1

До Грузії за 50 доларів

14.09.2013, 08:30 Переглядів: 6 402

До Грузії за 50 доларів
Кременчужанин Микола Герасимов за 35 днів із мінімумом грошей об’їхав та обійшов Закавказзя та Грузію. Побачив давні храми, печерне місто, побував на грузинському весіллі, нагодував салом неформалів та щасливо оминув контртерористичну операцію

До Грузії за 50 доларів

Полишивши всі справи та звільнившись з роботи, 28-річний мандрівник-початківець Микола Герасимов разом із напарницею Дашею більше місяця подорожував Грузією.
Перетнути кордони легше, ніж прохідну вагонобудівного заводу


Коля та Даша виїхали автостопом з Харкова 19 червня. На одній із трас на Донеччині їх підібрав «будиночок на колесах» – познайомилися з хлопцями, що пишуть Книгу рекордів України, та якийсь час подорожували з ними. Біля Ростова заночували просто неба в наметі, а наступного дня вже були у Владикавказі.


– У Владикавказі пробули близько тижня, – розповідає Коля. – День – у Чечні, у Грозному, який зараз став, немов маленький Дубаї: місцеві жителі його відреставрували.
Мандрівник каже: про війну в Чечні нагадує лише те, що через кожні 500 метрів стоїть військовий з автоматом. Та попри все, у неспокійних регіонах – Інгушетії, Чечні, Осетії та Кабардино-Балкарії – був найкращий автостоп.


– Нас підвозив хлопець, який працює у спецназі, лазить по горах і ловить ваххабітів, а нещодавно виписався з лікарні – лежав там, бо підірвався на гранаті. От сідаємо ми до нього в авто, а він запитує: «Вам не страшно?». Ми відповідаємо: «А вам?»...

 

Через кордон до Грузії ми дісталися дуже легко, хоча там були кілометрові автомобільні черги. Кордон «Росія-Україна» – пішохідний: паспорт показав – і все. А от «Росія-Грузія» – автомобільний, пішки не можна. Та ми пішли до початку черги, і нас перевезла жінка, яка їхала прямо в Тбілісі. Набагато важче перетнути прохідну вагонобудівного заводу, ніж ці кордони, – розповідає Микола.

 

До Грузії за 50 доларів
Секрети Тбілісі, українське сало і грузинські неформали


У Тбілісі переночували біля річки, серед пальм. Зранку пішли мандрувати старовинним містом – щоб його добре оглянути, не вистачить і тижня, зауважує Микола. Увесь вантаж (і запаси їжі з дому) – із собою. Там і чималий шматок сала. Нести його було важко: з’їсти все ніяк не виходило, а викинути шкода.


– Поїхали на старий іподром у Тбілісі. Там сиділа неформальна молодь. Дізналися, що ми з України – зраділи (взагалі грузини люблять українців). Вони сиділи, пили чачу, запивали водою – таке от сумне дозвілля у тбіліських неформалів. Але ми дістали сало…  Вони виголошували за нас безліч тостів, довгих, правда, на грузинській мові, але красивих. Микола розповів «Телеграфу», що в Тбілісі вдавалося їздити автобусами безкоштовно. Сидиш отак з рюкзаком, з покерфейсом: «Тікетс?» – «Ноу», «Вот із йо кантрі?» – «Юкрейн», «Нельзя так, билеты надо покупать, это нехорошо» – і все. Ми не купували квитки.


Після Тбілісі покупалися у морі в Кабулетті, Микола порівнює це містечко з Градизьком.


До Грузії за 50 доларів
– Підвозив нас чоловік на ім’я Заза. Виявляється, він три роки прожив на Раківці, – дивується Микола.


Наступний пункт призначення – Сванетія. І знову мандрівники дивувалися грузинській гостинності. Місцевий мешканець показав родинний храм, де зберігаються сімейні реліквії – медальйон ХІІ сторіччя, дерев’яна книга. Всередині вівтаря – отвір, де лежить частина розп’яття Христа. Таких храмів усього в Грузії три (і це один із них).


– Дивовижно, що мені як зовсім чужій людині він не побоявся показати такі цінності. Вони не кажуть «туристи з України», кажуть – «гості з України», – каже Микола.


