Наполягайте на виконанні угод!

Діти – наше щастя. Але щастя непросте. Іноді ми не знаємо, що з ним роботи – гримаємо, докоряємо, іронізуємо, нарешті, караємо. І щиро віримо, що таким чином виховуємо дитину.

Ізабель Фійоза – французький дитячий психолог – випустила посібник для батьків, що мають дітей у віці від 8 до 15 років. «ТелеграфЪ» продовжує друкувати вибрані глави із посібника мадам Фійози.

Ситуація: дитина грає на комп’ютері, хоча ви просили її припинити це.

Типова реакція батьків: У такій ситуації бажання нагримати величезне. Коли ми безсилі та роздратовані, покарання найчастіше відображує рівень нашого роздратування, а не рівень провини дитини. Тобто, воно не відповідає ситуації. Таке покарання знімає тягар провини з дитини. Гучні крики вона пропускає повз вуха, нотації теж не діють... То що робити?

Ваша мета: привчити дитину думати про інших.

Вона повинна навчитися оцінювати вплив власних дій на оточуючих. Якщо ви нічого конструктивного не зробите (а лаятись та дорікати – це неконструктивно), дитина вирішить, що нічого страшного не сталося. Спробуйте інші варіанти. Малий не виключив комп’ютер вчасно? Позбавте його доступу до комп’ютера – аж поки не отримаєте гарантії, що дитина виправиться.

Новий підхід: переходьте від слів до справи – нехай дитина відчує наслідки своєї поведінки.

- Ти знову сів грати, хоча я просила тебе виключити комп’ютер? Я забираю твою «мишу».

Наступного дня:

- Можна мені узяти «мишку»?

- Лише тоді, коли я буду впевнена, що ти виключиш комп’ютер вчасно, як домовлялись.

- Я виключу, коли скажеш!

- Ні, так не вийде. Я хочу, щоб ти сам стежив за годинником.

- Так я можу дивитися на годинник у комп’ютері!

- Згодна.