Війна очима кременчуцького добровольця

Вперше за останні півроку кременчуцький боєць із позивним «Кот» знову вдома. Довгий час він захищав українські позиції в районі Горлівки, а нещодавно отримав вогнепальне поранення ноги. У Одеському шпиталі йому одягли на гомілку апарат Ілізарова та відпустили додому загоювати рани. Журналісти «Телеграфу» зустрілися з військовим у дворі «Приватки» - чоловік прийшов на пункт збору допомоги бійцям разом з місцевим волонтером. Поспілкуватися боєць погодився, проте одразу попередив, що на деякі запитання відповісти не зможе, з тієї причини, що він іще «там».

Що приховують під шевронами ДНР

Представився «Кот» головним сержантом батальйону «Батьківщина». Як виявилося, до війни працював начальником відділу одного з магазинів міста. У зону АТО пішов добровольцем і опинився в «гарячій точці» - на одному з блокпостів поблизу Горлівки, каже, колони російської військової техніки бійці спостерігають постійно.

- Постійно йдуть колони техніки, і її дуже багато – в основному ми бачили скупчення в районі Горлівки – це російська техніка. На ній навіть не прапори ДНР, а російські прапори. Російські військові маскують себе під добровольців ДНР – під шевронами ДНР - шеврони регулярної армії Російської Федерації.

«Кот» каже, що місцеве населення на це особливо не реагує - 60% людей налаштовані проти українських військових. 40% - підтримують.

- За будь-який обстріл зі сторони сепаратистів вони звинувачують українську армію. «Якщо б вас тут не було, по мирних мешканцях ніхто не стріляв би».

«Годувати місцевих - прямий обов’язок українських військових» - жителі зони АТО

Боєць розповів, що за весь час служби він помітив, що місцеві жителі у всьому звинувачують Україну, але, коли треба поїсти, то приходять до українських вояків.

- Близько півроку ми годували населення п’яти тамтешніх сіл. В магазинах з їстівного взагалі нічого немає. Людям треба їсти, продукти на територію ДНР ми не постачаємо. Жителі голодують, була блокада. Єдине, що в них залишалося – картопля і капуста, тому за всім іншим вони йшли до нас. Спочатку просили їжу, а потім почали її вимагати. Стали думати, що годувати їх – це наш прямий обов’язок. Дай – і все. «Не дасте - не підемо».

Чоловік каже, що українські військові ставляться до місцевих жителів як до звичайних людей, і за можливістю допомагають їм, бо від місцевої та української влади вони нічого не отримують.

- Від нашої держави – ні разу не бачив, щоб щось отримували. Коли волонтери привозили нам харчі, ми їх не їли. По-перше - часу не було, а по-друге, готувати під обстрілом, ви розумієте як. Взагалі ми не тримали продукти в себе. Люди приходили, і ми їм віддавали. Були ситуації, коли ми відносили пакети з їжею до бабусь і дідусів, які не могли ходити. За таке люди дякували.

Потреби передової

За словами «Кота», потреби у тих, хто на передовій – незмінні, їм страшенно не вистачає дієздатної бойової техніки.

- У нас немає нормальної бойової техніки. Та техніка, яку дала нам держава – старша ніж мій батько. Вона вже списана. Є техніка, яку відремонтували волонтери - нею ми й воюємо. На передовій жодної одиниці нової бойової техніки від Держави немає. Все, що списали зі складів, все віддали нам. Держава не дала нам нічого, окрім тупих наказів, які призводили до загибелі наших хлопців. Це єдине, що вона дала.

Що робити у такій ситуації кременчужанин не знає і бачить один вихід:

- Я вам так поясню – якщо б вони не грали там у свої політичні ігри, ця війна вже давно скінчилася б. А так усі перемир’я для нас нічого хорошого не дали. Супротивник стріляє по нас кожен день, а ми можемо тільки захищатися, і то, якщо вони близько. Артилерію на далекі відстані взагалі не можна використовувати – є наказ. Ми дотримуємося Мінських угод.

Проте, не все ще втрачено, боєць вважає, що у нас є сили і можливість закінчити цю війну і вийти переможцями:

- Іще у хлопців є дух, ще залишилися сили. Вони нікуди не поділося, вони є у всіх, хто знаходиться на передовій. Немає тільки одного – наказу. А обстріл по нам ведуть, іноді по сім-вісім годин.

Військові і алкоголь

Уже ні для кого не секрет, що на передовій є алкоголь. «Кот» каже, що такі випадки, коли українські військові вживали на службі і потім потрапляли на розтяжки чи міни - дійсно бували.

- Траплялися такі випадки, коли бійці напивалися, лізли невідомо куди, на розтяжки, на міни. Але зараз ця ситуація контролюється. По-перше, людина, яка тримає при собі зброю повинна бути повністю тверезою. Я не кажу, що хлопці не пили. Є така річ, як здача зміни. Коли бійці здають зміну, в них має бути 10-13 годин відпочинку, і от за цей час вони можуть перехилити якусь чарчину. Далі 6 годин поспав, і вже зранку на зміні ти маєш бути тверезим.

На запитання, звідки береться алкоголь на передовій, військовий відповідає, що насправді, алкоголь там дістати – не проблема.

- Є багато населених пунктів, в яких працюють магазини. Це не на передовій, а якщо зайти вглиб зони АТО на 15-16 кілометрів. От у тих магазинах є алкоголь. Цей потік місцева влада намагається контролювати. Ми теж ловили вантажівки – розвертали їх назад. Але найстрашніше те, що є такі дороги, котрі не контролюються нашими військовими, і терористи про це знають. А не контролюються вони через нестачу кадрів. У нас подобове чергування, а коли не вистачає людей, то ти можеш навіть кілька змін підряд працювати. Поспав 4 години – і це вже добре. І от по цих неконтрольованих дорогах часто їздять сепаратисти під видом громадянських осіб. Їде в машині чоловік, жінка, 8-місячна дитина, а під сидіннями – пляшки з алкоголем, і не знаєш, що з ними робити. І перевіряти всіх не має можливості, по-перше – це не наша робота, а прикордонників, а по-друге, якщо на відкритій місцевості тримати колону із 30 автомобілів, то дві 130-і міни, і нічого живого не залишиться. Це неприпустимо.

Боєць «Кот» каже, що після того, як одужає, повернеться у зону АТО – там залишилися його побратими, та й родину хоче вберегти від війни. Бачив, як живуть біженці. Як оберіг, чоловік постійно носить хрестик з вервицею і вже давно став сприймати усі події навколо по-іншому.

- За час війни відчув у собі багато змін, став спокійним. А кожної ночі мені сниться війна, і так з кожним, хто пробув там більше трьох місяців.