Уранці 7 жовтня Кременчук пережив масовану російську ракетно-дронову атаку. Внаслідок російських ударів загинули двоє людей, десятки містян отримали травми, пошкоджені та зруйновані житлові будинки. Для багатьох кременчуківців цей ранок назавжди розділив життя на «до» і «після».
«Кременчуцький Телеграф» поспілкувався з кременчуківкою Юлією Ананенко, яка разом із чоловіком та маленьким сином втратила свій дім в районі вулиці Хорольської та Скалистої.
Двоповерховий будинок, який родина звела власноруч шість років тому, спочатку зазнав страшних руйнувань від вибуху, а потім загорівся. Полум’я знищило практично все, що сім’я наживала роками.
Мене звати Юлія. Вчора я разом із сім’єю втратила наш улюблений будинок, який ми побудували шість років тому власноруч. Доклали до нього дуже багато зусиль, вклали туди всю нашу любов. Тепер ми залишились без нього.
Юлія згадує, що ніч була неспокійною. Росіяни атакували місто, повітряна тривога тривала, а вибухи ставали дедалі ближчими.
Починаючи десь із третьої ночі до нас летіли ракети різного типу. Десь приблизно о шостій ранку, пролетіла перша ракета, яка дуже гучно просвистіла над нашою хатою. Був вибух. А потім написали в Telegram-каналах, що буде ракета ще на Кременчук.
Після першого потужного вибуху Юлія з чоловіком зрозуміли, що залишатися просто в кімнатах небезпечно.
В нас було пару хвилин. Ми швиденько підняли дитину, розбудили, намостили ковдри, пледи, подушку, сховалися під сходами. У нас металеві сходи, і ми зазвичай ховалися під ними під час таких серйозних атак.
Родина сиділа в імпровізованому укритті й прислухалася до звуків надворі. За кілька хвилин почули те, що свистить дуже низько.
Таке, наче над нашою хатою. І я вже розуміла, що, мабуть, буде щось жахливе. Було передчуття, що зараз десь поряд вона розірветься. Ну, в принципі, так і сталося.
Пролунав вибух. Жінка згадує, що на них все посипалося.
Ми причаїлися, звичайно. Це був стан жаху, перелякалися і чекали, впаде на нас щось чи ні.
На щастя, місце, де сховалася родина, вціліло. На них посипалося тинькування, але важкі конструкції не впали. За кілька хвилин наважилися вийти у двір.
Було страшно виходити на двір і взагалі дивитися наслідки. Тому що чоловік підняв голову наверх і каже: «Ну, даху в нас немає».
Коли родина вийшла на подвір’я, перед ними відкрилася картина руйнувань.
Як якийсь Армагеддон. У сусідів багато пошкоджень. Між нами і двома сусідами немає забору. У нас двоповерховий будинок був, дах розчепило, все звисало, всі вікна були вибиті, стіни потріскані. Ну, це був шок.
Від вибухової хвилі постраждали і сусідські домоволодіння. Огорожі між подвір’ями вже не було. Замість звичного будинку родина побачила понівечені стіни, вибиті вікна й залишки даху.
Тим часом почали телефонувати родичі та близькі. Вони вже знали, що удар стався у цьому районі, й хвилювалися за сім’ю.
Поки ми приходили до тями, зідзвонювалися з рідними. Здавалося, найстрашніше вже позаду. Ми живі, дитина поруч.
Але саме в цей момент ситуація стала ще небезпечнішою. Юлія пригадує, що після вибуху пожежу помітили не одразу.
Потім чоловік почав кричати, що в нас горить другий поверх. А в нас у дворі стояла машина.
Родина вирішила врятувати автівку, але заблокувало металеві ворота. Чоловік доклав зусиль і ногами якось їх розблокував. Усе відбувалося поспіхом, у стані сильного стресу.
У мене руки тремтять, усе тремтить. Малого в машину — як були. Я в нічній сорочці. На сходах лежала кофта чоловіка домашня, в якій ми шашлики смажили. Натягнула її на себе. Малий у піжамі, з ковдрою. Його на сидіння. Все, що було поруч у коридорі під рукою, якесь взуття, якісь речі хаотично закинули в машину й я виїхала.
Юлія встигла вивезти сина й автомобіль із подвір’я. А позаду дедалі сильніше розгорався будинок.
Ми викликали ДСНС. Але враховуючи, що в нас було дерев’яне міжповерхове перекриття, воно дуже швидко все згоріло… Десь хвилин за 45 наша хата вигоріла вщент.
Юлія розповідає, що їх восьмирічний син тримався дуже мужньо. Вона завжди хвилювалася за його психологічний стан, адже хлопчик росте в умовах війни, постійних повітряних тривог і загрози обстрілів.
Навіть перед 1 вересня, коли ми йшли в школу, я намагалася з ним розмовляти й розказувати алгоритм дій, щоб він не лякався. Якось підготувати. Хоча, ну, як ти підготуєш дитину?
За словами жінки, під час самої атаки хлопчик не впав в істерику. Звичайно, він злякався, але по-чоловічому все переніс.
А потім я заглядаю в машину, він сидить на сидінні, у нього сльозки в очах. Каже: «Наш будиночок… Я його так любив. А як же в мене скоро день народження? Ви зможете його відбудувати до дня народження?»
Мама пообіцяла організувати найкращий день народження у світі.
Після пожежі родина залишилася практично без усього. Будинок знищений, речі згоріли.
Нас прихистили добрі люди. Насправді є багато пропозицій. Я всім дуже дякую. Усі пропонують допомогу і де жити. Слава Богу, ми не на вулиці. У нас є де зупинитися, і дякую всім за це.
Відновленню не підлягає
Після ракетного удару на місці працювали екстрені служби, правоохоронці та представники місцевої влади. За словами Юлії, їй пояснили, як діяти після втрати житла, а також зафіксували наслідки руйнувань.
Вони розказали, пояснили алгоритм дій, що потрібно робити. Були співробітники поліції, співробітники ДСНС. Усе фіксували, записували, опитували, складали акти.
Однак які саме механізми компенсації спрацюють у випадку повністю знищеного будинку та коли родина зможе отримати допомогу, жінка поки не знає. Водночас Юлія вдячна рятувальникам, які допомогли усунути частину небезпечних конструкцій.
Вони допомогли нам розчистити дах. Те, що було небезпечно, що могло впасти на голову. Але відновленню він не підлягає.
Родині доведеться фактично починати з нуля. І поки невідомо, скільки часу, коштів та зусиль знадобиться для цього.
Проте після пережитого жінка чітко визначила для себе найголовніше:
В пріоритеті, звичайно, безпека дитини. Дуже хвилююся за це. Слава богу, що ми вціліли. Бо я б не знаю… Я б просто не пережила, не дай Боже, щоб щось сталося з дитиною.
Юлія переконана: її родину могло врятувати саме те, що вони не проігнорували загрозу, а встигли розбудити сина й сховатися.
Я хочу звернутися до всіх. Будь ласка, ховайте дітей, бережіть дітей, не нехтуйте тривогами. Бо це насправді дуже жахливо і дуже серйозно.
Вона закликає батьків завжди пам’ятати про безпеку дітей і не розраховувати, що небезпека омине саме їхню родину.
Не потрібно сподіватися ні на школу, ні на владу, ні на кого. Кожна мама несе особисту відповідальність за свою дитину. І це дуже важливо. Ховайте, будь ласка, дітей.
Підтримати родину можна: 4441 1111 3972 6149 Юлія Ананенко.
Нагадаємо, вчора на Кременчук була масована атака і жителі приватного сектору розповіли про її наслідки.
