«В «Айдарі» язичники і атеїсти молилися»: військовий капелан Володимир Беспалий

11.09.2021, 14:05 Переглядів: 4 267

Незабаром в Україні з'явиться закон про військове капеланство. Його мета - задоволення духовно-релігійних потреб особового складу на належному рівні

Верховна Рада України ухвалила за основу законопроєкт №4626 «Про Службу військового капеланства», який утворює Службу військового капеланства.

Історія душпастирської служби в українському війську бере свій початок ще зі служіння капеланів у легіоні Українських Січових Стрільців, в армії УНР та УПА. З початком російсько-української війни у 2014 році священники українських конфесій пішли капеланами у різні підрозділи, щоб бути разом із бійцями на передовій. Розпочався новий етап історії українського капеланства.

  

З якими викликами зіштовхнулися військові капелани, які настрої серед бійців та чи потрібен священикам статус учасника бойових дій. Про це та інше «Телеграф» поцікавився у капелана Луганського прикордонного загону протоієрея Володимира Беспалого, який зараз є головним військовим капеланом у Луганській області.

 

Луганський прикордонний загін названий на честь полковника Євгена Пікуса. Полковник Євгеній Михайлович Пікус 25 серпня 2014 року загинув смертю героя під час бою з російською диверсійною групою, яка перетнула кордон з РФ. Указом Президента України №109/2018 від 26 квітня 2018 року полковнику Пікусу Євгенію присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Указом Президента України 223/2018 від 22 серпня 2018 року Луганському прикордонному загону присвоєно почесне найменування імені Героя України полковника Євгенія Пікуса. 

 

Отець Володимир Беспалий навчався у Київській православній богословській академії. Після окупації Луганська переїхав у Старобільськ, а згодом - до Лисичанська, де продовжує активно займатися волонтерською діяльністю, є військовим капеланом та періодично їздить на передову, де неодноразово потрапляв під обстріли. Священник на Луганщині пропагує лагідну українізацію, але під час окупації Луганська на два тижні був змушений з метою безпеки перейти на російську.

Переслідування у Луганську та приставляння автомата до грудей 

До війни Володимир служив у єдиному в Луганську соборі Української православної церкви Київського патріархату. Але 11 травня 2014 року, в день так званого референдуму, бойовики прийшли до храму, оголосили, що його закрито, а священникам погрожували розстрілом. Тому отець Анатолій наказав усім виїхати з міста, а у червні 2014 року Володимир повернувся до рідного Старобільська.

- Ми переховувалися по знайомих, жили в них. Навіть ще перед референдумом приходили раз у суботу ввечері, я якраз усе відслужив, о восьмій закінчив. А вони прийшли о 9 вечора, хотіли зайти в храм і всіх розстріляти. А храм уже зачинений, Господь нас так відвів. І навіть на території вже нікого не було, - розповів священник, зауваживши, що у церкві готували сховища та скупляли туди їжу. 

На початку війни не всі мали військову підготовку та були готовими до бойових дій. У кризових ситуаціях могли поводитися непередбачувано та проявляли агресію.

Володимир Беспалий

Найскладніше, коли приставляли автомат мені до грудей. До прикладу, одного разу, у 2014, боєць наставив на мене зброю. Я тоді притулився до дула автомата та сказав: «Стріляй, ти знаєш, що з тобою зроблять, ти знаєш, хто я», а він сказав: «Вибачте, будь ласка» та опустив зброю - розповів виданню Громадське Радіо Володимир Безпалий. 

Отець Володимир разом з кременчуцькими гумористами

«Легше сприймати розчарування, розуміючи» 

- У Вас бувають моменти розчарування?

- Всяке буває. Не завжди людина без сторонньої допомоги може вийти з кризи або моменту розчарування. Якщо у вас є якась проблема, то на всі проблемні питання у Святому Писанні є відповідь. Приблизно згадуєш, у якому розділі це має бути, й перечитуєш. Легше сприймати розчарування, розуміючи. Що таке розчарування? Це засудження певної людини до якоїсь події, поведінки… А засудження – це гріх. Не судіть, і не судимі будете.

- Чи змінилося ставлення до віри за час війни?

- Різниця специфіки є. На передовій більше віри й ризику та страху втратити життя. Зараз у глибокому тилу, де люди живуть, як і в Києві, війна сильно не відчувається. Людина розслабляється й такої глобальної потреби у підтримці Бога вона не відчуває й живе своїм буденним життям. Нагальної потреби, як під час бойових дій – немає. 

Пам'ятник загиблим прикордонникам на території Луганського прикордонного загону

Підтримка військових на передовій

- Дуже необхідна підтримка військових на передовій. Вони постійно піддають ризику життя, у них присутній страх. Й досі хлопці гинуть, отримують поранення, трапляються суїциди. Суїциди трапляються через те, що людина втрачає цінності, за які вона ризикує. Переважно це розлучення з дружиною. Саме тому у військових частинах заборонено під час несення служби мати телефон, щоб хтось із рідних не міг подзвонити й повідомити сумну новину. Найбільший пік був у 2015 році, коли була 3-4 хвиля (мобілізації – ред.), зараз - менше. З цим також працює капелан.

 

- Зараз військові частіше чи рідше звертаються до Бога? Чи є різниця?

- Різниця у відсутності активних бойових дій. Страх багато що активізує. У більшості він активізує віру та потребу у Богові. Людина може завтра померти, вона боїться. У мене в «Айдарі» язичники молилися, атеїсти молилися й після бою набирали іконки. Деякі, навпаки, розчаровувалися. «Ось чому Бог дозволяє гинути моєму другові?». І це його розчаровувало, хоча він не розумів, що не Господь винен у цьому, а люди. Господь не може суперечити нашій волі. Ми маємо вільний вибір, робити щось погане чи не робити. 

 

Чи мусить капелан нести військову службу 

Законопроєкт «Про Службу військового капеланства» прийнятий у першому читанні. Цікаво, що військові капелани не отримуватимуть зброї та боєприпасів, їх не залучатимуть до чергувань, нарядів, проведення службових розслідувань та інших дій, несумісних із їхніми посадовими обов’язками і статусом священнослужителя. Вони відповідатимуть виключно за задоволення духовно-релігійних потреб особового складу. Чи дійсно це так, розповів отець Володимир. 

- Зараз одне слухання про військові звання пройшло, кажуть, що це буде добровільно. На даний момент ми є цивільними працівниками військових частин…

Ми перестанемо бути священниками, для військової частини ми будемо військовими офіцерами. Якщо не вистачатиме замполіта, то можуть замінити капеланом, і ти вже не зможеш не виконати наказ, бо ти офіцер. 

У 2015 році, коли розпочинався рух капеланства, всі капелани світу закликали нас лише до одного – не ставати військовими. Я це усвідомлюю. Деякі капелани хочуть бути військовими. На мою думку, звання для солдата, особливо офіцерське, буде насторожувати, адже офіцер є офіцер. Він може замикатися. 

Цікаво, що на території Луганського прикордонного загону отець Володимир служить літургію в дерев’яній капличці. Капличку з рідної Старобільщини забрали до нового місця розташування прикордонників. Спеціально цю конструкцію ніхто не зважував, але важить вона тонни півтори. Везли її до Лисичанська на евакуаторі у розібраному вигляді. Тепер тут знову проходять служби.  

Інформація

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

ФРОНТОВІ ІСТОРІЇ КРЕМЕНЧУЖАН:

У цьому сюжеті «Кременчуцький ТелеграфЪ» зібрав інтерв'ю з кременчуцькими бійцями і волонтерами, які своїми очима бачили жахи подій на Сході. Це розповіді про війну, на якій гинули наші захисники, щоб не допустити просування агресора.

Низький уклін всім бійцям. Слава героям! Герої не вмирають!



Вверх