Свій дебютний матч у синьо-чорній формі команди «Аталанта» U-16- він зіграв у Мілані проти ровесників знаменитого італійського клубу. Вийшовши на заміну, кременчуківець практично першим дотиком до м‘яча послав його в сітку воріт «червоно-чорних».
Звісно, я пам’ятаю як забивав, – каже мені в телефонну трубку нині вже 19-річний Іван Лихоліт.
Ще б пак! Гол у першій для себе грі за бергамський клуб та ще й кому! У ворота легендарного «россо-нері»! Таке не забудеться.
Була наша атака, і я, що зрозуміло, як лівий вінгер, побіг у карний майданчик «Мілана», десь на кут воротарського. Подача з флангу, і мені з ходу лівою ногою вдалося пробити точно у ворота. До речі, тоді ми нанесли супернику першу в сезоні поразку. «Аталанта» у Мілані виграла 2:1.
16-річний Іван Лихоліт, уродженець Кременчука, у блокнот скаутів клубу з Бергамо потрапив, коли грав за збірну України U-16. Далі все відбувалося для нашого героя просто блискавично, як в чудовому кольоровому сні. Менеджери «Аталанти» діяли швидко й професійно. Буквально через кілька днів Івану повідомляють, що його запрошують продовжувати своє футбольне навчання в Академії «Аталанти». Затим протягом 5 днів на Івана дивилися тренери клубу безпосередньо на загородній базі в Зенгоне, що у 15 хвилинах їзди від Бергамо. Далі – оформлення необхідних документів, і вже у серпні кременчуківець Іван Лихоліт стає повноправним учнем Академії «Аталанти», підписавши з клубом відповідний контракт. То був серпень 2023 року. Він переїжджає до Італії, до Бергамо. У клуба наскільки серйозний підхід, що він був готовий облаштувати все необхідне для прожиття в цьому місті для мами Вані та його молодшого братика, однак мама вирішила залишитися у рідному Кременчуці.
– Ваня, – запитую співбесідника, – ти в Бергамо, в Італії вже третій рік. Що тобі дали ці роки?
– Це був дуже цікавий досвід. Два роки були високоласні тренери. У U-17 Джанпаоло Белліні, який вважається легендою «Аталанти». Він і як тренер класний, і як людина. Для мене він був як другий тато. І в U-18 був хороший фахівець – Лоренсі,в ін теж відноситься до списку легенд клубу, захисник. За U-17 я зіграв матчів 13. Було би більше, але підготовка всіх необхідних документів тривала десь півроку. Вже за U-18 за сезон вдалося зіграти десь 25-26 матчів. Виходив у основі, або ж на заміну. Найчастіше лівим вінгером, хоча траплялося і на правому фланзі грав, а іноді отримував завдання діяти в передній лінії. За U-17 вдалося забити три чи чотири голи, за старших – два голи та зробити 5 асистів. У чемпіонаті U-18 грають 18 команд. «Аталанта» йде на п’ятому місці (на час нашої розмови – авт.)
– У тренувальному процесі, в індивідуальному плані на чому акцент робився?
– Напевно, більше за все над тактикою, Італія цим славиться. Дуже цінується техніка, тому велика увага приділяється відпрацювання технічних навичок. Ще одне – на тренуваннях з однією групою ретельно відпрацьовується дії при атаці, з іншою групою – шліфуються навички гри в обороні. Всі мають добре вміти правильно діяти і при обороні своїх воріт.
– Як часто проходять тренування і яка їх інтенсивність?
– Тренуємося раз на день, заняття триває 2-2,5 години. Інтенсивність висока. Причому, вівторок, середа – найбільш інтенсивні, ближче до гри – тренування проводяться у більш щадному режимі. Загалом тренуємся 5 разів на тиждень, два заняття в день можуть відбуватися лише на зборах.
– До речі, Ваня, де збори для вас відбуваються?
– Двічі ми їздили в гірську місцевість. Це порівняно недалеко, десь 35 км від Бергамо.Взагалі, зимова пауза в італійському чемпіонаті коротка. Якщо вдасться футболістам відпочити протягом 10 днів, то вже добре.
– Що тобі ще особисто дало навчання в Академії «Аталанти»?
– Відчував і відчуваю, що у футбольному плані стаю сильніше. Багато – ще й ментальному. Адже ти постійно тренуєшся, постійно граєш в умовах конкуренції. Є хороші тренери, є класні гравці. Є чому навчитися. Коли щось не так, тут завжди підкажуть як краще. Тому – в таких умовах ти не можеш не прогресувати. Причому, постійно.
– А які ще для себе ти зробив висновки?
