21 квітня офіційно відкрилася виставці «Satisfaction» творчого об’єднання «Нова провінція», що відкрилася у Міській художній галереї.
Свої нові роботи, написані протягом останнього року, містянам представили п’ятеро кременчуцьких художників: Ольга Гриценко, Тетяна Зубова, Інна Мосієнко, Олексій Рубанов, Тетяна Шуляк.
63 роботи, представлені на розсуд публіки художниками, різнилися між собою не тільки авторством, але і настроями, і технікою. Всі ці роботи – нові, кременчужани їх ще не бачили. В основному, вони виставлялися вже на всеукраїнських виставках, але Кременчук побачить їх вперше.
Крім образотворчого мистецтва, відкриття виставки вдало доповнило музичне і гастрономічне: для гостей грали та співали Гаррі Гарін та Сергій Пілігрим, а гостинні художники частували відвідувачів виставки вином та крекерами.
«Телеграфу» вдалось поспілкуватись з трьома із п’яти художників, чиї роботи представлені зараз у експозиції та розпитати їх про те, що дарує задоволення їм самим, що надихає творити і що ж зображено у їх абстрактному живописі.
«Іноді я можу перевернути полотно і зрозуміти, що так краще», – Т.Шуляк
– Скажіть будь-ласка, як виникла назва виставки? Чому саме «Satisfaction»?
– Я пишу, собі в задоволення, а якщо це ще й людям подобається, то це взагалі ідеально. Мабуть тому, і виставка називається «Satisfaction». Справа в тому, що я зараз ходжу на курси англійської і це, мабуть, якось на підсвідомому рівні. Ну, і мистецтво – це завжди задоволення, для нас і для глядачів задоволення.
– Скільки Ваших робіт представлено на виставці цьогоріч і яку з них Ви вважаєте найвдалішою?
– Моїх робіт тут представлено 17. Найвдалішою із представлених тут я вважаю картину «Жовте море», тому що вона така жовта і там риба добре проглядається…Я, в цьому сезоні, чомусь вирішила, що жовтий – найліпший колір і багато робіт у мене в жовтих тонах.
– «Жовте море» – Ваша улюблена картина?
– Ні, найулюбленіша моя робота – «Рахат лукум». Вона така, не дуже яскрава, але якась така, дуже мила для мене. Така м’яка, як східні солодощі. В мене багато «солодких» картин, наприклад, «Карамель» тут ще виставлена.
– У якому стилі написані представлені тут роботи?
– Складне запитання… Розумієте, для художника дуже важко визначити стиль, адже коли зустрічаються мистецтвознавці, то вони говорять про стилі, напрямки і композиції, а коли зустрічаються художники, то говорять про те, де купити розчинник дешевший. Художники, зазвичай, вони не задаються питанням: «А що це я таке намалював»?
– Все ж, для того, щоб зрозуміти, що, все ж таки, зображено на частині ваших картин, необхідно прочитати їх назву. Чи завжди Ви самі знаєте, що зобразили на черговому полотні?
– Це, можливо, так і є. Я, наприклад, пишу з маленьких таких ескізів, на яких позначені кольори, якась там елементарна композиція, але, в ході роботи, може вийти щось зовсім інше, ніж ти задумував на початку. Це залежить і від нас, і від полотна, і від кількості фарби, яку ти маєш на даний час. І, в принципі, потім, я звертаюся до знайомих і всіх запитую, що, на їх думку, на картині зображено.
– Чому Ви обрали саме абстрактний живопис?
– Абстрактний живопис цікавий тим, що він дуже подібний до музики, адже кожен може побачити в ньому щось своє, в залежності від погоди чи настрою. Один із засновників цього напрямку, Малевич, говорив, що після того, як людина вийшла в космос, художник вже не повинен бути прив’язаним до землі – картина повинна бути такою, щоб її можна було дивитися і згори, і знизу, і з будь якого боку.
– Тобто Ваші полотна можна вертіти, як завгодно?
– Ні, у моїх картинах завжди є низ. Але іноді, я можу перевернути полотно і зрозуміти, що так краще.
«Іноді, ти такий щось на полотно виплеснеш і думаєш: «Оп-па, я – геніальний», – І.Мосієнко
– Що для Вас сьогоднішня виставка?
– В мене є сьогодні такі лозунги: «всі на виставку», «мистецтва вистачить на всіх», «кидай палити – іди на виставку» та «весна – це гарний крок уперед».
– Чому саме весною відбувається більшість Ваших виставок?
– Така у нас весняна традиція. Ми вже, мабуть, 14-й рік поспіль навесні виставляємо свої картини., а може й довше… Я так вважаю, що весна – це така своєрідна крапка відліку. Тобто, це такий період, коли все іде взріст – це як ті зародки, які потроху показують, що вони живі, це як перегортання якоїсь сторінки значної. От знаєте, у нас завжди так: із уггі в босоніжки, із шуби в сарафани – весна вона така коротка у часі в нас, але така світла і такий значний поштовх дає.
