Український Донбас: ВПО, або історії про тих, хто не схотів жити в окупації

8.01.2022, 13:11 Переглядів: 3 211

 

Кременчуцький журналіст Віктор Крук, який нещодавно повернувся з Донбасу, продовжує розповідати про побачене у прифронтовому регіоні та про людей, через долю яких прокотилась війна. Пропонуємо читачам його чергову статтю, присвячену ВПО. Восьмиденний візит для групи журналістів із різних регіонів України був організований у рамках Програми ООН із відновлення та розбудови миру

Життя з «чистого аркуша»

Анексія Криму та збройний конфлікт на Сході України ввели у нашу мову нові терміни, які далеко не всі розуміють, хоч російсько-українська гібридна війна й триває вже восьмий рік. Про КПВВ та ОРДЛО я писав, а тепер хочу розповісти про ВПО на прикладі людей, що отримали чи не змогли отримати цей статус, але є вимушеними переселенцями, та з якими пощастило зустрітися під час візиту на Донбас. 

ВПО – внутрішньо переміщені особи, або «переселенці», як їх іноді називають у просторіччі. Люди, які були змушені покинути місце свого постійного проживання через зруйновані домівки, небезпеку та загрозу життю, чи через небажання залишатися на окупованих територіях. Найбільше таких людей зареєстровано у містах та селищах Донецької та Луганської областей – 515 та 285 тисяч осіб відповідно, що становить більш ніж половину з півтора мільйона осіб, що офіційно отримали статус ВПО.

Переважна більшість з них досі не мають свого житла на підконтрольній Україні території та вимушені його винаймати. За урядовими програмами та за допомогою міжнародної спільноти постійне чи тимчасове житло отримали лише кілька тисяч. Єдиною їх реальною пільгою від держави залишається виплата щомісячної грошової допомоги на проживання, розмір якої становить з розрахунку на одну людину: 1000 грн - для непрацездатних (діти та пенсіонери) та 442 грн - для працездатних. За такі гроші знайти житло на новому місці досить складно. Тому дехто був вимушений повернутися на тимчасово окуповану територію. 

Втім, більшість з них залишилась та успішно інтегрується у нові громади. Вони працюють на підприємствах чи розвивають власний бізнес, займаються громадською діяльністю, волонтерством, а дехто зі зброєю в руках захищає України у лавах Збройних Сил, сподіваючись визволити від окупантів рідні міста та власні домівки. Далі кілька історій про таких людей, які обрали для себе нове місце проживання на українському Донбасі та з якими нам пощастило зустрітися під час візиту.

Родина Штамбурів у своєму магазині-кав’ярні
Родина Штамбурів у своєму магазині-кав’ярні

Багатонаціональний Донбас

 Перший з ким ми познайомились у Маріуполі був Сергій Штамбур – вимушений переселенець та дуже активна людина, що зуміла поєднати підприємництво з громадською та культурно-просвітницькою діяльністю. А розпочинати йому довелося з «чистого аркуша» - після того, як покинув власну домівку та бізнес у Донецьку.   

«Я народився у Маріуполі, але 25 років прожив у Донецьку. У нас був дуже успішний оптовий бізнес, почали займатись виробництвом. Були досить відомі в Україні у своїй сфері. У 2014 році, коли все почалося, довелося все кинули та переїхати до Маріуполя», - розповів Сергій про те, як став переселенцем.

Гроші для відкриття невеликої крамниці йому позичили старі партнери по бізнесу. Маленька крамниця для хендмейду (оригінальні речі ручної роботи), яким захоплюється його родина, дозволяє їм виживати, але повернути борги поки не вдається. Та Сергій не зупинився на цьому, а продовжив розвивати свій бізнес. Маленьке окреме приміщення крамниці переобладнав під міні-кав’ярню «на винос», підготувавши відповідний проєкт та отримавши грант міжнародної технічної допомоги малому бізнесу у рамках Програми ООН із відновлення та розбудови миру, яка була профінансована урядом Данії. У кав’ярні працює його син, а коли немає покупців у магазині, допомагає дружина. Кава та шумуш (грецький пиріг з начинкою) у них виходять дуже смачні, у чому журналісти переконались особисто.

