Малювати не пізно ніколи: Кременчук побачив виставку лубенських натуралістів «Барви рідного краю»

26.05.2019, 12:03 Переглядів: 6 801

 

Пейзажі Лубенщини наче оживають

23 травня у Кременчуцькій художній галереї відкрилася виставка «Барви рідного краю». Одразу два художники з Лубен – Мірошниченко Володимир та Рудь Ігор – завітали до Кременчука зі своїми роботами. Відкриття їх виставки співпало з відкриттям виставки Тетяни Ярової.

 

Лубенські художники побували зі своїми виставками у багатьох містах України: Києві, Полтаві, Миргороді, Маріуполі, Сумах, Яготині. Вже два роки велися переговори щодо їхньої виставки у Кременчуцькій художній галереї. І ось нарешті ця подія сталася — 52 роботи митців відтепер можуть побачити і кременчужани.

 

Напрям творчості художників — натуралізм, вони пишуть натюрморти, пейзажі, портрети. Портрети не привезли, адже спільна виставка Володимира та Ігора носить назву «Барви рідного краю» і по праву може вразити уяву дивовижними пейзажами та натюрмортами.

 

І дійсно, твори художників-натуралістів надзвичайні. Дивлячись на пейзажі, наче поринаєш у них, і здається, що ти там — серед мальовничих краєвидів Лубенщини. А натюрморти виконані з такою увагою до деталей, що написані предмети виглядають як справжні.

 

Запрошеним гостем на виставці був заслужений художник України Микола Анісімов, він із захопленням відгукнувся про роботи лубенських натуралістів:


– Такі реалістичні картини ще треба вміти створити, так тонко відчути природу. Це не кожному абстракціоністу дано, бо простіше всього ходити по полотну ногами, а потім відбитки показати у виставковому залі. А тут все складніше і тонше. Тому для тих, хто тільки починає малювати, тут є на що подивитися і чому повчитися! Роботи дуже атмосферні.


 

Малювати не пізно ніколи

 

Володимир Мірошниченко та Ігор Рудь — ровесники й училися в одному класі художньої школи. Володимир Іванович розповів про те, як вони потрапили туди:


– Як у часи нашого дитинства брали до художньої школи? Це зараз потрібно екзамени складати, а тоді наш учитель Семенюта Василь Іванович, Заслужений працівник культури та член Національної спілки художників України, їздив по школах і самостійно відбирав дітей, у яких був хист до творчості. Ми багато чим завдячуємо йому, він був неабияким ентузіастом адже саме він прищепив нам любов до мистецтва, возив до Києва знайомитися з відомими художниками.

 

А потім Володимир Мірошниченко працював модельєром взуття та виробів зі шкіри, а Ігор Рудь отримав професію виробника меблів та став приватним підприємцем.

 

– Життя нас розкидало, і ми займалися іншими справами, але все рівно творчість в серці у нас була. І хоча трішечки мистецтво відійшло на задній план, моя професія — різьбяр по дереву, працював в меблевій галузі, але з часом бажання малювати так і не згасло, - додає Ігор Віталійович.

 

Провідна історія у долях художників — ідея про те, що ніколи не пізно займатися улюбленою справою. Лише коли ці чоловіки збудували сім'ї, кар'єри, мають дорослих дітей, коли життя склалося, зрозуміли — прийшов час взятися за пензля.

 

Знайомлячись з такими людьми та їхньою творчістю, розумієш, що малювати не пізно ніколи. І це не тільки про малювання. Нехай раніше заважали страх чи брак часу. Не важливо, скільки тобі років. Не пізно у житті займатися тим, до чого лежить душа та про що мрієш.



 

 

Володимир Мірошниченко: «Дружина — моя муза і мій цензор»

 

Володимир Іванович — член  Національної спілки художників України, відзначений літературно-мистецькими преміями ім. Малика та Симоненка. Вважає, що вміння малювати — це дар, божа мітка.

 

– Ми сподіваємося, що люди, які прийдуть на виставку, відстороняться від своїх справ, від політики, від телевізора та отримають не лише душевний спокій, а й естетичне задоволення, - поділився він думками про виставку.

