Доньці Станіслава Душі до Дня Народження вручили батькову медаль

29 січня, у ресторанно-готельному комплексі «Мерлін» Євгенії Душі, вдові загиблого героя, та його доньці Лізі вручили медаль «За жертовність та любов до України», якою їх Станіслава нагородила Православна Церква Київського Патріархату посмертно. Обставини склалися таким чином, що нагорода доїхала до Кременчука в переддень Дня Народження Лізи – 30 січня їй виповниться 4 роки.

Цією церковною нагородою відзначають людей, що проявили активну громадянську позицію, героїзм та самопожертву у захисті Батьківщини на Донбасі. Саме таким і був командир 34 мотопіхотного батальйону Станіслав Душа, який загинув 26 липня під Горлівкою. Таким його пам’ятають сім’я, друзі, побратими. Багато теплих слів сказали про нього цього вечора два стриманих чоловіки у камуфляжі. Один з них – кременчуцький тренер з боксу, боєць 57 бригади В’ячеслав Пильченко.

Саме він, за проханням командира роти, передав сім’ї «Ніжного» нагороду.

- Ну, я повинен був це зробити і прийшов день… Я довго не міг передати нагороду, через поранення, а так зірки зійшлися, що завтра у доньки Ніжного День Народження…- говорить В’ячеслав, голос і руки у нього тремтять, - Нехай це не державна нагорода, а церковна…але дівчинка буде рости і це буде їй пам'ять, що її батько не даремно прожив це життя і загинув, захищаючи країну, щоб вона жила все таки в Україні.

Також він говорив про те, що діти на передовій завжди радіють українським бійцям, тепло їх зустрічають. Це додає нашим воїнам наснаги. Дістав із нагрудної кишені дитячий малюнок і поділився, що завжди носить його з собою. Розповів, що добре знав батька Станіслава – Леоніда Душу, а про самого Стаса казав:

- Дуже хороший був хлопець, багато доброго про нього кажуть…навіть зараз…і хлопці пам’ятають, що постійно підтримував своїх, був хорошим офіцером…

Другий - розвідник-снайпер, рядовий 92-ї механізованої бригади Андрій, один з тих військових ВСУ, які затримували російських диверсантів під містом Щастя.

Він теж був знайомий з сім’єю загиблого героя, знав його батьків, а Станіслава згадував так:

- Він був дуже енергетичний, розумний, багато позитиву від нього відходило. Дуже приємний хлопець…З хорошої дуже сторони його знав…

Вдова загиблого, Євгенія, отримавши медаль розплакалась: «У мене життя кращим не буде…Ну, живу кожен день, але я не можу…». Вона тяжко сумує за чоловіком. Женя розповіла журналістам, що донька живе як і раніше, відвідує дитячий садок.

Сама ж іменинниця соромилася приділеної їй надмірної уваги і була геть не багатослівною.

Волонтери, бійці АТО, працівники закладу і мама всіляко намагалися створити для дівчинки святкову атмосферу – влаштували чаювання з іменинним тортом. Волонтери подарували дівчинці м’яку іграшку, надувну кульку-квітку та коробку зі смаколиками – цукерками та фруктами. Ліза ж, по дорослому, намагалась всіляко підтримати і розвеселити маму, в хвилини, коли емоції брали над жінкою верх.

Це не перша нагорода, якою відзначений Станіслав. Президент України нагородив його орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня посмертно.