У міні-кав’ярні хазяйнує син Сергія Штамбура
У міні-кав’ярні хазяйнує син Сергія Штамбура

Ще один міні-проєкт, який Сергію вдалося реалізувати, пов'язаний з туризмом – велосипедні екскурсії по цікавім місцям Маріуполя для ознайомлення з його історією. Придбати велосипеди також допоміг грант ПРООН. 

«У нас тут бувають туристи не тільки з України, а й з Греції, Франції, Німеччини. Цього року були навіть з Ірландії», - розповів Сергій.

До реалізації цього проєкту він долучив ГО «Молодіжне товариство німців «Orange», співзасновником якого є. Ще одна громадська організація, яку він створив - ГО «Маріупольське товариство німців - Відергебурт» займається дослідженням історії та культури Приазов’я.

«Ми використовуємо різні можливості. З нещодавніх проєктів – ярмарок Майстрів Хендмейду, який проводили на діалоговому майданчику ПРООН у Костянтинівці, семінар-експедиція до Великоанадольського лісу, після якої ми випустили книжку. Наша організація співпрацює з молодіжним всеукраїнським об’єднанням німецьких товариств «Дойче Югент – Україна». Діти беруть участь у різних форумах», - розповів Сергій журналістам.
Сергій Штамбур розповідає журналістам про вивчення товариством німців історії Маріупольського краю
Сергій Штамбур розповідає журналістам про вивчення товариством німців історії Маріупольського краю

У виданій товариством книжці «Німецький ліс у степах Приазов’я» йдеться про перші поселення німецьких колоністів у цьому краї та їх справи. На початку ХІХ століття німці заснували у степу під Маріуполем найбільше штучне лісництво Європі – Великоанадольський ліс (наразі лісовий заказник державного значення площею 2543 га) та відкрили спеціальну лісову школу. За словами Сергія Штамбура, станом на 1897 рік у Маріупольському повіті було 50 німецьких колоній та хуторів, у яких жило понад

19 тисяч етнічних німців, або майже 8% населення повіту.

Видання цієї книги про Великоанадольський ліс організував Сергій Штамбур
Видання цієї книги про Великоанадольський ліс організував Сергій Штамбур

Такі люди як Сергій Штамбур своєю діяльністю вщент руйнують тези російських пропагандистів про нібито «руський» Донбас. Цей регіон за складом населення завжди був багатонаціональний, а у Приазов’ї українці та росіяни віками мирно жили поруч з численними діаспорами греків, німців та інших народів.  

Перший «ТатоХаб» на Луганщині

У селищі Троїцьке, що на Луганщині, побачили багато цікавих прикладів громадської активності, про які нам розповіла головний редактор місцевого видання «Сільська новина» Марина Животкова. Кілька років тому вона теж стала вимушеною переселенкою. На новому місці проживання їй вдалося не тільки досягти успіхів у професійній сфері (газета перемогла у Всеукраїнському конкурсі до 30-річчя Незалежності України в номінації «Краща міська, районна газета у 2021 році»), а й об’єднати небайдужих людей та разом з ними реалізувати кілька корисних для громади ініціатив. Серед них особливо вразив своєю нестандартністю проєкт «відповідального батьківства» - ТатоHub.

Марина Животкова показує журналістам ТатоHub
Марина Животкова показує журналістам ТатоHub


Тренажерна зала в ТатоHub у Троїцькому
Тренажерна зала в ТатоHub у Троїцькому

Його ідея полягає у тому, щоб зламати патріархальні стереотипи про те, що батько має лише заробляти гроші, а виховувати та розважати дитину – то жіноча справа. За мету поставили зближення саме батьків з дітьми через їх спільний відпочинок, змістовне спілкування, навчання та заняття спортом. Два роки тому із занедбаного підвалу-бомбосховища громадські активісти власними руками за допомогою місцевої влади та підтримки ПРООН зробили чудове приміщення, у якому наразі є спортивна зала з тренажерами, тенісна кімната та все необхідне для активного батьківства. Тут працює кілька гуртків, а тати приходять зі своїми дітьми та разом вчаться навичкам кулінарії, фотомистецтву, танцям, знімають та монтують відеофільми тощо. Голова Троїцької ОТГ Демид Палагно не тільки виділив для ТатоHub приміщення у безоплатне користування, а й сам разом з іншими волонтерами його ремонтував. Адже ПРООН виділила 30 тисяч доларів по проєкту лише на будівельні матеріали та обладнання, а усе інше робили власними руками батьки та громадські активісти.  

