналісти) – можна. «Укр» не може бути братом росіянам.
Пішли далі, подивимось на «Правий сектор». Ніхто його в Росії не бачив, але пропаганда призначила його на роль страшного ворога, тому треба обізвати цих людей якось зневажливо, наприклад, «правосеки». Ось так і виходить, що українець начебто і був їм, росіянам, братом, але усілякі «укри», «правосеки» та «жидобандерівці» їм не брати!
Саме так формується образ ворога. Це робили усі, хто розв’язував війну. Гітлер, наприклад, діяв саме так – згадайте його «недочеловеков». У тоталітарних країнах, а Росію можна вважати саме такою, образ колективного ворога створюють для об’єднання населення. Щоб воно визнало: так, ми погано живемо, та всі наші біди від ворогів – у даному випадку, «правосеков» і «укров». Чому навіть з родичами та друзями-росіянами неможливо наразі ні про що розмовляти? Бо вони кричать, що ми нічого не знаємо, що відбувається у нашій країні. А кричать вони так, бо тривалий час російське TV їм втовкмачувало, що в Україні фашисти, націоналісти, бандерівці та правосеки винищують мирне населення!
Обережно – 25 кадр
– Слухайте, пропаганда – велика сила, та все одно я не розумію, яким чином зовні нормальний українець, незважаючи на величезну кількість загиблих та переселенців, і далі вірить, що бандерівці погані, а російські терористи – хороші?
– А тут для ворожої пропаганди усі засоби прийнятні. На мою думку, у новинних випусках російських телеканалів застосовують так званий 25 кадр.
– Чекайте, хіба 25 кадр – не вигадка?
– Ні. Це реальні події 1957 року. Пам’ятаєте, раніше фільми записували на плівку. Так ось людське око може сприймати лише певну швидкість прокрутки плівки – 24 кадри за секунду. Тоді людина сприймає зображення. Один американський розумник запропонував з рекламною метою застосовувати 25 кадр – тобто крутити плівку зі швидкістю 25 кадрів за секунду, і у 25 кадрі розміщувати рекламний заклик купувати попкорн або кока-колу. Це працювало, під час перегляду фільмів із 25 кадром зростали продажі попкорну та кока-коли або інших рекламованих напоїв. Згодом 25 кадр заборонили застосовувати у багатьох країнах, у тому числі, і в Росії – там він заборонений для рекламістів. Але ж пропагандисти пускають його у новинних випусках.
– Це припущення? А що вони пишуть у тому 25 кадрі? Не попкорн же нам пропонують купувати?
– Думаю, у 25 кадрі розміщують текст на підтвердження попередньо поданої картинки. Все те саме – «бандерівці погані», «укри погані», тощо. Це моя версія, але для неї є підгрунтя. Інакше неможливо пояснити деякі просто дикі речі. Я, наприклад, довго не міг знайти для себе нормального пояснення, як це дорослий чоловік у Харкові побив молоду дівчину-студентку лише за те, що вона йшла і розмовляла українською. Вона телефонувала мамі на мобільний і говорила українською, а він на неї накинувся. Важко знайти логічне пояснення такому вчинку. Я бачу лише одне – чоловік вийшов на вулицю після перегляду новинних програм, де застосовувалися методи психологічної маніпуляції, у тому числі, і 25 кадр. На мою думку, якщо цього чоловіка на два тижні обмежити у перегляді будь-яких новинних випусків, він сам зрозуміє, що вчинив страшенну дурню – як можна бити дівчину лише за те, що вона розмовляє українською? Та люди мають право спілкуватися будь-якою мовою, дівчина ж не матюкалася, не ображала чоловіка, вона говорила з мамою! Вважаю, дії чоловіка – це спалах тієї немотивованої агресії на все українське, ми з цього почали розмову.
Бити ногами
13 квітня Україну сколихнула звістка про жінку-медика, яка ногами добивала пораненого євромайданівця у харківському метро. Жінку ідентифікували користувачі соціальних мереж. Проти неї порушили кримінальну справу. 23 червня прокурор повідомив, що справу Ольги В., яка підозрюється у побитті пораненого, передано до харківського суду.
Підозрювана дійсно виявилася медиком із Чугуєва, працівником поліклініки. 13 квітня вона разом з іншими представниками проросійської групи, била поранених євромайданівців, які після мітингу «За єдину Україну» намагалися втекти від переслідувачів. Ольга В. била пораненого з криком «Це нелюді!».
