Вчити дитину у школі в Польщі: перестороги для батьків від вчителя

Анджей Бобкевич, поляк, журналіст, письменник, член і співзасновник Кіровоградської обласної організації «Асоціація польських журналістів України» ім. К. Шимановського. Протягом багатьох років працював викладачем польської мови у Кіровограді від Міністерства науки і вищої освіти у Варшаві. На даний час організовує виїзди учнівської молоді до польських шкіл, студентів до вищих навчальних закладів, підтримує окремих осіб і сім'ї, ошукані з боку численних українських фірм, що здійснюють подібну діяльність, вимагаючи за свої послуги значні кошти. Далі – текст Анджея Бабкевича.

Покоління браку життєвих шансів та власних прагнень

Під час бесід із молодими людьми та їхніми батьками тут, у Кременчуці, я приходжу до висновку, що наступне покоління в Україні – це покоління браку. Браку чого? Можна перерахувати. Життєвих шансів, власних прагнень, власної політичної репрезентації, власної ділянки для обробітку, яку так вихваляв ще Вольтер. Вважаю так на основі більш ніж десятирічного досвіду, адже «я жив з вами, страждав і плакав з вами», фактично від того сонячного літа 2002 року, коли вагон із Києва прибув на станцію в Кіровограді. Нового вчителя польської мови в Україні тоді чекав особливий «вітальний комітет». У той час народжувалися ці дівчатка і хлопчики, яким я зараз викладаю польську мову, готуючи до виїзду до Польщі. Їхні батьки тоді були не в кращому становищі.

Їм ледве виповнилося по п'ятнадцять. Поволі дозріває в них краса, у різних формах дівоцтва чи змужніння. Зачаровані прояви молодості: відкрити в собі деяку схожість із батьками і заперечити її. Але все-таки видно на їхніх обличчях якусь складність цього дозрівання, виходу з дитинства, занурення в молодість. Це непростий час, адже доводиться стикатися з чимось новим і незнаним. А навколо «глухо і темно», чуються відгомони війни на сході, відтворені страхом батьків, траурними риданнями матерів.

Вони слухають мене і мовчать. Не мають питань. Більшість із них замкнені – про себе, про свої відчуття, розуміння говорять стисло. Можливо, є менш балакучими у порівнянні зі своїми колегами з Польщі, менш відкритими до світу. Хобі, життєві плани подають як вивчене кредо, деякі – керовані волею батьків. Їх легко скривдити. Кожен із них ніби створює для себе власний «кокон безпеки», в якому легко сховатися. Вони соромляться своїх мрій. Імовірно, також статевого дозрівання, так само, як і ми соромилися. Але в їхніх поглядах не складно помітити, що вони бачать і розуміють глибше від відомих їм понять і набутого протягом короткого часу життєвого досвіду.

Гроші – вони мають особливе значення в культурі сучасної України. Чи лише України? Не тільки остання афера «Panama Papers» показала, наскільки моє покоління, яке народилося в шістдесятих роках двадцятого століття, цинічне. Багато галасу з нічого? Що сталося насправді: кожен хоче до раю, однак президенти і прем’єр-міністри віддають перевагу цьому тимчасовому, податковому!

Під час розмов з українською молоддю відчувається щось іще: смак розлуки і туги, пізнаний у дитинстві. Мама або тато на заробітках десь далеко в Польщі, в Італії, у Німеччині – це тема багатьох вихвалянь під час учнівських «суперечок». Що ще гірше, це свого роду «додатковий плюс» у системі цінностей педагогів, «відзначений» українськими вчителями, які люблять добре влаштованих учнів. Мене дивують місцеві працівники освіти, котрим бракує самовідданості. Я вже відчуваю ті громи, які посиплються на мене від колег. Почую, що не розумію України, ситуації «недофінансованих» вчителів, поліцейських, політиків, і, нарешті... мільярдерів! І ця корупція, що змінюється за всіма мовними формами, ця «клептократія», «ряди злодіїв» – чи це також невід’ємний атрибут України? Ну, що ж, усіх нас приваблюють улюбленці долі. Однак ця молодь – не «обрані»! Вони трактують те місце, де народилися і живуть, – Україну, Кременчук на Дніпрі, «місто щуки», – як свого роду «периферію» світу, і хоча із завченою гордістю говорять про свою рідну землю, проте за цими словами криється сумнів. «Хто ми?» – питають без слів. Бо тільки ті, хто пішов із життя, – часто так раптово викликані до відповіді, як Віктор Чміленко з Бобринця, фермер, застрелений на Інститутській 20 лютого 2014 року, учасник Небесної сотні, – твердо знають, що це було за Україну.

«Не варто розривати стосунки з рідною «бурсою» в Україні»

Замислююся: що для цих молодих людей зараз значить рішення виїхати до Польщі, позаяк з таким ентузіазмом вони вивчають польську мову. Знаю одне: ентузіазму замало, необхідна підготовка. У польських ліцеях для багатьох із них відкриються нові можливості, але значній кількості – без попередньої підготовки і без знання мови, історії – буде складно. Про це треба говорити ясно! Не тільки з огляду на те, що цілий ряд фірм у Кременчуці (та чи й не по всій Україні) вимагає за свої послуги великі кошти! Будуть такі, котрі не впораються з рівнем, з мовними труднощами і рано чи пізно повернуться! Тому не варто розривати стосунки з рідною «бурсою» в Україні! А що, коли доведеться саме тут приступити до підсумкового тестування після 11-го класу, коли не вдасться виконати вимоги польської до випускного іспиту!?

