Мандрівка на Гуцульщину: відпочинок у Путилі

24.06.2018, 08:13 Просмотров: 5 788

 

Вибір місця у Карпатах був майже спонтанним. Проте він виявився виправданим: було все як у пісні: гори, полонини та стрімкі потоки-ріки. Отже, якщо ви хочете справжнього гуцульського колориту – тоді вам у селище Путила, що в Чернівецькій області

Трохи спонтанності

Цьогоріч до своєї відпустки у середині травня я підійшла ретельно: разом із подругою спланували собі цілий тур. Кінцевою точкою була Гуцульщина. Проте місце в Карпатах (на відміну від усього іншого) заздалегідь не бронювали. Попередньо збиралися у Вижницю, що на Буковині (або на Гуцульщині) – проте пересвідчилися, що туристи масово ще не нагрянули, і вільні місця є.


Та вже купивши квиток на автобус до Вижниці на рейс «Чернівці-Путила», ми раптом подумали: а чи не гайнути глибше в гори, у майже не розкручену Путилу? Мені довелося там побувати у прес-турі років 10 тому, і раптом навернулися спогади, що там дуже гарна природа – просто перед очима постали тамтешні пейзажі. Спонтанність перемогла: доплатили водію і потім дорогою зачаровано милувалися тамтешніми пейзажами: стрімкий Черемош, а потім прудка річка Путилка та мальовничі гори. Краса неймовірна!


«Хата гуцула»

Тим часом просто дорогою шукаємо собі житло в Путилі (Інтернет на допомогу) та телефонуємо власникам. Врешті в садибі «Хата гуцула» нам навіть зробили знижку – власник запропонував кімнату на двох за 250 гривень замість 300.

 

Мальовнича садиба в Карпатах


Кімнатка була доволі скромною: два ліжка, вішак для одягу, один стілець та маленький столик. Але ж яке шикарне місце! Охайненький дерев’яний будиночок просто під горою; тут же дерев’яна гойдалка; альтанка – теж із дерева. А просто за хвірткою (від другого виходу із садиби) біжить, шліфуючи каміння, річка Путилка.

 


Взагалі ж, вона ніби кружляє Путилою – куди не підеш, вона скрізь: десь зовсім вузенька, десь – широка і треба долати міст.


Який ти, Путила?

Скупа стаття у Вікіпедії говорить про те, що це селище міського типу на Гуцульщині з населенням трохи більше 3 тисяч осіб. І про те, що тут вирували народні повстання та діяли ватажки, бо селянам забороняли користуватися лісом.
Зараз, як видно, з лісом у місцевих мешканців проблем немає: усе, що можна, виготовлене з дерева. Гарно та екологічно, проте починає гризти питання про незаконні вирубки.


Взагалі ж, навіть не хочеться називати Путилу селищем: швидше, це акуратне гірське містечко, охайне та чепурне. У центрі – нова адмінбудівля, по обидва боки якої дві великі дерев’яні писанки.


 


Поряд - дерев’яні скульптури гуцула та гуцулки та гойдалка із написом «Для наречених» - хороше місце для весільних фотосесій. Тут же пам’ятник письменнику та композитору Юрію Федьковичу, уродженцю цих місць. А практично поряд із садибою, де ми оселилися, розташований музей-садиба Федьковича із колоритом заможної гуцульської хати.


 


Гуцул та гуцулка зустрічають у центрі Путили


І ще куди не підеш у Путилі – побачиш церкву. Тут різні вірування та конфесії.


Де поїсти та чим розважитися

Виїжджаючи з Чернівців, ми «затарилися» продуктами: а раптом у Путилі буде дорого або малий вибір. Та виявилося, що робити цього було не варто. У містечку доволі розвинена інфраструктура, і магазини стоять майже під кожною горою. Напевне, щоб мешканцям хуторів у горах було недалеко йти.


У центрі є пристойний супермаркет. Та й місцеве кафе, прямо скажемо, порадувало цінами: пообідати виходило дешевше, ніж у їдальні в Кременчуці.


