Астрофіліт
У Кременчуцькому краєзнавчому музеї зберігається рідкісний мінерал астрофіліт, який пов’язують із легендою про Іларію Володарську та її коханого Даміана. Саме цей експонат став першою історією нового проєкту «Зріз», у якому ми розповідатимемо про минуле Кременчука.

Це мінерал, назва якого походить від грецьких слів «астрон» — зірка та «філіт» — лист. Його цінують за рідкісність і незвичайні візерунки, які нагадують зоряні промені. Він зустрічається лише в окремих місцях планети, зокрема й в українському Приазов’ї.
До музею камінь потрапив завдяки товаришу закладу — геологу та колекціонеру. Він передав музею велику колекцію мінералів, зібраних під час подорожей. Серед них був і астрофіліт, який нині пов’язують із легендою про Іларію.
Та для містян цей експонат особливий не лише через його геологічну цінність. Це улюблений камінь Іларії Володарської — дівчини, історію якої часто порівнюють із «Ромео і Джульєттою».
Іларія та Даміан: кохання, яке стало легендою
Історію закоханих «Кременчуцькому Телеграфу» розповіла Алла Гайшинська, колишня директорка Краєзнавчого музею.
Іларія була молодшою донькою родини Володарських. Вона жила в будинку, де нині розташований музей. Її ім’я, як розповідає музейниця, означало «світла» або «ясна».


Дівчина закохалася в Даміана — сербського офіцера-християнина. Закохані таємно заручилися, однак мати Іларії не підтримала їхнього союзу. Вона хотіла видати доньку заміж за багатого катеринославського вдівця.
Вона вважала, що гарна донька — це теж капітал, — пояснює Алла.
Спочатку мати намагалася переконати Іларію, потім погрожувала їй. Зрештою дівчину зачинили в кімнаті на третьому поверсі будинку. Знайомим повідомляли, що вона хворіє.
Даміан не знав, що насправді відбувається. Одного разу він прийшов до будинку Володарських, але покоївка сказала йому, що Іларія поїхала до нареченого й готується до весілля.
Під час Першої світової війни Даміан служив у комендантському взводі. Не витримавши горя, він застрелився під час перевірки постів у Крюкові. Його смерть оформили як нещасний випадок, щоб уникнути скандалу. Поховали офіцера на Крюківському кладовищі. Його могила збереглася до сьогодні, але без таблички.
Іларія дізналася про смерть коханого від газетярів, які повідомляли про загибель офіцера. Згодом її знайшли непритомною в кімнаті.
Через кілька днів вона померла, не приходячи до тями.
Ця історія є я частиною міської пам’яті та розповідає про цінності, які не змінюються з часом.
Це легенда красива, легенда про те, що у всі часи люди цінували добро. У всі часи люди цінували кохання, як ми і зараз цінуємо, — розповідає Алла.
Привід Іларії та Білий вартовий
Після смерті Іларії містом почали ширитися розповіді про привида в будинку Володарських. Це було незвично навіть для міських переказів: будівля була новою, а не старовинною спорудою, де зазвичай шукали пояснення подібним історіям.
Згодом розповіді про Іларію почали пов’язувати й із будівлею музею. За словами Алли Гайшинської, дівчину нібито бачили в різні часи, зокрема й тоді, коли в приміщенні вже працював музей.
Одна з історій стосується періоду німецької окупації. Тоді будинок Володарських, за переказами, планували підірвати. Проте німецькі солдати нібито залишили будівлю та втекли. Згодом споруду пошкодило вибухом бомби, але її вдалося відновити.
Як розповідають музейники, дивні історії пов’язували не лише з нею. На іншому березі Дніпра, у місці, де, за легендою, Даміан наклав на себе руки, також нібито бачили його привида. Місцеві звуть його Білим вартовим, а його погляд спрямований на інший берег, де жила його кохана.
Так історія двох закоханих отримала продовження вже після їхньої смерті.
Чому камінь пов’язують із привидом Іларії
Алла Гайшинська розповідає, що астрофіліт неодноразово зникав із музейного фондосховища, хоча приміщення було зачинене, перебувало під сигналізацією, а вхід опечатували.
Одного ранку головна зберігачка прийшла до фондів і помітила, що комірка, де зберігався камінь, порожня. Жінка одразу побігла до директорки з повідомленням про зникнення експоната
Співробітники почали з’ясовувати, як це могло статися. Двері були зачинені, сигналізація працювала, вхід до залу опечатали. Напередодні експонат перевіряли, а його наявність підтверджували під час звірення.
Спочатку музейники припускали, що камінь могли випадково покласти в інше місце. Проте після повторного огляду приміщення та перевірки наступного ранку астрофіліт знову опинився у своїй комірці.
Одна із давніх співробітниць музею сказала: та це Іларочка, жартує. Вона його дуже любить, — згадує Алла Гайшинська.
За її словами, подібні випадки повторювалися ще кілька разів. Згодом працівники вже не так дивувалися зникненням і поверненням експоната та пов’язували це з тим, що камінь подобається Іларії.
Чому саме цей камінь став улюбленим предметом дівчини з легенди, невідомо, але астрофіліт вважається жіночим каменем, який лікує депресію. Можливо, Іларія знаходить в ньому спокій.
Так само залишається загадкою, як важкий мінерал міг зникати із зачиненого приміщення та знову повертатися на місце. Документальних підтверджень цих випадків немає, тож вони залишаються частиною музейного переказу.
За легендою, Іларія й досі навідується до музею. Її вважають доброю та лагідною, а появу привида пов’язують із позитивними подіями.
«Зріз»
Саме такі історії й лежать в основі проєкту «Зріз». Його мета — знаходити маловідомі сторінки минулого Кременчука через музейні експонати, міські легенди та спогади людей.
Камінь Іларії став першою точкою такого дослідження. За ним — не лише історія незвичайного мінералу, а й легенда, яку місто передає з покоління в покоління.
Ми запрошуємо музеї Полтавщини розповісти про предмети та історії зі своїх колекцій, а жителів Кременчука — ділитися старими фотографіями, листами, документами й родинними спогадами, пов’язаними з містом.
Можливо, саме вони стануть наступною історією «Зрізу».