Ось що розповів журналістам її знайомий: «Конечно, она идейная – болезненно переживает происходящее в стране, искренне выступает за Россию. Наверное, когда идет накал страстей и эмоции зашкаливают – любой может слететь с катушек и поступать неадекватно. Хотя она очень взвешенная женщина», – рассказывает житель Чугуева Александр».
Звісно, це може бути надто лояльна характеристика. Можливо, у пані В. насправді запальний та дратівливий характер. А, можливо, крім характеру, тут спрацював ще й феномен психологічної обробки – бо як інакше пояснити собі, чому жінка-медик гамселить ногами поранену людину, яка на неї особисто не нападала і не переслідувала.
«Мирные террористы»
– Поясніть, чому певна частина українців продовжує стверджувати, що озброєні російські терористи захищають мирне населення Донеччини. Адже це маячня?
– Ні, це підміна понять. Російська пропаганда називає озброєних терористів захисниками мирного населення. Оце і є підміна понять. Який же він захисник? Він злочинець. В Україні цивільним громадянам заборонено користуватися бойовою вогнепальною зброєю. Тобто, той, хто узяв у руки автомат, тим більше, стріляє з нього – злочинець за нашими законами. Він на нашій землі вбиває українських десантників, а російське телебачення називає його героєм і захисником людей. Яких людей? Підміна понять – серйозна штука, вона працює, люди реально плутаються. Наприклад, терористи встановлюють на даху житлового будинку в Слов’янську зенітну установку і кажуть, що таким чином захищатимуть людей. Це – чистісінька підміна понять. Бо вони не захищатимуть, а наражатимуть на смертельну небезпеку! Адже це – зенітна установка. В Україні йде війна. За всіма законами війни, зенітна установка противника має бути знищена. Тобто, по ній стрілятимуть, її бомбардуватимуть, а разом з нею знищать і дім! А люди, заплутавшись через підміну понять, вважають терористів захисниками мирних людей.
Хочу окремо зупинитися на понятті «мирні люди». На мою думку, мирні люди – це ті, які вийшли на мирний мітинг з плакатами у руках. Якщо ж вони несуть в руках гранатомети та автомати, це вже не мирні люди! Ці «мирні» в лапках люди мають зброю, яка дозволяє їм збивати військові літаки та гелікоптери. Як можна називати їх «мирними»? Це вже таке викривлене задзеркалля, що слухати неможливо! Треба називати речі своїми іменами.
В Україні дійсно йде війна – війна, а не антитерористична операція. І ті, хто проти нас воюють, – окупанти і терористи, ворожі вояки, а не «мирні люди».
Ціна зради
– Як ви поясните, що значна кількість українців, причому не лише у Донецьку, а й у Кременчуці, попри все відмовляється вважати російських терористів окупантами, а Росію – країною-агресором? Чи відіграють тут роль родинні зв’язки з росіянами?
– Тут спрацьовує комплекс чинників. Так, оточення впливає потужно. Людям притаманний конформізм, вони часто приєднуються до того, хто, на їхню думку, сильніший. Чимало українців вважають Путіна дуже сильним, а Росію – дуже могутньою, вони навіть не вірять, що ми, українці, можемо протистояти цій навалі. Тому думають: краще я приєднаюсь до Путіна, він сильніший. Спрацьовує також відсутність альтернативної інформації.
Україна дійсно програє інформаційну війну Росії. Але є ще один важливий чинник – це ціна зради. Психологи давно дійшли висновку: чим дешевше людина продала Батьківщину, тим більше вона опиратиметься і не визнаватиме свою зраду. Навпаки, вона кричатиме, що це – її принципові переконання.
Американці колись досліджували механізм зради – групі добровольців пропонували зрадити свої переконання. Спершу за 5 доларів, потім за 100, потім – за 10 тисяч доларів. Ті, хто погоджувався зрадити за 10 тисяч, певний час дотримувались запропонованих переконань, а потім від них відмовлялися, вважаючи, що вже «відробили» отримані 10 тисяч. А от ті, хто погоджувався зрадити навіть за 5 доларів, ті і далі сповідували запропоновані переконання. Вони активно заперечували, що зрадили ідею за п’ять жалюгідних доларів. Навіть на підсвідомому рівні вичавлювали з себе спогади про цю зраду і наче справді забували, що вона таки була!
Так влаштована людина – чим дешевше вона продала Батьківщину, тим важче їй у цьому зізнатися. Отут і згадайте про гречку, за яку дехто продавався, та про ті 200 гривень, за які найманці ходили бити євромайданівців. Хіба ж такі люди визнають, що продали Батьківщину за 200 гривень?
Розмову вела Лариса АРТЕМЕНКО
«Кременчугский Телеграф» от 26 июня 2014 – №26.
