Письменник, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів. Василь Шкляр презентував нову книгу в Кременчуці

У неділю 23 листопада одна з лекційних зал Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського повнилась людьми, які прийшли зустріч з Василем Шклярем — письменником, чиї романи давно стали вагомою частиною сучасної української літератури, людиною, яку називають «батьком українського бестселера» — з нагоди презентації його книги «Рік Шершня». Захід організувала громадська організація «Захист Держави».

Коли Василь Шкляр увійшов до аудиторії, його зустріли оплесками — теплими та щирими. Презентація розпочалася урочистою хвилиною мовчання та виконанням гімну України. Перед презентацією письменник повідомив, що встиг відвідати «музей російсько-української війни» у ВПУ № 7, і, як зізнався пізніше, вийшов із нього «під сильним враженням».

Коли Шкляр почав говорити, зала враз притихла. Його глибокий, добре поставлений голос сам по собі створював атмосферу. Письменник розповів про новий роман «Рік шершня», робочою назвою якого була «Лісова пісня» — такий собі «уклін Лесі Українці», як зазначив автор. Пан Василь казав, що він навіть радився з читачами, чи буде ця назва доречною, але на виході роман отримав все ж інше імʼя.

В основу роману лягла легенда про печеру, де нібито зустрічалися Іван Мазепа та Карл XII, і де могли бути заховані скарби. Цю історію йому повідав дехто на прізвисько «Чугайстер».

Назва ж «Рік шершня» походить від одного з язичницьких календарів: за повір’ям, це період, коли можуть трапитися значні зміни, і триватиме він до 20 березня.

Василь Шкляр час від часу повертався до своїх попередніх творів. Пригадав і роман «Заячий Костел», який нещодавно вийшов перекладом у Литві. В кінці своєї розповіді зачитав уривок із «Чорного Ворона» — монолог отамана. Було відчуття, наче ти знаходишся в театрі, а не лекційній залі університету, так виразно і інтонаційно письменник промовляв кожне слово.

Після основної частини слухачам дали можливість поставити запитання автору. Говорили і про творчість, і про історію, і про особисті вибори автора. Читачі не оминули тему його відмови від Шевченківської премії.

Шкляр згадав, що є лауреатом премії Симоненка, але здалось, що такий пафос його не надто цікавив.

Наприкінці зустрічі він усміхнувся, і зауважив, що його книжки входять до числа тих, які найчастіше викрадають з українських книгарень,

Після завершення презентації люди розійшлись не одразу, хтось чекав можливості сфотографуватись з живою легендою, хтось стояв у черзі на придбання книги, хтось хотів отримати автограф. Кінець кінцем всі пішли задоволеними.