«Так соромно, але можна взяти продукти?» У Кременчуці збирають допомогу для мешканців Харківщини

– Практично не пам’ятаю облич… пам’ятаю лише руки… одні в морщинках, такі як були в моєї бабусі. Одна рука бере важкий пакет, а інша тримається за ціпок. Руки молодої мами, у якої з пальця спадає обручка. Голод змінює розміри та об’єми. Її чоловік обороняє Харків, а вона з трьома дітьми чекає його у підвалі будинку… Пам’ятаю, що хтось притискається до мого обличчя, шепоче слова вдячності і я відчуваю на своїй щоці чиїсь гарячі сльози. Памятаю як почався обстріл… А люди йшли, бігли до нас.. й наче повинен був спрацювати інстинкт виживання, але голод страшніший. Пам’ятаю, як один дідусь говорить: «Ох насыпают, ох насыпают.. А дай-ка мені, деточка, краюшку хлебчика». Як жінка робко підходила й говорила: «Так соромно, але можна взяти продуктів?» Звичайно, можна й потрібно.

А спочатку нас боялися і слова «паляниця, полуниця, несінитниця» спрацювали як пароль.

І звичайно було те, чого ми боялися найбільше – коли закінчився хліб, вода та продуктові набори, а перед тобою стоять люди, які нічого ще не отримали. Ми пообіцяли їм, що обов’язково повернемося.

Вибачте, але було зовсім не до селфі, коли в небі летять 152, – розповіла Марина Пилипенко. 

– Ви подарували їм надію. Дякую всім, хто був і причетний у допомозі іншим. Ви зробили для цих Людей дуже багато. Ви не просто допомогли з продуктами і всім, що їх підтримує. Вони відчули, що їх підтримують, що їх не покинули. Дякую всім і кожному, – розповіла волонтерка Марина Пилипенко.