Мандрівник розповів, що їх безкоштовно залишали на нічліг, навіть годували чудовими стравами:


– Я не знайшов у Тбілісі смачне хачапурі, але коли тебе от пригощають домашнім – то це щось неймовірне. Найсмачніше – це кундарі, щось на зразок хачапурі, але з січеним м’ясом та приправами.

 

Печерне місто

До Грузії за 50 доларів
Побували мандрівники в печерному місті Вардзії, заснованому в ХІІ сторіччі.


– Це прямовисна скеля, десь п’ять поверхів ідуть вирубані печери – не маленькі келії, а високі кімнати, просторі зали, – розповідає Коля. – Дійсно схоже на місто. Ще там є й монастир. Ми полізли в це печерне поселення о п’ятій вечора, до монастиря трохи не долізли. Там не вулички, а вирубані сходи, стежечки, все продумано.

 

Грузинське весілля: «Захади, дарагой, гостем будешь»


Майже випадково мандрівники потрапили до краю вина – Кахетії.


– Зупинилася велика вантажівка, водій сказав: «Захади, дарагой, гостем будешь, паехали ко мне, я в Кахетии живу». Ми поїхали, і вийшло так, що потрапили на весілля його племінника. Прийшли сусіди з усієї вулиці – чоловік 40. Велика честь для мене – виголосити тост. На весіллі ми майже не пили, лише трохи ковтнули вина. Зранку наречений каже: «Николай, вино попробовать хочешь?». Я купився на слово «попробовать». Але «скуштувати» – це «за тебе, за мене, за батьків, за жінок, за померлих і за Бога». Правда, було легке сп’яніння – і все. Зранку наступного дня нас ледве відпустили: «Куда? Мы же еще туда и туда с тобой собирались».


Як кременчужани в контртерористичну операцію потрапили


Подорож пройшла спокійно. Рушаючи у зворотній шлях, Микола згадав слова знайомого любителя подорожей з Чернігова – мовляв, якщо ти не був у міліції на Закавказзі, то це не повна мандрівка.


– І ось, переночувавши в одного водія, який нас підвозив, ми вийшли з поселення на Закавказзі, типу як у нас Молодіжний. Дивимося – далі стоять хлопці з автоматами. Ну, стоять – то й стоять. Питаємо у місцевих – кажуть, у них це звична справа. Ідемо – ще люди з автоматами, перевірили документи. Далі автоматників ще більше… З нами розмовляла працівник еміграційної служби – сказала, що заберуть «оформляти». Приїжджає ГАЗель – там три автоматники у бронежилетах, у касках. Кажуть: «Залазьте в клітку, закривати не будемо». Привозять нас до будинку дитячої творчості «Веселка». Навколо нього – мішки з піском, автоматники, бронетехніка. Зняли відбитки пальців лазерною апаратурою, сфотографували. Кажу їм – фото хоч пришліть. Далі ми ще довго писали пояснювальні, нас відпустили. Наприкінці сказали, що це було відпрацювання контртерористичної операції.
Благополучно подорожні дісталися Росії, а з Ростова їхали у кузові вантажівки КамАЗ просто неба. Так само попутками потрапили до України.

 

КОШТОРИС


З бюджету кременчуцькі мандрівники виділили на харчі 25 гривень на день на двох:


– овочі – 10 гривень (3 грн за кг);
– сир – 5 гривень (25 грн за кг);
– пляшка води «Боржомі» (у них не дуже цінується) – 5 грн;
– Хліб чи фрукти – 5 грн (2 грн – персики, нектарини).


Пити воду можна з фонтанчиків: вони є всюди, а якщо ні – заходиш на будь-яке подвір’я, просиш води – і тобі дають.


В Грузії ходить валюта ларі – близько 5 гривень (із собою взяли телефон, планшетний комп’ютер).

Дзвінки: сімка – 5 ларі, 3 із них – на рахунку, 1 грн – дзвінок додому (1 хв).


Загалом, на мандрівку витратили по 50 доларів кожен.

 

"Кременчуцький Телеграф", №35, від 29 серпня 2013 року

Автор: malyarenko
Теги: Грузия
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:



Вверх