«Що ти тут ореш, ідіотка?», або як кременчужанка на ринок за смачненьким ходила

Доброго дня, шановна редакція! Просто не можу мовчати, сльози душать, і відчуття такі, немовби об мене ноги витерли чи обплювали... Сьогоднішній звичайний похід до центрального ринку за продуктами мало не обернувся для мене викликом швидкої, добре хоч ліки від серця були з собою...

Почалося з того, що мої діти попросили чогось смачненького. Вирішила купити їм гроно винограду. Обійшла ряди й вибрала, попросила зважити. Ваги стояли на іншому боці, недоступному покуцеві (при чому, в усіх). Ну, тут можна зрозуміти – спека, на сонці ваги дуже нагріваються, не хочуть працювати. Тому я поцікавилась, на скільки заважило.

Продавчиня (аж язик не повертається її так назвати) сказала, не моргнувши оком: «Сімсот тридцять грамів». Я розрахувалася та й пішла з донькою до критого ринку. І щось мені, ніби, підказало: «переваж». Кладемо на контрольні ваги і... Електронне табло показує 520 грамів!

Тут, звичайно ж, ображена, збентежена й дуже обурена, я з донькою одразу ж повернулась до палатки, де нас так нахабно надурили. Звичайно ж на високих тонах, але без ненормативної лексики, висловлюю свої претензії, а у відповідь чую: «Що ти тут ореш, ідіотка?» Після цих слів я, звичайно, вже не витримала й кинула те гроно геть, вимагаючи повернути мої гроші, й у відповідь отримала потужний поштовх у груди та ще нахабну пораду: «Так теж стань на ринку і торгуй так – хто тобі заважає?» і звинувачення: «А може ти сама з'їла 200 грамів доки дійшла».

Щоб не стомлювати вас подробицями «діалогу», скажу тільки, що гроші мені таки віддали, пообіцявши «натовкти пику» при наступній зустрічі.

От і змушена шукати бодай хоч якоїсь участі, пишучи цього листа... Пишу, і так мені до сліз боляче: ну невже ж я - мати, що сама виховує двох неповнолітніх дітей, інвалід третьої групи, – невже я багатша за неї? Господи, як земля таких носить?! Невже нічого з такими шахраями зробити не можна? Якісь хоч контрольні закупки, перевірки чи що...