У неділю, 18 жовтня, біля палацу культури «Кредмаш» у Кременчуці відбулася акція-нагадування «Не мовчи! Полон вбиває!». На неї вийшли родини військовополонених та безвісти зниклих захисників України. Учасники закликали містян не забувати про військових, доля яких залишається невідомою, та підтримувати їхніх близьких.
Акцію організували родини полонених військовослужбовців окремого загону спеціального призначення «Азов». Захід присвятили захисникам Маріупольського гарнізону, а також усім українським військовополоненим і зниклим безвісти.
«Через вісім днів він уже вважався зниклим безвісти»
Серед учасниць акції — мати військовослужбовця Ігоря Гараня. Її син зник безвісти у травні 2025 року поблизу населеного пункту Олексіївка на Сумському напрямку.
Жінка розповідає, що син пішов до війська у вересні, а вже наступного травня родина втратила з ним зв’язок. Перед бойовим завданням Ігор намагався заспокоїти матір та попередив, що певний час не зможе телефонувати.
— Коли йшов на завдання, не сказав нічого. Сказав: «Просто не переживай. П’ять днів зв’язку не буде, щоб ти не хвилювалася. Там просто немає зв’язку, інтернету немає». Ну а через вісім днів — зниклий безвісти, — пригадує жінка.
Відтоді родина намагається дізнатися про його долю, звертається до різних установ, однак досі не отримала підтвердження, що Ігор живий.
— Звертаємося в усі інстанції, але поки що немає підтвердження, що він живий. Але ми чекаємо, сподіваємося і віримо, що він живий, — говорить мати військового.
«Із завдання не повернулися 19 чоловіків»
Ще одна учасниця акції, Ольга, вже понад три роки шукає свого сина — Артема Словцова, військовослужбовця 37-ї окремої бригади морської піхоти.
За словами жінки, востаннє вона чула голос сина 17 серпня 2023 року. Того дня поблизу Урожайного на Донеччині група морських піхотинців не повернулася з бойового завдання.
— Сьогодні рівно три роки, два місяці й два дні, відколи я чула його останній голос. Їх не повернулося із завдання 19 чоловік. Через рік одного повернули з полону. Він був у статусі зниклого безвісти, — розповідає Ольга.
За інформацією, яку жінка отримує від інших родин, чотирьох військових із тієї групи поховали. Доля ще 14 захисників залишається невідомою.
Упродовж трьох років Ольга неодноразово зверталася до командування та військових установ. Їздила до Одеси, зверталася до 30-го корпусу морської піхоти та безпосередньо до військової частини.
— Знаєте, скільки порогів я вже пооббивала за цей час? Дуже багато. Спочатку говорили, що тривають бойові дії, вони не можуть туди вийти. А потім сказали, що були, але нікого не знайшли. Я кажу: «Ну ви ж чотирьох повернули загиблих. Де ж інші?» А мені: «Ми нікого не знайшли», — переказує жінка розмови з військовими.
Попри тривале очікування та відсутність інформації про долю сина, Ольга продовжує виходити на акції. Вона сподівається, що Артем та інші зниклі військові можуть перебувати в полоні, факт якого досі не підтверджений.
— Тримає нас віра і думка про те, що вони живі, що вони є в тому тіньовому полоні, про який зараз говорять. І що вони таки повернуться додому. Ми — їхній голос. Вони хочуть додому. Вони хочуть, щоб їх знайшли, — говорить Ольга.
Родини військових просять зупиняти рух на хвилину мовчання
Під час акції порушили й питання проведення загальнонаціональної хвилини мовчання у Кременчуці.
Маргарита Єременко, яка також чекає на свого безвісти зниклого сина, розповіла, що від імені родин полонених, зниклих безвісти та загиблих військовослужбовців збирали підписи під зверненням до міського голови.
У зверненні родини запропонували щодня о 9.00 перемикати світлофори на червоний сигнал, щоб водії та пішоходи могли зупинитися під час загальнонаціональної хвилини мовчання.
За словами Маргарити, звернення вона передала до міської влади 14 вересня. Однак станом на 15 жовтня відповіді не отримала.
— Я особисто підходила за відповіддю на звернення, його не було. Мені пообіцяли зателефонувати, але не телефонують, — розповіла вона.
Додамо, що Маргарита Єременко є учасницею акції «Не мовчи, полон вбиває», яку організовують, зокрема, і у Кременчуці також. Про те, що її син зник жінка дізналась у листопаді 2024 року. У цей час військовий мав би бути дома на ротації. Останнє повідомлення від нього було вночі: «Я вас дуже люблю» — «і все, далі зв’язок зник», розповідала Маргарита.
Жінка також була авторкою петиції щодо вшанування пам’яті загиблих військових та цивільних від агресії рф. У зверненні Маргарита просила через гучномовці повідомляти о 9.00 по всьому місту про хвилину мовчання для вшанування пам’яті загиблих військових та цивільних від агресії РФ.
Родини військовополонених і зниклих безвісти продовжують виходити на акції у Кременчуці, щоб привертати увагу до долі своїх близьких. Для багатьох із них ці зустрічі стали можливістю не лише нагадати суспільству про військових, а й підтримати одне одного в очікуванні звісток.
Вони наголошують: доки захисники не повернулися додому, їхні історії мають залишатися почутими.
Нагадаємо, 17 жовтня у сквері Бабаєва в Кременчуці родини військовополонених та безвісти зниклих захисників зібралися на акцію-нагадування.