В гостях у студії «Кава з татом» ТатоHub багатодітна сім'я Нєхаєвих
В гостях у студії «Кава з татом» ТатоHub багатодітна сім'я Нєхаєвих

Марина Животкова, як голова ГО «Калина прес», ініціювала створення у селищі Молодіжної ради, допомогла у реалізації ще кількох важливих проєктів, залучивши на їх фінансування кошти від ПРООН. Зокрема, ми побачили, як гарно та корисно проводить вільний час малеча у чудовому приміщенні «Території безпеки» місцевого Будинку школярів. 

«Території безпеки» Будинку школярів у Троїцькому
«Території безпеки» Будинку школярів у Троїцькому

ВПО без статусу

У Маріуполі почув розповідь людини про історію її вимушеного переїзду з Донецька, яка дозволить краще зрозуміти деякі нюанси цієї теми. Зважаючи на особливі обставини, прізвище співрозмовниці не називаю. 

«Я народилась та виросла у Маріуполі, а після школи навчатись поїхала до Донецька й там залишилась жити. Вийшла заміж, придбали квартиру, була гарна робота. Після початку війни чоловік виїхав на заробітки за кордон, а я залишилася працювати на старому місці. У березні минулого року поїхала на вихідні провідати мати, яка живе у Маріуполі. І в цей час закрили пункти пропуску через ковідний карантин. Спочатку сподівалась, що невдовзі їх відкриють, адже з особистих речей взяла з собою лише маленьку торбинку, та проходили місяці, а КПВВ так і залишались закритими. 

Дах над головою був – квартира матері, але треба було за щось жити. Знайшла роботу у Маріуполі. Не за спеціальністю, але зважаючи на вік, добре що хоч так. Почала потрохи купляти собі якусь одежу, адже все залишилось на квартирі у Донецьку.

Потрапити туди я не можу ніяк, навіть через Росію – адміністрація окупованих районів не дозволяє в’їзд з Росії тим громадянам України, які не мають донецької прописки. А я так і не змінювала у паспорті місце реєстрації – раніше мені маріупольська прописка ніяк не заважала. 

Коли виїжджала з квартири у березні 2020 року, холодильник не відключала, бо ж їхала на пару днів, і продукти у холодильнику залишались. Відключила його моя подруга з Донецька лише через рік – я змогла передати їй ключі від квартири через нашу спільну знайому, що їздила в Донецьк. Що там за рік стало з продуктами навіть не уявляю. Та головне не це – я так і не знаю, коли зможу потрапити до власної оселі.  

Зрозуміла одне - ми усе життя щось купуємо, збираємо, накопичуємо  – одежу, меблі, техніку, а виявляється можна в один момент опинитися без нічого і жити нормальним життям. Головне, аби було здоров’я, не хворіли наші близькі та настав мир», - розповіла свою історію Вікторія.

До речі, статус ВПО вона так і не отримала, адже у неї «прописка» не донецька, а маріупольська, а то, де вона жила останні 30 років і де знаходиться її квартира для отримання статусу внутрішньо переміщеної особи значення немає. Отже, навіть мізерну державну допомогу ВПО (442 грн) їй не виплачують.

Люди, що люблять Україну

Майже в усіх громадах, які ми відвідали під час подорожі по Донбасу, нам зустрічалися вимушені переселенці, які не зважаючи ні на що випромінюють оптимізм та енергію, проявляють громадську активність та розбудовують Україну.

«Амбасадорка миру» у Верхньоторецькому Олеся Зелена розповідає журналістам про реалізовані у селищі проєкти
«Амбасадорка миру» у Верхньоторецькому Олеся Зелена розповідає журналістам про реалізовані у селищі проєкти

У селищі Верхньоторецьке вчителька Олеся Зелена залишила свою домівку в окупованій Ясинуватій, щоб вчити дітей англійській мові в українській школі, а на додаток ще й стала «Амбасадоркою миру» - згуртовує людей та за допомогою міжнародною спільноти  реалізовує в селищі соціально важливі проєкти. А її теперішній односелець, теж переселенець з непідконтрольній уряду України території, вчитель фізкультури Олександр Дорошенко створив клуб-гурток карате та виховав у маленькому селищі юних спортсменів, які здобули 4 призових місця на всеукраїнських змаганнях. Про це можна прочитати ТУТ

У стародавньому Бахмуті та мальовничому селі Крива Лука нас зустрічала вимушена переселенка, голова ГО «Крила» Яна Синиця, яка присвятила себе вивченню природи Донеччини та розвитку можливостей Лиманщини у напрямку екологічного туризму. Вже після нашого візиту стало відомо, що Яна Синиця за свою діяльність отримала почесну нагороду регіонального конкурсу «Підприємець року 2021». У її житті це вже друга така нагорода. Першу вона отримала ще до війни – у 2011 році. 

Яна Синиця у краєзнавчому музею Бахмута розповідає про розроблений нею екскурсійний маршрут «Солона історія Сходу України»
Яна Синиця у краєзнавчому музею Бахмута розповідає про розроблений нею екскурсійний маршрут «Солона історія Сходу України»

В Авдіївці Меморіал «Промка», що споруджений у пам'ять про загиблих захисників Промзони міста та знаходиться на відстані 850 метрах від лінії зіткнення нам показував учасник АТО, керівник Авдіївської міської військово-цивільної адміністрації Віталій Барабаш, який теж має статус ВПО, тобто є вимушеним переселенцем. Взагалі серед ветеранів АТО/ООС зустрічав багато тих, хто у 2014 році залишив свої домівки на окупованій території та добровільно пішов до лав Збройних Сил України, щоб захистити країну та визволити свою «малу батьківщину» від окупантів. Чимало таких є й у Кременчуці.  

Керівник Авдіївської міської ВЦА Віталій Барабаш розповідає про Меморіал «Промка»
Керівник Авдіївської міської ВЦА Віталій Барабаш розповідає про Меморіал «Промка»

Як з’ясувалось, представник Мінреінтеграції Віктор Литвінов, який супроводжував нашу групу журналістів протягом усього візиту по Донбасу, теж вимушений переселенець з Донецька. Наразі він є керівником експертної групи інформаційної політики Директорату інформаційного суверенітету Міністерства з питань реінтеграції тимчасового окупованих територій. 

Керівник експертної групи інформаційної політики Мінреінтеграції Віктор Литвінов
Керівник експертної групи інформаційної політики Мінреінтеграції Віктор Литвінов

І координатор Програми ООН із відновлення та розбудови миру, яка організовувала наш візит, радниця ПРООН з питань примирення та соціальної єдності Ганна Борова також є вимушеною переселенкою з Луганська. 

Радниця ПРООН з питань примирення та соціальної єдності Ганна Борова
Радниця ПРООН з питань примирення та соціальної єдності Ганна Борова

І таких ВПО, як вони – тисячі! Тож, ще один стереотип щодо переселенців, як про людей, що лише скаржаться на життя та чекають допомоги зруйновано. Усі ці успішні люди, по долі яких прокотилась війна, всупереч усім своїм втратам та складним життєвим обставинам не просто люблять Україну, а працюють на Україну, захищають Україну та вірять у її майбутнє. І чомусь мені, та й не тільки мені, здається що наша держава перед ними трохи заборгувала. Далі буде…   

Обмінний візит для журналістів «Огляд кращих практик співпраці влади, громадськості та бізнесу в Луганській та Донецькій областях» проводився за напрямком роботи Програми ООН із відновлення та розбудови миру «Громадська безпека та соціальна згуртованість» за участю Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, партнерів програми у Луганській та Донецькій областях та за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції та Швейцарії.

Фото: власні та Сашка Сімоненка
Автор: Віктор Крук Фото: власні та Сашка Сімоненка
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 11 від 14 березня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх