Йому під 90, але садівництво кидати не збирається

Кременчужанину Валентину Залевському під 90, але він і не збирається кидати своє захоплення – садівництво. У нього весь садок у прищепах. На одному дереві – до 26 інших сортів! А ще він вирощує смачну смородину, шовковицю. Чимало часу приділяє своїм улюбленицям – трояндам. А ті віддячують йому буйним цвітом на день народження – 7 червня

Купив троянду як сімейну, а виявилось – плетиста…

«Я хворий цим усім, - зізнається Валентин Терентійович. – Мені вже кажуть: «Кидай це», а я не можу. У мене ж ділянка 10 сотих».

Екскурсію по присадибній ділянці пан Валентин розпочинає зі знайомства з його улюбленицями – трояндами. Зробив арку під плетисту троянду, і вона цвіте на його день народження – 7 червня.

- Ось цю троянду я купив як сімейну, а виявилось, що вона плетиста, - розповідає. – Зробив під неї арку, і вона зацвітає на мій день народження – 7 червня. 26 квадратних метрів троянд! Ви розумієте, що це таке?- запитує.

Але в 2011 році був сильний мороз, і все, що було зверху, змерзло. Та за рік відросло… аж сім метрів!

Валентин Терентійович на цьому не зупинився, вирішив продовжити перетворення троянди на садову. Усе зрізав і зробив прищепу.

-На досліди потрібні роки, а їх у мене, на жаль, уже багато немає, - бідкається. – Я ж 1927-го року, мені вже 88-й рік. До того ж за плечима 13 операцій, два роки жив на 33 удари серця. Зараз у мене стабільно 60 ударів, бо ходжу зі спеціальною батарейкою в серці. І тиск не потрібно міряти.

«Зразу персики родили, потім абрикоса була, а тепер – алича…»

Садок приваблював його з дитинства.

- Почав мене цьому вчити дядько, батьків брат. Він був садоводом у колгоспі, - розповідає чоловік. – Коли я приходив до нього, він пригощав яблуками. І показав мені, як робити прищепу.

Експериментами з деревами, кущами й квітами Валентин Терентійович зайнявся, коли вийшов на пенсію. До того відпрацював 36 років на вагонному заводі інженером-технологом.

За час експериментів важко й вирахувати, скільки прищеп він зробив, скільки саджанців виростив. Наприклад, по саджанці гарної шовковиці до нього і з інших областей приїжджали.

- А вона чорна, цукрова, велика, листя – як на кабаках, - описує пан Валентин, від чого в нас і слинки потекли.

А ще багатьом сподобалася його чорна смородина «Селечинська». Ягода в неї 14-20 мм і солодка.

- От, дивіться, посадив я собі дичку-абрикосу, - демонструє експериментальне дерево. – В неї п’ять гілок, і на кожній прищепа. П’ять сортів. Живці беру на базарі, де продають саджанці. Їх же підрізають, а я ті гілочки забираю. Верх і низ відкидаю. Середина гілочки – найкраща для живця. Там, де найбільша відстань між бруньками.

Показав нам хазяїн і одну з перших своїх прищеп – яблуню на груші. Їй уже 25 років, але вона і досі жива. До речі, на тому дереві близько 26 прищеп!

- А тут зразу персики родили, потім абрикоса була, а тепер – алича, - показує на інше дерево Валентин Терентійович. – Живець почепив і все.

На одній яблуні в нього аж шість різних сортів!

Робити прищепу зовсім нескладно

Прищеплювати можна різними способами: в розщепу, за кору… Валентину Залевському більше до вподоби прищепа під кору. Каже, немає в цьому нічого складного й страшного. Потрібні тільки чисті руки й гострий ніж.

-От подарували вам троянди на день народження, - розказує. – Я беру і пересаджую або на інший кущ троянди, або на шипшину одну бруньку. Прививати можна навесні. Не прижилося, відпало через 7 днів – я ще одну прищеплюю. Роблю т-образний розріз на корі і вставляю бруньку.

Прищепу треба робити так, щоб вода з гілки стікала не на бруньку.

Нарізати живці можна з кінця лютого до першої декади березня, коли ще сніг лежить. Обрізати їх належним чином і зберігати в погребі, заглибивши в пісок на 15-20 мм. Пісок не поливати. У погребі він і так буде вологий.

Прививати живці треба тоді, коли починається сокорух. Для нашої місцевості це приблизно з 10-20 квітня і до травня. Валентин Терентійович зважає і на календар за Місяцем. Там, каже, теж написано, коли можна робити прищепи на деревах. Треба попробувати, чи добре відстає кора на дереві. Якщо ні, то й прищепу поки що не треба робити. Можна тільки в розщепу.

Для цього треба взяти живець, зрізати його кінець з одного боку і з іншого (див. фото). Далі розсікти зрізану гілку, на якій буде прищепа, на глибину заточеного живця. Потім щільно вставляєте живець у цю розщепу, щоб кора була до кори. Причому зрізаний кінець живця повинен трохи визирати зверху. Міцно примотуєте, наприклад ізострічкою, місце прищепи і зверху замотуєте бавовняною мотузочкою.

- Окуліровку сплячим очком треба робити в серпні. Якраз тоді починається другий сокорух. Добре відділяється кора. Я це знаю ще з того часу, як ми свистки з верби робили.

