«Вірив, що його оберігає бог»: у Кременчуці попрощалися із загиблим військовим Романом Ковтуном
На початку повномасштабного вторгнення Роман переїхав до Кременчука із Соледара. Коли розпочав службу у лавах Збройних сил України, мав намір звільняти свій рідний край від окупації
Сьогодні, 21 червня, у Міському палаці культури Кременчука попрощалися із загиблим солдатом, стрільцем Романом Ковтуном. Народився військовий 28 лютого 1972 року у Соледарі на Донеччині. Після початку повномасштабного вторгнення разом із тіткою переїхав до Кременчука.
Провести Романа в останню путь прийшли небагато людей — товариші, знайомі. Проте усі згадують загиблого як добру, чуйну, спокійну людину.
Товариш Романа, Дмитро, говорить, чоловік завжди вірив у бога. Тому відразу після переїзду у Кременчук пішов служити до церкви, де вони й познайомилися.
— Рома вірив у бога, дуже вірив. Постійно молився йому. Тому я вірю, що він зараз з богом на небесах. У Соледарі він втратив будинок, усе. І воювати пішов відразу, як позвали. Не ховався ніде. Відчував, що має віддати борг перед Батьківщиною.
Дмитро говорить, його товариш був простим, тихим, спокійним чоловіком.
— Таких людей, як він, зараз дуже мало — усі якісь злі навколо. А Рома до усього спокійно ставився, але видно, що у нього була тривога на серці. А у спілкуванні з богом він знаходив порятунок, захист, утіху.
Тільки добрими словами пригадують Романа і Лілія та Дмитро, теж його знайомі із церкви.
— Він був порядною, доброю людиною. Ми разом відвідували церкву «Нове покоління». Дуже шкода, що такі люди йдуть від нас! Світла йому пам’ять! — говорить Лілія.
Дмитро додає, коли Романові вручили повістку, він сказав «хто, як не я».
— Він був дуже віруючою людиною. Вірив, що раз бог повів його цією стезею, то він його й захищатиме. І я вірю, що Рома зараз на небі з богом.
Поділилася спогадами про загиблого і Людмила Паніна. Говорить, знала Романа із самого дитинства — вони з її сином товаришували. Після початку великої війни жінка теж переїхала у Кременчук із Соледара.
— Останній раз він мені дзвонив на початку травня і просив, щоб молилася за нього. Звісно, що молилася за нього постійно. Рома з моїм сином дружили з дитинства: у садок разом ходили, потім в школу. Він був дуже відповідальний, хороший, щирий. І дуже хотів нас усіх захищати, — додає Людмила.
Знайома Романа, Юлія, говорить, чоловік був справжнім патріотом.
— Він нам розповідав, що усі його друзі в Росію виїхали. А він хотів звільнити свою землю від окупантів. Мені так шкода, що його не стало. Завжди буду його пам’ятати, — зі сльозами на очах каже жінка.
Військовослужбовець із позивним «Лиман» говорить, до лав Збройних сил України Роман приєднався 4 грудня 2023 року.
— Служив на посаді стрільця першого стрілецького відділення. Загинув 10 травня під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине Пологівського району на Запоріжжі. Сумуємо усі та низько схиляємо голови у скорботі! Герої не вмирають — вони назавжди лишаються у наших серцях, — додає «Лиман».
За словами знайомих Романа, у нього залишилися брат та тітка.
Панахиду за загиблим бійцем відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Романа на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.
