Сьогодні, 11 серпня, у Кременчуці попрощались з 32-річним військовослужбовцем Віталієм Поркіним. Воїн загинув 27 липня під час виконання бойового завдання поблизу Дружківки Краматорського району Донецької області.
Віталій Поркін народився у Кременчуці. Тут він жив і навчався у Кременчуцькому ліцеї №25. Згодом закінчив Український державний університет залізничного транспорту та Міжрегіональну академію управління персоналом у Києві. До служби працював в «Укрзалізниці».
У 2023 році Віталія мобілізували до війська, сказав офіцер відділення цивільно-військового співробітництва лейтенант Іванчиков.
— Служив у званні капітана на посаді командира танкової роти. Загинув, на жаль, 27 липня 2026 року, виконуючи бойове завдання із захисту України, біля міста Дружківка Краматорського району Донецької області, — розповів лейтенант Іванчиков.
Старший лейтенант Володимир служив разом із Віталієм від початку формування їхньої бригади. Разом військові брали участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку, згодом воювали на Донеччині.
— Віталій Поркін — командир третьої танкової роти. Я його знаю із самих початків заснування нашої бригади. Ми ще починали з контрнаступу на Запоріжжі, брали участь у бойових діях і на Покровському напрямку, і в Селидовому, і в Костянтинівці, — згадує Володимир.
Побратим говорить про Віталія як про спокійну та надійну людину.
— Він був дуже надійним, спокійним побратимом, на якого можна було покластися. Відзначаю його з найкращої сторони. На жаль, трагічно закінчилося його життя в районі Дружківки. Відзначаю його як вірного, надійного побратима, — каже військовий.
За словами Володимира, під час боїв на Запорізькому напрямку Віталій проявив себе як сміливий командир. Після ураження однієї з бойових машин він разом зі своїм екіпажем на танку прикривав рух інших військових.
Тамара знала Віталія фактично все його життя — її чоловік був хрещеним батьком військового. Жінка згадує його передусім як надзвичайно начитану та освічену людину.
— Віталік був дуже мудрий, дуже розумний. Він був настільки начитаний, що читав такі книжки, яких навіть не читала моя дочка. Вона завжди дивувалася. Серед усіх наших молодих людей Віталік був найерудованішим, найрозвиненішим, грамотним, — розповідає Тамара.
Вона пригадує, як родина стежила за його службою та чекала на короткі зустрічі, коли військовий приїздив у відпустку.
— Коли він приїжджав у відпустку, ми приходили до нього, приносили торти — він любив їх їсти, — згадує жінка.
Значну частину бойового шляху Віталій пройшов як танкіст. За словами Тамари, він воював у районі Роботиного під час важких боїв 2023 року.
— Він казав: «Я в Роботиному знаю кожен кущик». А потім його перекинули на Покровський напрямок. Він дослужився до капітана. Був командиром, горів у танку. Його танк підбили, він в останню секунду вискочив, боєкомплект у танку вибухнув, але Віталік уцілів, — розповідає Тамара.
За її словами, про командирські здібності Віталія родина чула і від його побратимів.
— Він був дуже талановитим командиром. Так про нього завжди розповідали побратими. І ми це бачили, бо не раз спілкувалися з ним по відеозв’язку, — говорить жінка.
Після Запорізького напрямку бойовий шлях Віталія продовжився на Донеччині. Останнім для капітана став бій поблизу Дружківки.
За словами Тамари, Віталій загинув унаслідок удару дрона.
— Я не знаю, як так могло статися. Він стільки пройшов — із молодшого лейтенанта до капітана, стільки боїв. Він горів у танку й тоді вижив. А тут його уразив дрон, — каже жінка.
У Віталія залишилися мати та сестра. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали воїна на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників і захисниць України.
