Сьогодні у військово-історичному музеї ВПУ №7 воїну батальйону «Вовки Да Вінчі» Юрію з позивним «Люгер» вручили медаль «Незламним героям російсько-української війни».
Після вручення нагороди військовий поділився своєю історією служби, яка розпочалася в перші дні повномасштабного вторгнення.
До війська потрапив не одразу
Юрій розповідає, що 24 лютого 2022 року одразу прийшов до військкомату, однак отримав відмову через вік.
— У 2022 році пішов у військкомат одразу, але мене не взяли. Сказали: «Ви вже старі». Тоді вдалося потрапити до добровольчого формування. А мого старшого сина, якому було лише 19 років, уже на наступний день мобілізували, — пригадує військовий.
Втім, бажання воювати не зникло. Він їздив різними військовими частинами, просився на фронт, але всюди отримував відмову.
До «Вовків Да Вінчі» запросив Дмитро Коцюбайло
Переломним моментом став дзвінок Героя України Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі»).
— Дмитро Коцюбайло побачив у мені потенціал. Я пообіцяв, що не підведу його. Для мене він був справжнім вояком. Такі люди народжуються, мабуть, раз на кількасот років, — каже Юрій.
Відтоді він служить у батальйоні «Вовки Да Вінчі». Разом із побратимами пройшов бої за Красногорівку, а нині виконує бойові завдання на покровському напрямку.
Спершу відповідав за ремонт озброєння, а нині є старшим водієм артилерійської батареї.
— Возимо на передову боєприпаси, забезпечуємо хлопців усім необхідним. Крім цього, у батальйони завжди є багато роботи, — розповідає військовий.
«Найцінніша нагорода – довіра людей»
Юрій уже має кілька державних та відомчих відзнак, зокрема нагороду за оборону Дніпропетровської області. Проте зізнається: найважливішою вважає не медалі.
— Найбільша нагорода для мене це довіра наших людей. Це стимул воювати далі за нашу Україну. Дуже приємно, що пам’ятають про військових і цінують нашу службу, — каже він.
Попри 58-річний вік, військовий не планує завершувати службу.
— Хотілося б перемогти хоч сьогодні. Але раніше за Перемогу я не повернуся. Скільки зможу — стільки й воюватиму. Вже навіть не уявляю собі у цивільному житті, — каже захисник.
Шеврон, що пройшов два роки війни
До музею Юрій привіз не лише прапор свого підрозділу, а й особистий шеврон із позивним «Люгер», який пройшов разом із ним два роки бойових дій.
Керівник музею Володимир Поляков жартує, що у музеї давно існує особлива традиція: «У нас вхід до музею безоплатний, а вихід — шевроном».
Саме завдяки цьому музейна колекція постійно поповнюється бойовими шевронами українських військових.
Сам Юрій пообіцяв наступного разу привезти ще один — новий, адже нинішній уже добре потертий фронтовими дорогами.
«Це вже історія нашого музею»
Володимир Поляков подякував військовому за подаровані експонати та теплі слова на адресу музею.
— Щиро дякую не лише кременчуківцям, а полтавцям. Історія нашого музею вже розходиться по всій Україні. Переданий прапор займе почесне місце серед бойових прапорів у нашій експозиції. А слова вдячності від людини, яка сама розуміє цінність історичних артефактів, додають сил продовжувати наше діло. Ми будемо надалі працювати над створенням великого військово-історичного музею міста Кременчука, — зазначив він.
Сьогодні музей ВПУ №7 не лише зберігає пам’ять про минулі війни, а й документує сучасну історію України. Кожний прапор, шеврон чи особиста річ військового стають свідченням боротьби українського народу за свободу, яку майбутні покоління зможуть побачити не лише на сторінках підручників, а й у музейних експозиціях.
Раніше ми писали, що у військово-історичний музей ВПУ №7 передали унікальний експонат.
