Сьогодні, 4 листопада, Кременчук попрощався зі старшим сержантом, командиром гранатометного відділення Олександром Яуровим, який 25 жовтня загинув на російсько-українській війні.

Провести в останній путь захисника України до Міського палацу культури прийшли мешканці Третього Занасипу, де жив військовий, друзі, однокласники, представники міської влади та небайдужі кременчужани.

– Сашо, сонечко, синочку мій… До тебе прийшли твої друзі… Синочку наш , – обіймаючи домовину огорнуту синьо-жовтим стягом плакали мати з батьком.

 

Олександр Володимирович Яуров народився 26 березня 1980 року у Кременчуці. Закінчив ПТУ №2 за спеціальністю штукатур. Згодом відслужив у лавах ЗСУ, був молодшим командиром. Довгий час працював водієм на різних підприємствах міста. 

З початку повномасштабної російсько-української війни служив у батальйоні «Азов». 25 жовтня потрапив під мінометний обстріл в районі населеного пункту Майорськ Донецької області. 

– Він був дуже працьовитою людиною. Його добре знають на Третьому Занасипі, д він народився й виріс. У нього залишилася мати, батько та цивільна дружина.

З початку агресивних дій російської федерації, вони разом друзями з Третього Занасипу пішли служити в один з наших бойових підрозділів – у батальйон «Азов». Там були всі свої, й один одного підтримували. Він був там молодшим командиром відділенням.

В одному з боїв у результаті агресивних дій з боку рф, мінометного обстрілу, в районі населеного пункту Майорське Донецької області наш Сашко загинув. Сьогодні ми проводжаємо в останній путь Героя. Війна залишила кривавий слід в його долі.

Особисто знав Сашка. Він був веселий, кумедний хлопець, з почуттям гумору. Хлопці добре до нього ставилися. Він багато чого знав, добре розбирався у техніці. Він був свій хлопець. У своїй компанії він був на рівних, – розповів військовий з позивним «Художник».

Однокласник загиблого Руслан Іщенко розповів, що Олександр був веселим хлопцем.

 

– Він був веселий, позитивний хлопець. Навчався він не дуже, але був дуже озарним та веселим хлопцем. У нас в класі було не багато, 18 людей, з яких 16 хлопців. Не дивлячись, що він був сильним хлопцем, від нього не було ніякого негативу. Один час ми сиділи з ним за однією партою. Часто прогулювали уроки. Проте, що Саша на війні я знав, відслідковував його сторінку, – розповів однокласник.

Схилившись на одне коліно кременчужани утворили живий коридор шани. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали захисника України на Алеї Слави на Свіштовському цвинтарі.

 

facebook x telegram whatsapp viber