– Мабуть, що ті, хто доходять до основної команди «Аталанти» – це справді таланти, справді футболісти дуже високого рівня. Що у «Аталанті», крім технічної майстерності – а вона має бути безперечно на висоті, ціняться характер, працездатність, дисципліна. Що ти, якщо хочеш досягти чогось серйозного у футболі, маєш щодня віддаватися на тренуваннях по максимуму, щодня доводити, що ти кращий!
– Вам доводиться контактувати з гравцями основи?
– І навіть тренуватися разом. І це буває. Зокрема, зі Скомакою, Лукманом, із воротарями. От Лукмана я вважаю буквально феноменальним гравцем. Дуже сильний футболіст. Цікавий епізод з ним стався. Якось він на тренуванні долучився до нас молодих, дуже просто підійшов і увійшов у наш квадрат. І от в одному з моментів я обіграв захисника, далі обіграв і його, Лукмана, і направив м’яч практично у порожні ворота. І що робить Лукман? Він біжить, наздоганяє і у неймовірному підкаті вибиває м’яча з лінії воріт. Напевно, це найкращі ілюстрація того, як люди віддаються на тренуванні до кінця. Потім Лукман підійшов до мене і сказав з усмішкою: «Ну бачиш, я й захищатися можу…». Слід додати, що у спілкуванні «зірки» «Аталанти» – прості і доступні люди. Дуже приємні.
– Ваня, а відвідувати матчі основної «Аталанти» доводиться?
– Однозначно! Коли «Аталанта» грала і виграла Лігу Європи, це у 23-24 роках, то ми відвідували кожен домашній матч. Ходили і на поєдинки Ліги чемпіонів. Тим паче, що ми, футболісти «Академії», виносимо та розгортаємо перед матчем величезний банер у центрі поля. До речі, ми були й на тому незабутньому, просто шаленому за перебігом подій матчі «Аталанти» з дортмундською «Боруссією», коли команда з Бергамо вибила німецького суперника (за сумою двох матчів 4:3).
– Ваня, ти, проживши в Італії більше двох років, можеш підтвердити, що це справді футбольна нація?
– Без жодного сумніву. Вони просто фанатіють від футболу. Це правда. Для італійців сходити на футбол – то справді свято. Атмосфера підготовки до матчів, сама гра, а ще й коли твоя команда виграє – це, знаєте, як своєрідний позитивний наркотик. Це постійно – велика порція адреналіну. Про футбол тут говорять скрізь і всі. Заходиш в кафе, ресторан, готель – всюди або дивляться футбол, або говорять про нього. Якщо склад команди точно називають навіть бабусі, то це багато про що говорить. Дуже великий відсоток людей, які не просто цікавляться, а розбираються у футболі.
Особисто мене дуже здивувало, коли перший раз тут поїхав на збори. Ми вийшли у містечко у фірмових костюмах «Аталанти», то пройти спокійно не могли. До нас постійно підходили. Просили сфотографуватися. Просили автограф. Розпитували про команду, бажали, щоб якомога швидше вони нас побачили вже в основі. Дуже приємно.
– Ваня, як ти бачиш своє майбутнє в «Аталанті»?
– Мабуть і не варто говорити, що я задоволений своїм потраплянням та перебуванням в Бергамо. До речі, практично одночасно був ще й варіант з «Болоньєю». Безмежно радий, що склався варіант з «Аталантою», де створені класні умови для професійногозростання. Тому думка тільки одна – продовжувати тренуватися на максимумі, продовжувати грати на максимумі. Буду робити все, що від мене залежить, аби тут у мене футбольні справи складалися успішно. Поки все йде нормально.
– Оренда в інші команди можлива?
– Звісно, можлива. Тут це нормальна практика, коли молодий футболіст виховується в «Аталанті», але у нього мало ігрової практики і його віддають в оренду. Це і для гравця краще, і для клуба. Для мене такий варіант можливий, скоріш за все, влітку, у міжсезоння.
– А як ти сам відчуваєш – тобою задоволені в «Аталанті»?
– Мабуть, так. Клуб нещодавно продовжив зі мною контракт. Тепер він діє до травня 2028 року.
– Щоб ти порадив своїм ровесникам, і тим, хто тільки-тільки стає на футбольну стежку?
– Побажання прості. Якщо у вас є мрія чогось досягти у футболі, то для її здійснення треба йти вперто і наполегливо, не дивлячись ні на що. І найголовніше – постійно працювати на тренуваннях по максимуму. І за будь-яких обставин, ніколи не опускати руки, а долати перепони на шляху до своєї цілі.