До речі

Саджанці смородини треба заглиблювати

Саджанець смородини Валентин Залевський радить садити в землю на 4-5 пальців глибше від коріння.

- У перший рік урожаю не буде, але треба наростити кущ. Посадите глибше – наросте більше пагонів – до 20. Урожай – до відра наступного року, - каже. – А щоб тля не заводилась, як тільки відступлять морози, треба облити кущ кип’ятком.

Доля

Ще дитиною забрали до Німеччини…

Ще на початку свого життєвого шляху Валентину Залевському довелося пройти чимало випробувань

- У 1943 році забрали мене в Німеччину. Свої ж поліцаї зробили засаду і зловили в кукурудзі прямо біля моєї хати. Ховався в скирті разом з такими ж, як і я. А піймався, коли прийшов до матері по харчі.

Було їм завдання – відловити 70 осіб. От вони й старалися. Хапали і старих, і молодих. Потім залізницею відправили у Краків. У вагоні сиділо четверо озброєних німців – не підійдеш.

- У Польщі через моє прізвище мене почали питати: «У тебе, мабуть, дід поляк?». «Так, - кажу. – А що мені залишалося робити? А дід мій 104 роки прожив і помер у голодовку».

Через те саме прізвище у Польщі Валентина півроку тримали. Це була справжня школа підготовки дітей для роботи на воєнних заводах. Вчився там на слюсаря. І вчителі були, уроки проводили. Адже були й неосвічені.

- Поляки дуже любили «Катюшу». Поки не заспіваєш, ніякої іншої команди немає, - зі слізьми згадує Валентин Терентійович. – Ми співали, а вони плакали… А потім приїхав Роберт Віланд із німецької панчішної фабрики й відібрав собі робочих. На першому поверсі його фабрики прибрали всі станки й наказали робити фюзеляжі для «Мессершмітів». А в мене батько і брат були в армії. Як я міг це робити? Тож я більше шкодив, ніж робив, - зізнається.

– За це закрили в каталажку, не давали їсти. Але потім випустили.

Годували погано. Замість хліба – каштанові брикети і юшку з капусти. Щоб вижити, доводилося красти.

- Мені одного разу й піджак прострелили, коли я на новий рік картоплю крав на складі. А хто працював на господарів, то тих там гарно годували, - розповідає. – А за роботу нам навіть якусь платню нараховували. Та я так і не встиг нічого отримати, бо почали бомбити американці. Тисячі літаків йшли на Лейпціг, Дрезден, Хемніцу, де ми якраз і були. Багато чого знищили. Ми теж тікали з фабрики, коли сталися ці нальоти. Фабрику теж бомбили. Після цього нас вивезли окопи копати. Пройшов слух, що вночі вже наші прийдуть.

Після звільнення у квітні 1945-го Валентина Терентійовича прямо в Німеччині призвали на службу в армію.

- У мене сім років строкової служби, - каже. – Пам’ятаю, як пішки йшли в Чехословаччину, без зброї й форми – в чому були. Щодня 40 кілометрів. Пройшли близько 400. Взуття в нас було з дерев’яною підошвою, зверху – шкіряне. Дали сухпайок, то ми його за один день з’їли, а далі голодні були. Хто хоч трохи вмів стріляти, того на фронт зразу забрали. А я ж зброю і в руках ніколи не тримав. Таких направили у військові частини на навчання, дали обмундирування.

З Чехословаччини Залевського направили в Угорщину на курси шоферів, потім – на перепідготовку. А частина їхня взагалі стояла у Вені.

- Вищої освіти не мав, але мені давали старшого лейтенанта, щоб я тільки ще залишився в армії. Але я не погодився, додому вже дуже тягнуло, - зізнається пан Валентин. – Брат поранений повернувся з війни. Був у полоні, але втік. Помер від епілепсії, бо в голові залишилося 13 осколків від вибуху снаряду. А він мріяв учитися в Ленінградському художньому інституті…

Батька після війни до армії вже не брали, бо він був 1896 року народження. Але забрали на Донбас відновлювати шахти. Там він захворів на запалення легень і помер.

- Приїхав до Кременчука, а освіти ж у мене немає. Закінчив Крюківський машинобудівний технікум, здав екзамени у вечірній інститут, пішов працювати на вагонний. А потім застудився, захворів і вже вмирати зібрався. А воно, бачте, як життя склалося…

У Валентина Залевського увесь садок у прищепах. На кожному дереві їх по декілька штук.

Кременчужанину Валентину Залевському під 90, але він і не збирається кидати своє захоплення – садівництво.

Прищепа в розщепу. Спочатку підрізаємо живець.

Вставляємо живець у розщепу.

Вони повинні щільно прилягати один до одного, кора до кори. Причому зрізане місце на живцеві має трохи виглядати з розщепи. Далі щільно примотуєте все ізострічкою і для надійності замотуєте бавовняною мотузочкою.

Це лісовий гігрометр. Про нього Валентин Залевський вичитав в якомусь журналі і собі зробив такий із соснової гілки. Хоч вона вже і надтріснута, каже, але за три дні показує, що буде дощ. Паличка з кришкою на кінці опускається вниз. Якщо дощу не буде, піднімається вгору.

Газета "Для дому і сім'ї".