«Противник багато обстрілів не веде - покращують свої фортифікації споруди»: воєнний стан на передовій очима Т

З введенням військового стану «Кременчуцький Телеграф» вирішив ознайомитися чи змінилося щось в зоні проведення Операції об’єднаних сил. Хоч введення військового стану стосувалося лише 10 областей України, які межують з Російською Федерацією, анексованим Кримом та невизнаним Придністров’ям люди обговорювали можливі зміни в зоні проведення ООС.

Щоб з’ясувати, яке зараз життя на передовій ми, разом з колегою з «Громадське.Кременчук», вирушили в район Донецька.

Заїхавши в Донецьку область, навіть не відчуваєш суттєвих змін з введенням військового стану й безпосередньої близькості з військовими діями. Блокпостів майже немає, а Покровськ (раніше Красноармійськ), який розташований за 80 км від Донецька, як і вся Україна, готується до виборів. Якщо в Кременчуці білборди з обличчями та гаслами політиків чергуються з рекламою салонів та знижок в магазинах, то в Покровську окрім реклами політиків майже нічого немає. Це різнокольорове різноманіття доповнюють жовто-блакитні стовпи та прапори України.

В гостях 17 батальйону ми були 2 роки тому в районі Зайцевого, якраз вдалося поспілкуватися з бійцями після важкого кількагодинного бою.

Бойовики «подарували» на день народження кременчуцькому комбату Щербині нічний бій

Бійці під керівництвом кременчужанина виявили арсенал російської зброї

Цього разу нам пощастило потрапити в район Донецька.

Забезпечення українських військових непогане, проте в різних частинах різниться. Харчування, наприклад, залежить від постачальника: якщо в одних частинах постачання якісне й безперебійне, бійцям волонтери навіть підганяють ананаси, то інші відчувають проблеми з постачанням.

Ось на кухні порається білявка Світлана, з нею ми познайомилися на полігоні «Широкий лан». Оскільки Світлана за фахом медик, вона намагається організувати харчування не лише смачним, а й збалансованим. На обід борщ або суп, багато консервації, цибулі й часнику – взимку те що треба.

– Хлопці жартують, що готую «лінивий сніданок». Який же він лінивий, якщо готувати приходиться понад 100 яєчень, – сміється Світлана, перевертаючи на сковорідці чергову партію яєчні.

Широкий стіл з лавами, а на стінах малюнки дітей з щирими побажаннями про мир. Оглядаючи малюнки дітей, вуха починає різати не лише російська мова, яка лунає з телевізора, а й сама пропаганда, яка розповідає про загрозу з боку НАТО й українські кораблі, що йшли в Маріуполь з Одеси.

– А що це? Канал «Россия»? – зі здивуванням запитую бійців.
– Так.
– Невже немає українських телеканалів?

Бійці розповіли, що тут українські канали не ловлять, тому доводиться дивитися російські телеканали. Так само й місцеве населення отримує інформацію через російські засоби масової інформації. На жаль, на 4 рік гібридної війни військовим не лише доводиться захищати позиції від обстрілів та просування суперника, а й працювати з населенням в інформаційному плані, в якому ми дуже поступаємося.

Один зі снарядів потрапив у будинок де знаходилися наші

Полковник Олександр Щербина, який зараз знаходиться в запасі, не полишає своїх бійців й щоразу намагається вирватися до них на передові позиції. Так, напередодні Дня волонтера та Дня Збройних сил України, Сан Санич приїхав до своїх хлопців, щоб потиснути їм руку й обійняти за те, що вони роблять свою роботу.

В рамках волонтерської допомоги бійцям 17 бату 57 ОМПБр передали: бензопили, цвяхи, шурупи, утеплювач, кабелі електричні, більш ніж 400 м тросу, кирки, лопати, кувалди, рукавиці, тактичні окуляри медикаменти для ремонту техніки й домашні смаколики, щоб порадувати бійців.

Батальйон перекриває частину в районі Донецька. Нам пощастило потрапити саме на базу поблизу Донецька. Поки тут спокійно, бігають котики з собаками, проте ще кілька місяців тому сюди прилітали снаряди. В один з таких будинків, де жили військові, потрапив снаряд – двоє військових загинуло.

– Ця місцевість свого часу обстрілювалася. На цьому місці загинуло двоє десантників. Був артилерійський обстріл, стріляли з реактивної системи залпового вогню ГРАД. Й один зі снарядів потрапив у будинок де знаходилися наші. В результаті двоє офіцерів загинуло, – розповів полковник Олександр Щербина. – Хлопці десантники, яких ми змінювали, поставили пам’ятний напис. Це місце було повністю обстріляне, залишилася лише воронка та уламкові пошкодження.

