Роман народився 20 листопада 1978 року у селі Кривуші. Згодом проживав у Кременчуці. Навчався у місцевій школі, після чого здобув освіту в технікумі у Миргород та в Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». До мобілізації працював у ТОВ «Нова лінія».
Захисника згадують як мужнього воїна та надійного побратима. Офіцер мотопіхотного батальйону Ігор Савчук розповідає, що знав Романа з 2024 року — відтоді, як той прибув до підрозділу «Чорних запорожців» і одразу долучився до виконання бойових завдань. Під час оборони на Донеччині, зокрема в районі Вугледару, Роман «мужньо та стійко боронив рідну землю» під час щоденних штурмів.
Після поранення у вересні 2024 року він пройшов лікування і повернувся на передову. Виконував завдання на Дніпропетровському та Харківському напрямках. За словами побратима, Роман був «хоробрим, доброзичливим», користувався повагою серед військових, був призначений командиром та мав заслужені нагороди.
Друзі з мирного життя згадують його як творчу і світлу людину. Подруга дитинства Олена розповідає, що Роман був митцем: малював картини, працював із глиною, створюючи вироби.
«Це людина-сонечко», — каже вона, додаючи, що такі люди мали б жити і творити.
Роман Носенко проходив військову службу за мобілізацією з 25 червня 2024 року у складі військової частини А2167.
Загинув воїн 7 березня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу села Стариця. Під час евакуації побратима він потрапив під удар російського дрона та отримав поранення, несумісні з життям.
У загиблого залишилися дружина, донька та мати.
Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали воїна на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників і захисниць України.
Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна.