– Ви частіше пишете саме весною? Вона Вас надихає?
– Пишемо ми картини, тобто масло, а все інше – це не картини, а роботи., і їх не пишуть. Сьогодні тут представлені 24 мої роботи, 3 з них – маслом. А пора року… Розумієте, художник – це зовсім така рухлива маса молекул та нейронів, і чогось там ще… Він працює, звичайно увесь рік, незалежно від пори року і часу дня, не має ніяких означень. Якщо ти хочеш працювати, то ти встанеш, або не ляжеш, і будеш працювати з задоволенням, бо тебе аж розпирає. Або ти вибухнеш на тисячі маленьких художничків, або ти просто щось зробиш цікаве.
– Ваші роботи мають різний настрій. Від чого це залежить?
– Роботи, вони залежать від стану душі художника… От сьогодні я, наприклад встала, і я якась фіолетова в крапинку, і я так малюю, і так бачу світ. А завтра я там встану, і буду в зірочках сріблястих, і вся біла і пухнаста, і щось таке мрійливе малюватиму… А потім хтось мені на ногу, наприклад, наступить, і я передумаю, що світ не такий приємний як здавалося, і малюватиму його вже іншим.
– Яка робота Ваша улюблена?
– Знаєте, у моєї мами у сім’ї було їх четверо дітей, і мама моя була найменшою. Так от вона завжди питала у бабусі, кого з них та найбільше любить, очікуючи, що бабуся скаже, що її, як саму маленьку. А бабуся казала: це як 5 пальців на руці – якого б не врізав, всюди боляче. Так і з роботами – є, звичайно, більш вдалі роботи, якийсь успіх, і ти такий щось на полотно виплеснеш і думаєш:»Оп-па, я – геніальний». А іноді щось робиш, душиш-душиш того удава, душиш його. а потім подивишся, через якийсь час на роботу і думаєш чи в смітник її, чи в музей…
– Чи часто Ви звертаєтесь у творчості до теми сім’ї?
– Є у мене тут робота «Мадонни і немовлята» – це така феєрична інсинуація, щодо потреби мадонн в немовлятах і немовлят в мадоннах, бо кожному немовляті – по мамі, я так вважаю. Я, знаєте, думаю, що дітей не розподіляють навмання, як в лото, а дитина, мабуть, сама вибирає того, в чиїй сім’ї вона буде рости.
– Що Ви вкладаєте у свої роботи?
– Хотілося б вкласти десь з мільйон доларів у швейцарському баку, а потім жити на них, але, знаєте, не можна бути глибоким, якщо ти постійно розпилюєшся. Я, насправді, дуже жадна – я працюю, я не можу відпочивати, я харчуюсь мистецтвом, я просто якась ненажера мистецтва…
«Мені, дещо, соромно за свої роботи на цій виставці», – О. Гриценко
– Що для Вас сьогоднішня виставка?
– Я дуже вдячна «Новій провінції» за те, що вони завжди мене запрошують, хоча я не потрапляю у їх формат, але я підтягнусь, я буду старатися, і, думаю, що увіллюсь в цей чудовий колектив.
– Чим Ваші роботи відрізняються від робіт інших художників, які виставляються сьогодні?
– В моїх роботах є трохи стилізації, декоративності і форми. Напевне, вони більш живописні і чимось навіть близькі до акварельного живопису. Ті роботи, які представлені тут, вони чимось нагадують акварельний живопис, тому, що я колись дуже любила писати аквареллю і, напевне, хотіла свої ліпші напрацювання в акварелі перенести на масло.
– Чи є у Вас улюблена картина?
– Мені, дещо, соромно за свої роботи на цій виставці, тому що я думаю, що можу трошки краще. Ну, я знаю, що є безліч людей, які не уміють навіть так, але це не дуже мене втішає. Хоча душу я в ці роботи вкладала. Вони, трошки не так виглядають, як би мені хотілось, але я старалась.
– Від Ваших робіт віє осіннім настроєм, Ви писали їх восени?
– Я пишу, в основному взимку, минуле літо, правда у мене було дуже продуктивним, а так, все ж, я, зазвичай, зимою пишу. Але складно досить суміщати творчість з цією адміністративною посадою, яка на мене звалилася.
– Чому не всі Ваші роботи мають назви?
– Мені здається, що я зовсім не вмію називати картини. І ще один полтавський художник, мій друг, колись сказав мені, що літературщина живопису не потрібна. Живопис має говорити сам за себе, формами, предметами, емоціями і, можливо, станом душі, внутрішніми відчуттями.
– Що Ви малюєте найчастіше?
– Я дуже люблю писати відображення – це завжди натяк на іншу реальність, не наш людський світ, а інший – загадковий, красивий. Тому що хочеться відходити від поганих емоцій, переживань, і надихати людей, дарувати їм впевненість в завтрашньому дні і гарні емоції.
Експозицію можна буде відвідати до 22 травня. Міська художня галерея (вул. Коцюбинського, 4) працює з 10:00 до 16:30, у всі дні, окрім п’ятниці та суботи.
