Як українці з євреями росіянина витіснили та чому в місті ніхто не «вмирав»: презентували книгу про Кременчук як столицю Новоросії

4 березня у відділі абонементу Центральної міської бібліотеки презентували книгу «Новоросія Incognita: Кременчук 1764-1796 рр. (матеріали з історії регіональної столиці)». Автором є кременчужанин, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАНУ Дмитро Вирський. 

Під час презентації Дмитро розповів про деякі історичні факти, пов’язані з книгою. Про найцікавіші, по версії автора публікації, читайте нижче.

Новоросія – це сюжет з історії України

Слово «Новоросія» часто вживають як синонім до визначення «Новоросійська губернія», яка вперше згадується у 1764 році. До 1796 року адміністративним центром відповідної губернії був Кременчук.

Тож це слово з’явилося задовго до негативного значення, яке створили у 2014 році у зв’язку з утворенням ОРДЛО. Дмитро Вирський розповів про кілька ситуацій, у результаті яких виникла «Новоросія».

Одна з версій появи пов’язана з корупційним скандалом. На території України намагалися розбудувати колонізаційний проект «Нова Сербія».

Проект «Нова Сербія» проіснував недовго, трохи більше 10 років. Завершився корупційним скандалом. Тож для того, щоб «перекрити» скомпрометовану назву, придумали «Новоросію».

Проте, за словами Дмитра Вирського, про цю назву на території України знали ще в 12 столітті. У той час у колишньому давньогрецькому місті Тіра (сучасний Білгород-Дністровський) з’явилася нова громада купців з Київської Русі. Грецьке церковне керівництво пробувало знайти для них окреслення. Цю територію, де виникло нове руське поселення, назвали «Новоросія». «Русь» на грецькій мові звучить як «Росія». Хоча цей термін проіснував недовго і у 18 столітті про його існування ніхто не знав.

Як КременчуК став КременчуГом

Кременчук в новоросійський період почали називати КременчуГом. Такий русифікований варіант з'явився приблизно в 1780 роках.

Цікаво, що в ті часи такий варіант активно вживався у Кременчуці. У той час у Києві про «Г» ніхто не знав.

Цей історичний факт, за словами Дмитра Вирського, доводить, що у 18 столітті інформація поширювалася дуже повільно.  

Вибори в Кременчуці

Історик розповів про демократичну технологію, яку використовували у боротьбі за місце міського голови. Наприкінці описуваного в книжці періоду зафіксований цікавий сюжет, коли українська та єврейська громади об’єдналися та не допустили обрання російського міського голови.

Справа в тому, що тодішня губернська влада любила співпрацювати з російськими купцями. Тому бізнес-еліта була або росіянами, або «зросійщеними» українцями. Але через певний час громади у Кременчуці знайшли демократичний балансир і вперше обрали українського міського голову.

У Кременчуці ніхто не «помирає»

Є відомий жарт, який виник наприкінці 18 століття: У Кременчуці ніхто не помирає, тут живуть вічні люди. Такий дотеп виник тому, що після смерті людини на її «місце» записували втікача – особу з невідомим походженням. Тож нова людина продовжувала жити під чужим іменем.

Якщо вас зацікавила книга «Новоросія Incognita: Кременчук 1764-1796 рр. (матеріали з історії регіональної столиці)», вона є у вільному доступі в мережі інтернет.