Як вітали з Новим роком та Різдвом Христовим

1.01.2021, 10:01 Переглядів: 2 339
 Матеріал підготувала кандидат мистецтвознавства Алла Лушакова

Сьогодні, щоб привітати своїх рідних чи знайомих з будь-чим і будь-де, нам досить натиснути кнопку, навіть не встаючи із-за столу. І Його Величність Інтернет упродовж кількох секунд запропонує тисячі варіантів вітань, систематизованих на будь-який смак і запит: для жінок і чоловіків, для дітей і молоді, для начальників і колег, для зятів і невісток; на день народження і Новий рік, на Різдво і Великдень, на всі професійні свята, які лише існують на планеті; урочисті і піднесені, легковажні і жартівливі; в прозі і віршах; кольорові і чорно-білі; у вигляді листівок, слайдів, відео, музичних кліпів…Так і хочеться вигукнути: «До чого дійшов прогрес, до небачених чудес!».


Але перш ніж отримати те, що ми маємо сьогодні, історія привітань пройшла дуже довгий і непростий шлях, рухаючись двома напрямками – через розвиток засобів зв’язку та через удосконалення форми привітання.


У сиву давнину надіслати вітання могли дозволити собі лише дуже заможні і впливові особи. Найперше, треба було купити пергамент, який коштував надзвичайно дорого. Потім знайти писаря, щоб гарно, складно і красиво все написав (поважні особи в ті далекі часи були переважно неписьменні).


 


А вже після всього згорнути пергамент у сувій, перев’язати його мотузкою, запечатати восковою печаткою і покликати гінця. Та наказати йому, аби мчав щодуху в тридесяте царство. І поїхав наш гонець… І минало кілька діб, чи тижнів, чи навіть місяців, поки він добирався до жаданого місця. А там починалося все спочатку: знайти писаря аби прочитав, подумати і вирішити, що відповісти, знову кликати писаря, щоб написав відповідь і послати гінця у зворотному напрямку...


Та час ішов, і все хоч і поступово, але змінювалося. Володарі світу цього та їх оточення навчилися читати і писати. Все більше людей у гонитві за пригодами, охоплені жадобою до переміни місць, з власної волі чи підкоряючись службовому обов’язку, полишали родинні гнізда і переїздили назавжди чи на певний час в інші землі. А серце прагло дізнатися, як живуть покинуті рідні, чи здорові, чи пам’ятають?
І тут, як говорять економісти, у відповідь на потребу народжується пропозиція. У нашому випадку – з’являється пошта, яка з певною періодичністю доставляла послання в різні місця. У переважній більшості країн пошта була державною. У містах споруджують поштові станції і кінні поштові двори, з’являються поштові чиновники, поштарі, дорогами понеслися поштові трійки, налагоджуючи та підтримуючи зв’язки між владою і підданими, між людьми у межах держави та поза ними. У Кременчуці, до слова, перша поштова станція і перша поштова лінія була відкрита на Січ у 1769 році.


А поштова контора, збудована на початку ХІХ ст., знаходилася на центральній площі поряд з повітовим присутствієм (зараз площа Перемоги).


 


З виникненням залізниць та пароплавів пошта охоплює все нові й нові населені пункти. Уже не лише губернські чи повітові міста, але й міста заштатні, посади, навіть великі села обзаводяться поштовим зв’язком. На залізничних станціях споруджуються спеціальні поштово-багажні відділення, поштовий обіг значно прискорюється.


Писемність поширюється. Виникає мода на листування. У художній літературі навіть склався епістолярний жанр – роман у листах. Пригадуєте, легковажного Шодерло де Лакло («Небезпечні зв’язки»), великого француза Жан Жака Руссо («Юлія або Нова Елоїза») і не менш знаменитого І. В. Гете («Страждання молодого Вертера»). Листи писали з одного боку аркуша, який потім згортали з чотирьох сторін кутами текстом усередину, надписували адресу і запечатували своєю печаткою. У 1820 р. в Англії було винайдено перший конверт, а згодом навіть сконструйована спеціальна машина для їх масового виготовлення.


Водночас з розвитком пошти у суспільстві формується ще одна потреба, пов’язана з поширенням писемності. Більш багатогранним і вишуканим стає світське життя заможних класів. Утверджується звичай наносити візити рідним, друзям, знайомим. А так як мобільних телефонів у ті часи не існувало і не було змоги попередити заздалегідь про свій візит, то господаря не завжди можна було застати вдома. У такому разі невдачливий гість залишав швейцару свою візитку – невеликий шматок паперу, де були видрукувані його титул, сан, посада, ім’я, по-батькові та прізвище. Обов’язковим було нанесення візитів перед святами. І в цьому випадку, якщо господарі з різних причин не могли прийняти гостя, він дописував від руки на своїй візитці вітання зі святом та побажання. Якщо людина вела активне світське життя, то перед святами треба було здійснити велику кількість візитів і в більшості написати на візитці привітання та побажання.


Справедливості заради варто зазначити, що не всі грамотні люди любили і люблять писати листи. Завжди були ледарі, для яких написати листа чи те ж привітання-побажання було гірше будь-якої найважчої роботи. Саме завдяки одному такому пану, який не любив писати, з’явилася перша різдвяна листівка. Це був, як вважають історики, англійський художник Добсон, який у 1794 році на Різдво намалював своєму другу мініатюрну картинку: зимовий пейзаж і родинну сценку біля різдвяної ялинки. Приятелю картинка сподобалася і наступного року Добсон виготовив кілька таких картинок для своїх знайомих. На жаль, жодна з них до сьогодні не збереглася.


 

На фото Коул


Минуло майже піввіку, аж поки у 1840 році лондонський чиновник Г. Коул, якому було ліньки власноруч підписувати новорічні вітання, попрохав свого друга художника Джона Хорслі зробити на візитці Коула невеличкий акварельний колаж з підписом «Веселого Різдва і щасливого Нового Року!». Хорслі створив триптих, у центрі якого зобразив родину Коула з піднятими бокалами вина, а з боків – алегоричні композиції «Милосердя» та «Співчуття», якими відзначалася родина Коула.


 

На фото Дж. Хорслі


Візитка мала надзвичайний успіх серед знайомих Коула. Це наштовхнуло його на думку в 1843 р надрукувати оригінал тиражем 1000 екземплярів. Так з’явилася перша новорічна листівка, надрукована промисловим способом. Але поширювалася вона так само, як і традиційна візитка – особисто розвозилася до рідних та знайомих або надсилалася поштою в конверті. Новина прижилася і з середини ХІХ ст. кольорові святкові листівки стають популярними серед європейців, їх друкують у багатьох країнах і розсилають у конвертах поштою. Це стає модним і престижним. Дуже часто на них не було ніяких написів, лише зображення, тематично пов’язане із Різдвом чи Великоднем (найбільш популярні сюжети). Саме такі листівки привозили російські купці із-за кордону. Потім уже вручну дописували на них відповідний текст російською мовою і пускали у продаж.


 


А тим часом з’являється ідея відкритого листа. Вона вперше була запропонована Генріхом фон Стефаном у 1865 р. на Німецько-Австрійському конгресі, але не отримала підтримки через «неприличную форму пересылки сообщений на открытом почтовом листе». У відповідь 1869-го року пан Е. Герман у Відні надрукував статтю про те, що переважна більшість листів не мають ніяких секретів. То ж, аби скоротити час на обробку листів, варто використовувати прості бланки, які б випускалися поштовим відомством і за невелику плату продавалися населенню. У жовтні цього ж року в Австро-Угорщині перша така картка була випущена в обіг.


Аж тут почалася Франко-пруська війна, завдяки якій відкриті листи отримали стрімке поширення: за умови воєнного стану такі листи значно легше було піддавати цензурі. Обер-почтмейстер Прусії Г. Штеффан схвалив використання відкритих листів з характерною резолюцією: «аби не писали казна-що». Деякі із солдатів почали наносити на бланки малюнки. Цю ідею стрімко підхопили комерсанти. За французькою версією перша ілюстрована поштова картка (листівка) була випущена книгопродавцем Леоном Бенардо з Бретані, за німецькою – книгопродавцем А. Шварцем з Ольденбурга.


Починання виявилося успішним і ідея листівки швидко поширилася по інших країнах. У 1871 році їх почали видавати поштові відомства Англії, Швейцарії, Люксембургу, Бельгії, Данії, Нідерландів. У 1874 році відкритий лист був офіційно визнаний Всесвітнім поштовим конгресом у Берні. Так з’явилися бланки відкритого листа, з одного боку якого було місце для листа або малюнку, а з іншого для адреси відправника і одержувача.


У Росії перші відкриті листи були введені в обіг 1 січня 1872 р. Бланки відкритих листів до 1894 р. випускала лише Експедиція заготовлення державних паперів. У 1894 р. право видавати листівки отримали приватні видавництва. І цього ж року з’явилися перші ілюстровані листівки власного виготовлення: це була серія з 5 листівок із зображенням пам’яток Москви.


 


У 1896 р. благодійна організація «Община сестер милосердя Святої Євгенії» під покровительством онуки імператора Миколи І принцеси Є. М. Ольденбурзької випустила конверти для візитних карток до Великодня. Навесні 1898 р. було випущено 4 листівки з репродукціями акварелей відомого російського художника, письменника, військового, онука засновника першого українського університету в Харкові М. М. Каразіна («Орач», «Біля каплиці», «Весна», «Трійка влітку»). У грудні цього ж року було надруковано вже 10 листівок із сюжетами не лише М. Каразіна, але й О. Бенуа. К. Сомова, І. Рєпіна, К. Маковського та інших відомих російських художників. Листівки не мали написів, сюжети були універсальні. Тому могли використовуватися для вітання і на Різдво, і на Пасху.


До 1904 р. дозволялося з одного боку писати лише текст, а з іншого – лише адресу. Тому на кольорових листівках, випущених до 1904 р., з лицевого боку художник залишав частину порожнього поля для написів. Циркуляром в.о. начальника Головного управління пошт і телеграфів № 21 від 16.02.1904 р. адресний бік наказувалося розділити вертикальною рискою на дві частини. Ліва призначалася для повідомлення, а права – для адреси, марки і поштових відміток.


 


Так поштова вітальна листівка набула сучасного вигляду.


Засновниками російської новорічної вітальної поштової листів вважають М. М. Каразіна (1842–1908) та Ф. Г. Беренштама (1862–1937) [11] – дійсного члена Петербурзької академії мистецтв, бібліотекаря цієї академії.


На новорічних та різдвяних листівках дожовтневого періоду зображували зимові пейзажі, святочні розваги, трійки, що мчали засніженим полем, різдвяну ялинку, святково вбраних дітей, Діда Мороза та інше. Та в 1915 р. Микола Другий із патріотичних почуттів (вважалося, що різдвяні ялинка та вітальні листівки прийшли в Росію з Німеччини, з якою воювала Росія) заборонив улаштовувати різдвяну ялинку та видавати нові різдвяні листівки.


 


Після Жовтневої революції заборону скасували і перші післяреволюційні роки традиція святкування Різдва зберігалася: Різдво було вихідним днем, встановлювали ялинку, надсилали різдвяні листівки. У Горках, де останні роки життя провів В. І. Ленін, влаштовували для дітей робітників різдвяну ялинку за його участі. Але в кінці 1920-х років, коли неп доживав свої останні дні, ситуація різко змінилася.
24 вересня 1929 р. постановою уряду було скасовано вихідний на Різдво і його святкування заборонено як «буржуазний попівський пережиток». Про Різдво писали таке: «Скоро будет рождество – гадкий праздник буржуазный» і «Только тот, кто друг попов, ёлку праздновать готов». Вітальні листівки оголошувалися предметом буржуазного побуту.


 


На щастя, уже в середині 30-х років схаменулися. 28 грудня 1935 р. в газеті «Правда» була опублікована стаття другого секретаря ЦК КП(б) України П. П. Постишева «Давайте организуем к Новому году детям хорошую ёлку». Новорічну красуню реабілітували як невинну жертву «перегибщиков». Почався випуск новорічних іграшок, вітальних листівок, кондитерських виробів. Наприклад, у грудні 1936 р. Кременчуцька кондитерська фабрика виготовила печиво у формі 5-кінечної зірки, серпа та молота. На жаль, довоєнні новорічні листівки сьогодні велика рідкість.


Друге народження новорічна вітальна листівка переживає у роки Великої Вітчизняної війни, коли розпочався їх масовий випуск. 23 грудня 1947 р. указом Президії Верховної Ради СРСР 1 січня оголошувалося вихідним днем. Було налагоджено масовий випуск новорічних вітальних листівок. Над ними працювали талановиті художники-ілюстратори, створюючи високохудожні мініатюрні твори образотворчого мистецтва. Вони видавалися мільйонними тиражами, коштували копійки і швидко стали невід’ємною часткою радянського побуту, одним із атрибутів святкування Нового року.


Найбільшої популярності радянська новорічна листівка досягає у другу половину 1950-х – 1970-ті роки. Це були листівки з видами Кремля, святкування Нового року, дитячі зимові розваги, Дід Мороз і Снігуронька, казкові лісові звірята, герої улюблених мультфільмів… За новорічними листівками, так само як і за тематикою новорічних іграшок, можна вивчати історію Радянського Союзу. Повоєнне відродження, освоєння космосу, дослідження Антарктиди та Арктики, масове житлове будівництво, спорудження БАМу, Московська Олімпіада, – все це знайшло місце на новорічні листівці.


 


З крихітною часткою багатої і довгої історії різдвяної та новорічної вітальної листівки можна ознайомитися на виставці «З Новим роком та Різдвом Христовим!», яка експонується в Кременчуцькому краєзнавчому музеї. На ній представлено понад 150 листівок із фондів музею та приватної збірки Д. П. Майоршина. Музейна фондова колекція нараховує близько 500 екземплярів різдвяних та новорічних листівок. ЇЇ основу склала колекція корінного кременчужанина І. Ф. Медведєва, яку він подарував музею. Цікаві новорічні листівки надійшли від перших наукових співробітниць музею Е. Г. Шушпанової та Л. Н. Ванжули, корінної кременчужанки Л. В. Башакової та інших.


З фондів музею на виставці демонструються найповажніші за віком дожовтневі різдвяні листівки, копії кількох довоєнних та воєнних новорічних листівок, а також новорічні листівки 1950–1970-х років. Окремо показані різдвяні та новорічні вітання інших держав і сучасні різдвяні листівки. Увагу привертають експонати з колекції Д. П. Майоршина: дожовтневі різдвяні листівки та оригінальні листівки періоду Великої Вітчизняної війни. Новорічний настрій минулих історичних епох допомагають відчути довоєнний Дід Мороз, ялинкові прикраси та іграшки довоєнної пори і перших післявоєнних десятиліть: прапорці, іграшки із пап’є-маше, різноманітні картонні та скляні іграшки, макет літака та сажотрус, виготовлений із мідного дроту.


Отож, шановні кременчужани, зайдіть до музею і подумки пориньте у не таке вже й далеке минуле, де теж були Новий рік та Різдво, прикрашена ялинка і подарунки під нею, а головне – очікування чогось прекрасного і маса добрих побажань, які обов’язково здійсняться у Новому році!

Автор: Кандидат мистецтвознавства А.М.Лушакова Джерело фото: Ілюстрації з фондів музею, приватних колекцій та з відкритих джерел
Теги: Новий рік
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:



Вверх