Діти – наше щастя. Але щастя непросте. Іноді ми не знаємо, що з ним роботи – гримаємо, докоряємо, іронізуємо, нарешті, караємо. І щиро віримо, що таким чином виховуємо дитину.
Ізабель Фійоза – французький дитячий психолог – випустила посібник для батьків, що мають дітей у віці від 8 до 15 років. «Телеграф» продовжує друкувати вибрані глави із посібника мадам Фійози.
Ситуація: дитина грає на комп’ютері, хоча ви просили її припинити це.
Типова реакція батьків: У такій ситуації бажання нагримати величезне. Коли ми безсилі та роздратовані, покарання найчастіше відображує рівень нашого роздратування, а не рівень провини дитини. Тобто, воно не відповідає ситуації. Таке покарання знімає тягар провини з дитини. Гучні крики вона пропускає повз вуха, нотації теж не діють… То що робити?
Ваша мета: привчити дитину думати про інших.
Вона повинна навчитися оцінювати вплив власних дій на оточуючих. Якщо ви нічого конструктивного не зробите (а лаятись та дорікати – це неконструктивно), дитина вирішить, що нічого страшного не сталося. Спробуйте інші варіанти. Малий не виключив комп’ютер вчасно? Позбавте його доступу до комп’ютера – аж поки не отримаєте гарантії, що дитина виправиться.
Новий підхід: переходьте від слів до справи – нехай дитина відчує наслідки своєї поведінки.
– Ти знову сів грати, хоча я просила тебе виключити комп’ютер? Я забираю твою «мишу».
Наступного дня:
– Можна мені узяти «мишку»?
– Лише тоді, коли я буду впевнена, що ти виключиш комп’ютер вчасно, як домовлялись.
– Я виключу, коли скажеш!
– Ні, так не вийде. Я хочу, щоб ти сам стежив за годинником.
– Так я можу дивитися на годинник у комп’ютері!
– Згодна.