 

Художник трохи розкрив для нас секрети створення робіт: спочатку він їздить і фіксує на етюдниках сюжети, які подобаються, а потім вдома переписує на більші полотна. У Володимира Івановича є ціла серія полотен «На підвіконні» — він пише квіти, які додому приносить дружина. Знакова робота для нього — це картина, де він зобразив свою дружину, яка займається вишиванням.

 

– Моя дружина для мене — муза. І вона ж — мій цензор. Саме дружина часто відшукує цікаві сюжети для картин і говорить: ти повинен це зробити! Наприклад, іриси, які ростуть на подвір'ї наших друзів, чи звичайна шипшина, покрита памороззю. Цікаво, що саме картини за її сюжетами проходять на всеукраїнські та міжнародні виставки. Ми займаємося творчістю разом: я з етюдником пишу, а вона - вишиває.

 

Володимир Мірошниченко продає свої полотна у Полтавському салоні,  його картини з домашнім улюбленцем — рудим котом — добре купують. Художник ставить для себе високу планку у мистецтві:

 

– У кожну картину вкладаєш душу! Як кажуть інші художники: треба, щоб п'ять робіт у галереї були хорошими, а решта для «масовки». Не хочеться так! Хочеться, щоб кожна робота була хітом!

 


 


Ігор Рудь: «Мої роботи постійно піддаються критиці»


Ігор Рудь знову повернувся до творчості у 2014, через стільки років після закінчення художньої школи, завдяки сину. Його син зараз працює у Кракові архітектором і теж пише картини, у Польщі вони добре продаються.

 

Центральна картина у творчості митця — «Червона калина»:

– Це одна з перших моїх робіт. Якось вона у мене на одному подиху вийшла!

 

Також серед творів, які припали до серця самому художнику, є картина з його домашніми улюбленцями — британськими котами, яку Ігор Віталійович закінчив всього 2 тижні тому. А ще любить роботу «Ранок в осінньому лісі», бо з родиною часто ходить за грибами в осінній ліс, де «туман, холодочок і опале листя».

 

Ігор Віталійович — самокритична людина, розповів, що він навіть знищував деякі полотна, які не подобалися йому у процесі створення. Є й інші моменти:

 

– Я наражаюсь на велику критику, зокрема від сина, часто чую про те, що я представник старої школи, пишу у старомодному стилі, а треба у творчості пробувати щось нове та сучасне. Тому намагаюсь експериментувати.

 

Художник пише мастихіном, пензлем, а декоративні елементи картин створює навіть за допомогою леза!

 

Митець по секрету поділився з «Телеграфом» кумедною історією зі свого життя:

- Одного разу ми з друзями-художниками завітали на художню виставку, разом з іншими відвідувачами ходили та роздивлялися картини. Ми мимоволі слухали їхні коментарі щодо робіт на виставці. Дві жіночки дивилися на картину, й одна іншій:

– Що за херня!

Ми посміялися, але й задумалися, адже і наші картини оцінюють так само. Той випадок так закарбувався у пам'яті, що тепер інколи пишу і думаю, чи скажуть «що за херня» чи ні.

 

Лубенські митці-натуралісти були вражені красою Дніпра і розповіли про намір намалювати його. Вони подарували Кременчуцькій міській галереї художні каталоги та картину Володимира Мірошниченка «Перший лід». А ще запросили кременчуцьких художників з візитом у відповідь на їхню всеукраїнську виставку «Лубенська художня весна», яка включає в себе й екскурсії по історичним місцям Лубен.

 

Кременчужани мають можливість побачити дивовижні пейзажі та натюрморти  Володимира Мірошниченка та Ігора Рудя до 16 червня включно. Поспішайте, поки є час!

 

Де: міська художня галерея, вул. Коцюбинського, 4.

Коли: середа-п'ятниця з 11.00 до 18.00, субота-неділя з 8.00 до 18.30. Понеділок, вівторок - вихідні.

Вхід вільний.

Фото: Артем Коваленко
Автор: Катерина Турубара Фото: Артем Коваленко
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 11 від 14 березня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх