Парк з непростою долею: Бергер розповів кременчужанам історію Міського саду

1.11.2021, 12:02 Переглядів: 4 561

 

«ТелеграфЪ» відвідав екскурсію і дізнався багато цікавого про улюблене місце відпочинку кременчужан

Під час екскурсії, що пройшла в Міському саду 31 жовтня, відомий кременчуцький краєзнавець Євген Бергер розповів про цікаву і непросту долю парку.

Зараз Міський сад - улюблене місце відпочинку кременчужан, проте так було не завжди. Тут проводились спортивні змагання, будувалися ресторани, організовували книжну «барахолку». Мінялися назви: Катерининський парк, Парк залізничника, Міський сад. Періоди розквіту змінювалися роками занепаду, дерева висаджували, рубали, палили, знов саджали.

Пан Бергер зібрав кременчужан під одним з найстаріших дубів у місті, почав розповідати, і ми відчули себе свідками минулих подій...

Мабуть, всі знають, що початок історії Міського саду пов'язаний з ім'ям російської імператриці, її величності Катерини ІІ. Саме до візиту імператриці створили парк, а керував роботами князь Потьомкін. У 1787 році імператриця відвідує Кременчук. Місто справило на неї незабутнє враження, в значній мірі саме завдяки парку. В ті далекі часи він справедливо вважався одним з найкращих ландшафтних парків Малоросії, і займав вп'ятеро більшу територію ніж зараз.

- В Кременчуге мне весьма понравилось, - згадувала Катерина ІІ, - И если бы я знала, что Кременчуг таков, каким я его нашла, я бы давно переехала сюда жить.

Але імператриця поїхала, і парк почав поступово занепадати - адже знаходився він на окраїнах, туди мало хто їздив, і утримувати його було надто дорого для міста. Зі скасуванням кріпосного права ситуація тільки погіршилася. З часом територію парку обступили заводи та фабрики, ділянки тутешньої землі почали здавати в оренду, і з'явилося відчуття, що парк зовсім зникне.

Але у 1899 в Кременчуці запустили електростанцію і трамвай, який усього за 3 копійки міг довезти до парку містян. Місце стало користуватися неабиякім попитом серед відпочиваючих, тут побудували літній театр, кафе, ігрові майданчики. Тут часто відпочивала інтелігенція, яка взагалі полюбила Кременчук, жартома називаючи його «маленькою Одесою».

З приходом радянської влади парк знову майже зник. Не лише лавки та будівлі, а й дерева почали рубати на дрова. Ситуація покращилася лише на початку 20-х років, коли шефство над парком взяла залізниця. Саме залізничники розчистили територію та засадили її деревами, а з півдня завезли мушлі, якими устелили алеї. Тут почали проводити спортивні змагання з легкої атлетики, а взимку катались на лижах та ковзанах. Щороку в парку святкували День залізничника, під час якого містян частували безкоштовною їжею та напоями, влаштовували різноманітні розваги.

У роки війни німці розташували в парку військовий госпіталь, а на стадіоні влаштовували розваги за участю військовополонених. Вони саджали червоноармійців на коней без сідел, аби принизити їх, змушували розігрувати сценки. За озером німці облаштували бензосховище, яке підірвалося під час бомбардування. У парку розгорнулося пекло, вогонь охопив усе навколо. Здавалося, на цьому історія цього місця завершиться, адже від тінистих алей та могутніх дубів залишилося лише пепелище.

Костянтин Сімонов писав на сторінках газети «Червона зірка»:

- Кременчуг горит, как пылающий факел, его пламя видно на десятки километров.

Проте на парк чекав черговий «ренесанс»: у 1946 році залізниця знов бере його під своє шефство. Тут будують кінотеатр, саджають дерева, прокладають алеї та знов посипають їх мушлями з далекого півдня. Парк оживає і стає улюбленим місцем відпочинку молоді: люди гуляють тут до пізньої ночі.

Але на парк наступали заводи. Коли майже впритул до озера звели корпус Кредмашу, містяни вирішили, що це кінець. Та про Парк залізничника знов забули. Лишився тільки кінотеатр, а решта території поступово перетворювалася на пасовисько. Ніхто вже не гуляв тут вечорами, це стало просто небезпечно. У цей період на території парку з'явилася така собі книжна «барахолка», люди продавали та міняли книги. Клуб парку перетворився на релігійний осередок: в ньому проводили служби Свідки Ієгови, адвентисти сьомого дня, католики.

Сучасний період історії Міського саду асоціюється з двома мерами - Іваном Пономаренком, який доручив розчистити озеро та Олегом Бабаєвим, за ініціативи якого побудували альтанку і почали наводити лад на території навколо озера.

... Звісно, це делеко не все, про що розповів Євген Бергер. Були цікаві історії, репродукції, цитати видатних діячів минулого, які розповідали про Кременчук і його родзинку - парк на берегу озера. Усім, хто бажає більше дізнатися про історію нашого міста, радимо знайти час і долучитися до надзвичайно цікавих екскурсій, які регулярно проводить пан Бергер.

Підтримай Кременчуцький ТелеграфЪ

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

Історія Кременчука

Схожі матеріали:



Свіжий випуск

№ 20 від 19 травня 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх