Замість малосімейки – розвалюха в селі

Ця подія бере свій початок з 5 липня цього року. Того дня Надія Іванівна була на дачі, поблизу Комсомольська. Несподівано біля будиночка зупинилось таксі, з якого вийшов її син Сергій і радісно повідомив, що їхня спільна знайома запропонувала обміняти стару малосімейку на вулиці Перемоги, 18, де вони мешкали, на чудовий чотирикімнатний будинок в селі Писаршина. Та ще й пообіцяла доплатити їм за терміновість 850 доларів США.
– Вже тоді я відчула щось неладне, – розповідає Надія Іванівна. – А коли з таксі вийшла ще й колишня колега мого чоловіка Майя, по-моєму, циганка, здивувалась ще більше.
Надія Іванівна знала Майю не перший рік, і увесь цей час вона зі своєю донькою Оленою не мали ані  власного житла, ані великих грошей. Старенька знала це так саме добре, як і те, що Майю кілька разів намагалися притягти до відповідальності за шахрайства з нерухомістю. Але чи запал сина, якому вже встигли показати чудовий чотирикімнатний будинок в Писаршині, чи вмовляння Майї, котра все просила пригадати довгі роки їхнього знайомства, переконали Надію Іванівну у „добрих” намірах. Вона погодилась на обмін.
„Вона так мене так вмовляла, так вмовляла... Мовляв, ми ж по сусідству жили, і з чоловіком твоїм я працювала... І як я могла їй повірити?”, – бідкається сьогодні бабуся.

Стареньку відразу ж посадили в таксі і повезли оформляти документи. В нотаріальній конторі до Надії Іванівни вийшов чоловік, котрий, показавши якийсь папір, сказав, що він довірена особа Майї і підписуватиме все від її імені. А через кілька годин жінці підсунули на підпис якийсь документ, та ще й постійно підганяли. „Я навіть не змогла його прочитати. Вони все квапили мене, аби швидше все зробити”, – каже вона.
Після цього бабі Наді дали  850 доларів і запропонували, залишивши свій паспорт і ідентифікаційний код йти додому, мовляв, решту документів ми оформимо без вас.
Через три дні на порозі Надії Іванівни знову з’явився той чоловік, що оформляв документи. Він попросив якомога швидше звільнити малосімейку. Навіть запропонував допомогти перевезти майно. Наступного дня всі були готові до переїзду. Але приїхавши, як сподівались, у чудовий будинок в селі, Надія Іванівна та її син очам своїм не повірили. Замість будинку, який показували Сергію, стояла „розвалюха”. Помешкання було більше схоже на... смітник. Дім ледь не падав. Двері й вікна розбиті. Всередині купа якогось лахміття. А по будинку скрізь розвішені чиїсь чужі речі. Складалося враження, що тут ще хтось мешкає. Ледь оговтавшись від шоку старенька з сином, навіть речі не вигрузили.
„Добре, що я, на відміну від сина, не встигла віддати свої ключі новим господарям. Тож відразу повернулись назад у свою малосімейку”.
Тепер Надію Іванівну примушують звільнити житло. На її прохання повернути документи й житло, а взяти назад гроші, ніхто не зважає.
Жінка звернулась за допомогою до працівників міліції, котрі зараз займаються перевіркою наведених фактів.

Данило МАТЯШ