Харків’янку Анжеліку Войтовську в Кременчуці вже добре знають. Вона волонтерить: допомагає літнім людям, інвалідам, організовує і проводить свята для дітей-переселенців. Жінка дуже усміхнена, позитивна і важко повірити, що нещодавно вона була зовсім розгублена і не розуміла, що робити далі.
Її життя в нашому місті розпочалося з нуля у лютому 2022 року. З минулого залишився лише пес – восьмирічний лабрадор Ліка та онлайн-уроки в харківській гімназії № 172, де Анжеліка викладає музичне мистецтво.
Із завалу врятував собака
Наша зустріч відбулася у філії №2 бібліотеки на Соборній. Наша співрозмовниця розповідає про все, що довелося пережити, і не може стримати сліз. Дуже важко згадувати не лише 24 лютого, але й те, що було напередодні.
Рано вранці 24 лютого жінка прокинулась від гуркоту літаків, одягнулася, взяла собаку та вийшла на вулицю. Вона зачинила двері своєї квартири в дев’ятиповерхівці у Північній Салтівці, щоб більше ніколи не відчинити їх. Тоді жінка навіть уявити не могла, що не зможе повернутися додому, тому що її будинку більше не буде існувати.
– Перша ракета, звук від вибуху якої я почула, влучила у нашу дев’ятиповерхівку. Снаряд залетів у будинок, а ми з собакою та багато інших людей побігли в найближче місце, де можна було сховатися. То була школа у мікрорайоні. Ми сховалися у підвалі.
Ракетна атака не припинялася, весь навколишній простір наповнився бідою. Навкруги все руйнувалося, вибухало. Здавалося, що всі ми опинилися в якійсь віртуальній реальності – повірити в те, що почалася війна, що нас вбивають і руйнують наші домівки, було неможливо, – каже Анжеліка.
18 людей та собака декілька днів жили у шкільному підвалі. Бомбардування не припинялися. Зникло світло, не було води, опалення. Люди мерзли, але повертатися було нікуди – будинки зруйновані, снаряди продовжують вибухати.
За тиждень ракета поцілила у школу, де ховалися люди. Треба було шукати нове укриття.
Люди змогли вибратися з пастки, але що робити далі, ніхто не розумів. Телефони були розряджені. Лише за декілька днів
Анжеліка знайшла місце, де було електропостачання, та увімкнула телефон. Одразу ж посипалися смс-повідомлення: їй дзвонили рідні, друзі, колеги, учні.
Одна з учениць допомогла з контактами волонтерів, які вивозили людей із Харкова у безпечніші міста. Так Анжеліка Войтовська та її Ліка опинилися в Кременчуці. Без грошей, без житла, без особистих речей. Але з великим бажанням продовжувати жити та бути корисною рідній країні.
– Мені було складно. В одну мить я, людина з великим стажем, із житлом, опинилася одна в чужому місті, не маючи нічого для життя… Але Кременчук прийняв мене дуже тепло. Тут чуйні люди, які не проходять повз чужу біду, а намагаються допомогти.
Я звернулася в організацію «На крилах надії України», і ці люди прийняли мою біду, як свою. Саме вони допомогли мені з житлом, із посудом та іншим скарбом.
Коли перший шок минув, я стала думати, як я можу допомогти іншим людям, які опинилися в таких же складних умовах. Я почала шукати переселенців та допомагати їм. Познайомилася з людьми з інших міст, серед яких було багато дітей. Вони дуже важко переживали події, які з ними трапилися. Тому я вирішила скерувати свої сили та енергію саме на дітей. Стала проводити заходи, свята. Першого червня влаштувала свято в бібліотеці. Потім провела зустріч під назвою «На межі», де за чаєм переселенці розповідали свої історії з життя…
Назад у Харків
У серпні минулого року надійшло повідомлення, що для отримання компенсації за зруйноване житло треба зробити фото та відео квартири та будинку, зафіксувати всі ушкодження. Треба було їхати у Харків, на свою рідну Салтівку.
Це було справжнє випробування для нервової системи. Бачити фото зруйнованого будинку та особисто туди повернутися – різні речі. Але треба було їхати.
– Охочих їхати на Салтівку, де досі вибухали ракети, не було. З великими труднощами мені вдалося знайти водія, який відвіз мене до зруйнованого мікрорайону. Все, що я бачила навкруги, нагадувало кадри з апокаліптичного фільму. Зруйновані висотки, випалені поверхи, зяючі порожнечею вікна. Вся земля устелена склом, дороги розбиті, дерева зламані, в деяких місцях із землі стирчать снаряди…
Наша дев’ятиповерхівка теж зазнала значних ушкоджень. Коли я зайшла до під’їзду, згори капала вода, бетонні сходи хиталися – було дуже небезпечно підніматися. Але я як заворожена йшла до своєї квартири. Відчинила двері – в обличчя полетіли голуби. Озирнулася навкруги – в шафі застряг снаряд, однієї стіни немає, квартира сусідів повністю зруйнована…
Треба було фотографувати та знімати відео, але руки не слухалися, я була ніби уві сні…
До тями повернули вибухи – знов почався обстріл, і я поспішила на вулицю, щоб не втратити можливість виїхати із Салтівки. Водій дочекався і, лаючись на мене за небезпеку, в яку я його втягнула, відвіз на вокзал.
Фото та відео, які зробила Анжеліка, допомогли скласти акт про пошкодження, у висновку якого зазначено, що квартира пошкоджена на 78 %. Це все, що залишилося від її харківського будинку.
З бажанням жити далі
Чи повернеться колись жінка до Харкова? Про це нікому не відомо. Сама Анжеліка поки не хоче навіть думати про те. Зараз вона живе в реальному часі, обрала для себе активний спосіб життя, освоює нові професії, допомагає людям.
Коли громадська організація «Інша жінка» разом з ООН проводила проєкт «Досить» зі здобуття нової професії, Анжеліка не лише стала його учасницею, але й перемогла. Вона оволоділа професією перукаря і навіть стала героїнею проєкту.
Зараз жінка мріє провести безкоштовну акцію «Краса врятує світ», у рамках якої безкоштовно стригтиме літніх мешканців та інвалідів, а також хлопців із ЗСУ.
Вона вже виконала декілька стрижок для людей з обмеженими фізичними можливостями.
Також Анжеліка бере участь у міських заходах, у зустрічах, які проводять бібліотеки, громадські організації.
