У суботу, 31 жовтня, у парку Бабаєва в Кременчуці зібралися родини українських військовополонених і зниклих безвісти захисників. Вони вийшли на традиційну акцію, щоб нагадати: за кожним ім’ям — людина, яку чекають удома, її батьки, дружини, діти та друзі.
Цього разу вперше у Кременчуці представили спільний прапор 68-ї окремої аеромобільної бригади. На ньому — імена військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти. Водночас серед них уже є імена тих, чию загибель вдалося встановити.
Представник 68-ї окремої аеромобільної бригади, старший сержант Юрій Осадчий, який працює у напрямку соціального супроводу секції цивільно-військового співробітництва, пояснив, що участь у таких акціях важлива не лише для родин, а й для всього суспільства.
Ми тут, тому що приїхали вшанувати пам’ять загиблих і нагадати, що пам’ятаємо та шукаємо наших зниклих безвісти героїв. Ми зустрічаємося з їхніми сім’ями й намагаємося підтримати пам’ять про них, щоб суспільство не забувало, завдяки яким людям ми можемо зараз жити й боротися, — розповів військовий.
За його словами, кількість зниклих безвісти військовослужбовців 68-ї бригади обчислюється тисячами. Точної цифри він не назвав.
Однією з головних перешкод у пошуках Юрій назвав відсутність своєчасної інформації від російської сторони про українських військовополонених і загиблих. Також складнощі виникають під час евакуації тіл із територій, де тривають активні бойові дії.
Військовий пояснив, що пошук і евакуація — це небезпечна робота для тих, хто вирушає на такі завдання. Іноді спроба повернути одного зниклого безвісти може загрожувати життю інших захисників.
На прапорі бригади є не лише імена тих, кого продовжують шукати. Частину військових, які раніше вважалися зниклими безвісти, згодом знаходять загиблими. Тому під час акції учасники також вшанували пам’ять полеглих хвилиною мовчання.
«Ми його дуже чекаємо»
Серед учасників акції була Світлана Кармазіна — мама військовополоненого Юрія. Її син потрапив у полон 27 квітня 2025 року на Донецькому напрямку, у Краматорському районі, поблизу села Нове. Він служив у 77-й бригаді.
Жінка розповіла, що полон сина підтверджений Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Родина намагається підтримувати з ним зв’язок через листи, які надсилає електронною поштою через Червоний Хрест. Однак не знає, чи доходять вони до адресата.
Цього року на Великдень родина отримала від Юрія листа. А в червні до них прийшов побратим, який перебував із ним в одній камері полону, і розповів, як той тримається.
Ми його дуже чекаємо. Ми знаємо, що скоро будемо його бачити вдома. Обіймемо, — сказала Світлана Кармазіна.
Підтримати родину прийшла й директорка гімназії №18 Ірина Селич. У цьому закладі раніше навчалася донька, а нині навчається син полоненого Юрія — Богдан. Цього дня хлопець перебував на змаганнях, тому директорка вирішила прийти на акцію замість нього.
Ірина Селич назвала історію родини особистою раною не лише для близьких, а й для шкільної спільноти.
Такі щотижневі зустрічі у Кременчуці продовжують нагадувати про тих, хто досі не повернувся додому, та про родини, для яких очікування триває щодня.
Нагадаємо, у неділю, 1 листопада у Кременчуці проведуть мирну акцію «Не мовчи! Полон вбиває!». Її присвятять нагадуванню про військовополонених Маріупольського гарнізону, усіх українців, які перебувають у полоні, та зниклих безвісти. Акція відбудеться о 9:00 біля палацу культури «Кредмаш».