Із розваг нам запропонували прогулятися на бричці з конями до водопаду. Можна ще з’їздити на перевал Німчич, щоб помилуватися краєвидами, або дістатися Вижниці чи Косова. У Косові ми таки побували – на зворотному шляху. А так – вибрали прогулянки на «гори-полонини».


 


«Гужовий транспорт» та життя серед гір 

Проїхатися на бричці, запряженій кіньми – для місцевих мешканців не екзотика. Бричка поряд з автомобілем – нормальна картина для цих місць. Тут можна побачити знак: «Стоп гужового транспорту заборонений». Кіньми приїжджають на місцевий ринок: екологічно і бензин не їсть, такий «транспорт» - популярна річ для хуторів.



Наприклад, на хуторі Соколій, куди ми помандрували, помітивши знизу гарний оглядовий майданчик у горах, тримають і коней, і корів. Лізти вгору довелося довше, ніж ми очікували. А дорога подекуди після дощу була «малопролазною».


 


Назустріч рідко траплялися місцеві мешканці. Ось двійко підлітків жваво чимчикують зі школи:


- Доброго дня! І скільки ж вам до школи ходити?

- Чотири кілометри туди – чотири кілометри назад.


- Важко, напевне, так - кожен день?

- Та, ми звикли.


Напевне, кременчуцьким школярам було б непереливки так далеко ходити до школи. А що, як гори замете?


- Та, як замете, тоді в хаті діти сидять, до школи не йдуть, - це вже розповідає чоловік років 50, що теж трапився нам дорогою.


У нашого співрозмовника п’ятеро дітей: один син в АТО, донька подалася до Чернівців, а троє менших - з батьками. Почувши про Кременчук, чоловік каже: знаю, бував, заробляв на віниках (тобто в’язав віники). З роботою тут важко, зізнається він. Проте не ремствує.


- Слава Богу, Бог помагає! – каже він про те, як забезпечує свою чималеньку родину. - Маємо все своє: городина, молоко, м’ясо – а так воно таке дороге, хіба докупишся?


… Спускаємося з гори. На полонинах пасуться доглянуті корови – ніби з реклами про альпійську Мілку. Питаємо: чи можна купити молока?


 


Місцеві мешканці охочі погомоніти - нам виносять парного молока, але категорично відмовляються брати гроші:


- Ми молоком не торгуємо, це не наш заробіток, вирощуємо худобу для себе.


Стає трохи ніяково, та бажаємо щастя-здоров’я господарям садиби: невелика хатка, опалення пічне (який там газ у глибині гір?), туалет – на вулиці. Із благ цивілізації – хіба що електроенергія та мобільний Інтернет.


 


Таке ось життя у місці, що за 18 км від кордону з Румунією. Неймовірно гарно, але, як на нас, міських мешканців – для відпочинку, але не для постійного життя.


Ще варто розповісти про свято в Путилі, на яке ми не потрапили, але багато про нього наслухалися: вихід на полонини. Раніше, дійсно, гнали овець. Тепер символічно провозять їх у причепі на стадіоні «Карпати» в Путилі. Гуцули традиційно виїжджають на конях. Влаштовують ярмарку – і гуляє все містечко. Проте вівці на полонинах таки є, як і чабани, що їх випасають ціле літо. А звідти на ринок привозять бринзу та смачнющий овечий сир – будз.


 


Словом, раджу Путилу для відпочинку – не пошкодуєте!


Ціни в Путилі

  • Житло: від 125 грн/доба з людини
  • 1 л домашньої сметани (насправді вершки) – 50 грн
  • 0,5 кг бринзи місцевого виробника «Путильська молочарня» - 50 грн
  • Борщ (у кафе) – 12 грн
  • Суп курячий – 15 грн
  • Порція голубців – 20 грн
  • Порція бануша – 20 грн
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.
  • НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ:


Вверх