Найважливіші іспити

«Матура» (від лат. maturus – «зрілий»), безперечно, домінує у польській шкільній традиції. Саме до неї готуються у технікумах і ліцеях різних спеціальностей у межах програм середньої школи. Фактично підготовка до випускних іспитів триває від перших днів навчання. У шкільній стратегії робиться акцент на те, що буде на підсумкових іспитах, однак це не означає, що ігноруються інші предмети. «Матура» насправді не є обов'язковою, проте запис у шкалі відсотків (від 30% і більше), отриманий на цьому іспиті, є неодмінною умовою і свого роду трампліном до вищих навчальних закладів. Новий уряд (2016 року) обіцяє повернути вступні іспити до університетів, однак поки що вступним іспитом до вищих навчальних закладів є «матура». Вона має письмову та усну форму: складаються чотири предмети, серед яких обов'язковими є польська мова, математика, сучасна мова на рівні початкової школи і один предмет за вибором учня поглиблено. Додатково можна взяти п'ять предметів із поглибленим вивченням або двома мовами. Лише в межах цих додаткових предметів існує шанс на двомовність, за умови, що ця мова викладається в школі.

Навчання в польських ліцеях або технікумах (після 9-го класу) триває три роки і є повністю безкоштовним, крім витрат на проживання і харчування. Згідно з пропозицією школи в Бихаві, це становить менш ніж 100 євро (харчування три рази на день, медичне страхування, житло). Підставою для видачі візи учневі у консульстві Республіки Польща слугує свідоцтво про прийняття до польської школи із зазначенням, що заклад забезпечує проживання в гуртожитку і харчування протягом усього навчання. Батькам даємо запрошення до Польщі на рік у зв'язку з перебуванням дитини в школі. Допомагаємо в отриманні візи, хоча рішення про її видання кожного разу залежить від консула Республіки Польща.

Чи учні з України можуть розраховувати на переваги в середніх школах. Швидше за все, ні, але якщо навчальний заклад вирішує їх прийняти, в деякому сенсі він бере на себе відповідальність. Я спілкувався з кількома директорами, які зараховують учнів з України. «Ми впораємося. Організовуємо інтенсивний двотижневий курс польської мови, який викладають вчителі, котрі мають дозвіл на навчання іноземців. Крім того, сюди входить також загальна інформація про польську історію, культуру і менталітет», – кажуть вони. – «Протягом навчального року вчителі організовують додаткові заняття, забезпечуємо учня у школі і в гуртожитку опікою педагога, який слідкує за реалізацією додаткових програм. Ми пропонуємо школярам позашкільні форми занять спортом, музикою. Молодь з України – це великий інтелектуальний потенціал».

Проте, є «сумна статистика» – відсоток тих, котрі змушені повернутися, щоб здавати підсумкові тести в Україні. Про них ніхто не говорить охоче.

Чого не варто робити у Польщі

Є й інші острахи батьків, частину з яких я хотів би розвіяти. Переживання через національну дискримінацію, через те, що «я українка або українець», абсолютно безпідставні, однак треба усвідомлювати те, що офіційно ігнорована з боку польської влади й адміністрації проблема геноциду польського населення на Волині у 1943 році сотнями ОУН-УПА і наслідки цього злочину в різних іпостасях польсько-української війни 1943-1944 років, зокрема на Холмщині, глибоко засіла в пам'яті поляків. Середовище нащадків жертв цих погромів міцно сконсолідоване в Польщі. Ми, нащадки польських поселенців у Галичині (також автор цих рядків), безуспішно шукаємо могил наших рідних і близьких, вбитих українськими націоналістами. Прославлення формування лідерів ОУН-УПА не викликає ентузіазму. У 2016 році на екрани вийде фільм Войцеха Смаржовського «Волинь» про трагічні долі жителів цього куточка давньої Польщі. Безумовно, він буде широко обговорюватися також у школах. Який урок для учнів з України? Абсолютно уникати пропагування бандерівської символіки, а про всілякі прояви шовінізму і мстивості з боку учнів та інших поляків повідомляти вихователів.

Скільки коштуватиме навчання у польській школі

Школа в Бихаві (невелике містечко за 30 км від Любліна) є гарним прикладом. На даний момент це закрите середовище, чисті околиці, хороша інфраструктура, «олімпійський» басейн. Місцевість має права міста. Персонал складається здебільшого з колишніх випускників школи, а це з тієї причини, що від 1991 року влада зосереджується в руках одного директора. Молодь з України тут навчають уже протягом кількох років. Відгуки випускників вельми заохочують. Навчання в школі є безкоштовним протягом усіх трьох років, опіка вихователів повна. Оплата за якісне (значно краще, ніж у їдальнях українських шкіл) щоденне харчування становить лише 9 злотих на день (близько 70 гривень) страхування 50 злотих (335 гривень) і гуртожиток 50 злотих (335 гривень). Це дає 400 злотих, що складає близько 2700 гривень оплат на місяць. Я знаю, що для багатьох родин в Україні це досить велике обтяження, яке треба передбачити.

 Переклад Юлії Гладир