Сьогодні, 19 липня, у Міському палаці культури Кременчука попрощалися із загиблим сержантом Володимиром Дадаковим. Народився військовий 24 липня 1963 року, мав п’ятьох дітей.
Провести Володимира в останню путь прийшли найрідніші — рідні, друзі, знайомі.
З журналістами згодилася поговорити одна із доньок загиблого, Яна. Каже, до останнього не вірили й сподівалися на краще.
Яна додає, раді уже хоча б тому, що вдалося батька повернути додому і поховати.
Чоловік пригадує, Володимир дуже любив риболовлю: тільки випадала вільна хвилинка — зразу збирався рибалити. А ще говорить, загиблий дуже багато працював на різних роботах — робив усе, аби забезпечити своїх дітей та онуків.
Родичка загиблого, Віта, згадує Володимира як добру, товариську, чуйну людину.
Знайомий Володимира, Олександр, розповідає: Володимир був майстром на всі руки. Міг що завгодно відремонтувати, побудувати — усе робив.
Валентин говорить, товаришував із Володимиром із самого дитинства: спочатку були сусідами, а потім дружба збереглася і крізь роки.
Чоловік пригадує, дізнався про рішення Володимира піти воювати від його дружини, Надії. Товариш обіцяв телефонувати, але встиг подзвонити рідним усього двічі.
До лав Збройних сил України чоловік приєднався у перші дні повномасштабного вторгнення — 6 березня 2022 року. Проте уже через кілька днів загинув. Довгий час чоловік вважався зниклим безвісти, і лише нещодавно його вдалося опізнати за допомогою ДНК-експертизи, розповідає військовослужбовець з позивним «Лиман».
У полеглого бійця лишилися дружина, п’ятеро дітей та шестеро онуків.
Панахиду за загиблим бійцем відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Володимира на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.