До батальйону Сан Санич повернувся з купою вражень.

– Є вже техніка поламана й розбита, але хлопці не падають духом й продовжують працювати й захищати. Як можу підтримую. Саме головне підтримати їх психологічно – це найдорожче всього. Ми з ними пройшли дуже багато: Луганську й Донецьку область, захищали незалежність та територіальну цілісність, виконували завдання під Кримом, обороняли морське узбережжя на широкому фронті. Зону АТО пройшли двічі туди й сюди. Дуже багато пережили й емоції переповнюють, – зазначив Олександр Щербина.

Майстри ремонтують техніку, не покладаючи рук. Раніше тут був склад або завод, а зараз тут в прохолодному приміщенні ремонтують техніку.

Саме для того, щоб привести техніку до ладу через волонтерів передають забезпечення – від рукавиць до деталей машин.

Тут лиш вітер гойдає гойдалки

Раніше тут лунав дитячий сміх та збирали врожай на городах, а зараз деінде можна побачити будинки із заміненими пластиковими вікнами.

В основному в будинках вікна обклеєні плівкою та простирадлами, щоб менше виходило тепло з будинків. Як нам пояснили, то раніше газ був дешевим, а тепер доводиться економити тепло в оселях.

Біля подвір’я в яке ми потрапили знаходилися дитячі гойдалки й баскетбольне кільце, яке вже поросло гіллям.

Там військові, які пройшли службу не один рік, вони доповідають двома-трьома словами

Заступник командира батальйону Юрій з позивним «Чорний» розповів, що за останні 2 роки війна глобально не змінилася. Зараз в основному завдання в утриманні територій й недопущення просування сил ворога.

Під час російсько-української війни боєць навчався й здобував бойовий досвід.

– А чому такий позивний «Чорний»? Сам обирав? – поцікавилася у заступника командира батальйону.
– Сам обирав. А чорний тому що… – на обличчі Юрія з’явилася посмішка, а в карих очах вогник, – … тому що чорнявий.

Коли починаєш розпитувати про військових й ситуацію, яка є на сьогодні, обличчя усміхненого хлопця перетворюється на серйозного й зосередженого воїна.

– Ситуація на сьогодні залишається стабільною. Противник багато обстрілів не веде, частіше вони облаштовують свої позиції – покращають свої фортифікації споруди. Коли була попередня бригада, яку ми змінювали, так само великих бойових дій не вели. Напевно й надалі планують залишатися тут. Так само артилерія, мінометні батареї вже рідше використовують, зараз частіше просто прострілки, – сказав заступник командира батальйону.

Юрій передбачає, що зараз, як вони тільки заїхали, тихо, а з часом будуть «прощупувати» можливості. На деяких позиціях вони доходили до 300 метрів, адже дозволяє їм територія: «зеленка» й рельєфність, постріляли й назад на свої позиції повертаються. Проте наші бійці також добре окопалися й можуть давати добрячу відсіч.

– В зоні проведення Операції об’єднаних сил введення військового стану такого впливу немає, можливо ще немає роз’яснень (інтерв’ю записувалося 6 грудня –ред.). На цей час відпустки всі заборонені, також заборонене звільнення особового складу, навіть у тих, в кого закінчився контракт. По прослушці з того боку те саме: всіх викликають з відпусток, намагаються особовий склад залишати на позиціях, – розповів Юрій.

Щодо супротивника заступник командира батальйону зазначив, що його не треба недооцінювати.

– Розвідники літають, прослуховують й роблять висновок, що там не звичайні шахтарі чи селяни. Там військові, які пройшли службу не один рік. Лише в одних доповідях можна побачити, що вони доповідають двома-трьома словами, навіть звичайними сигналами, які ми одразу не можемо в хаотичному вигляді зрозуміти. Коли вони вже повторюються, тоді вже, згідно з ситуацією, можемо усвідомлювати про що йде мова, – констатував військовий.

Також існує практика переходу місцевих жителів з окупованих територій на підконтрольну Україні територію.

– На моїй практиці військові з того боку не переходили, лише місцеві жителі. Хоча, хто його знає, бо по них й не скажеш – звичайні мешканці: зарослі, в лахміттях, без документів, які підтверджують особу. Нам вони говорили, що вони звичайні місцеві мешканці, які заблукали. Вони переходили, ми їх затримували й передавали в контррозвідку, – повідомив заступник командира батальйону з позивним «Чорний».