Сьогодні, 1 квітня, Кременчук провів в останню путь військовослужбовця, волонтера та побратима Олександра Жукова.
Віктор, боєць 145-го Кременчуцького батальйону, розповів, що познайомився з Олександром під час війни, коли той ще займався волонтерством і приїздив допомагати військовим на Донбас. За його словами, допомога Олександра завжди була точною і своєчасною:
«Я знаю багатьох людей, які допомагали, але його допомога завжди була точною і своєчасною. Я не знаю, де він знаходив на це сили, але він нам завжди допомагав».
Він також додав, що під час дефіциту дронів у 2023 році Олександр усе одно знаходив можливість їх дістати і передати військовим, зокрема команді «Снікерс». Побратим наголосив, що така підтримка була дуже важливою:
«Коли він приїжджав на Донбас, ми бачили цю підтримку, розуміли, що люди підтримують. Це дуже велика втрата».
Віктор підкреслив, що Олександр «завжди був вірний і таким і залишиться», а також додав:
«Він був і по-дитячому наївний, а коли робив справу — був по-дорослому потужний».
Директор зі зв’язків з громадськістю компанії «Королівський смак» розповів, що ближче познайомився з Олександром під час повномасштабної війни. За його словами, Олександр був відповідальною та чесною людиною, якій довіряли, і часто звертався за допомогою для військових підрозділів. За його словами, Олександр умів організовувати людей і допомагати, тож «велика йому шана та повага».
«Нещодавно ми з ним спілкувались, він казав, що якраз знаходиться на позиції. Казав, що дуже складно і він не знає, чи вийде. Мені просто не віриться і немає слів», — поділився він.
Іван, військовослужбовець, згадує, що познайомився з Олександром на початку повномасштабного вторгнення. Той неодноразово допомагав йому, зокрема ремонтував автомобіль, на якому він їздив на бойові завдання.
«Він завжди старався комусь допомогти. Їздив постійно на фронт, ми бачилися з ним там», — каже Іван.
Він також розповів, що за кілька тижнів до загибелі Олександр втратив подарований йому шеврон, і вони не встигли зробити новий:
«Але я його зроблю і віднесу йому назад».
Ігор, позивний «Рама», боєць 58-ї бригади, каже, що Олександр не усвідомлював, ким був для інших:
«Він загинув, так і не зрозумівши, що за життя він був героєм».
За його словами, Олександр завжди рівнявся на видатних людей, але не усвідомлював, що й сам є видатним :
«Я не знаю, як ми будемо без нього, бо його допомога була неоціненною».
Військовослужбовець Олександр, позивний «Поп», розповів, що іноді просив його трохи зупинитися:
«Саня, угомонись, будь ласка».
За його словами, Олександр давав сильну мотивацію і підтримку, особливо коли приїжджав до військових: «Він показував, що у вас вірять, нас підтримують». Також додав: «Для нас це дуже велика втрата. Це людина честі, людина слова».
Олександр Жуков народився 16 січня 1989 року в селі Микільське Кіровоградської області. Навчався у Кременчуцькому ліцеї №25, згодом закінчив Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, працював у Кременчуці. У квітні 2025 року був призваний на військову службу, служив у званні матроса на посаді водія-електрика роти безпілотних наземних систем. Загинув 24 березня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу села Тарасівка Синельниківського району Дніпропетровської області.
У Олександра залишилися дружина та донька.
Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали воїна на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників та захисниць України.
Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття рідним та близьким Олександра Жукова.
