Сьогодні, 5 вересня, у сквері імені Олега Бабаєва у Кременчуці знову зібралися родини військовополонених та зниклих безвісти захисників. Люди прийшли з фотографіями рідних, прапорами та плакатами, аби нагадати містянам про тих, кого продовжують чекати вдома.
Як повідомила кореспондентка «Кременчуцького Телеграфа» з місця події, цього разу учасників було небагато. Акцію розпочали з хвилини мовчання.
Такі зустрічі у Кременчуці відбуваються щосуботи. Серед їхніх ініціаторок — представниці громадської організації «Голос тиші». Раніше вони розповідали, що акції проводять, аби постійно нагадувати про військових, які залишаються у полоні або вважаються зниклими безвісти.
На акції була Дарина Зубанич, яка вже понад рік не має звісток про свого сина Юрія Зубанича.
— Вже більше року, як його немає поряд, як немає звісточки про нього. Але завдяки організаторам цих акцій ми збираємося разом. У кожного той біль, який ніколи не пройде. Ми допомагаємо один одному, обмінюємося добрими словами. І ми не одні у своєму болю, — розповіла жінка.
Вона подякувала організаторкам акцій, які, попри власне очікування рідних, підтримують інші родини.
Ще одна учасниця акції розповіла, що щодня чекає на повернення сина.
— Я хочу, щоб синочок повернувся додому живим. Я чекаю дива. Вся сім’я чекає його, діти, дружина, а головне — я. Я з ним кожен день розмовляю через фотографію, — сказала вона.
За словами учасниць, такі акції потрібні не лише для того, щоб нагадувати суспільству про полонених і зниклих безвісти, а й для взаємної підтримки родин.
— Такий рух необхідний, він об’єднує людей. Ми віримо, що наші діти, чоловіки, батьки наших дітей повернуться в Україну, — сказала Дарина Зубанич.
Раніше «Кременчуцький Телеграф» писав, що щосуботні акції у сквері Бабаєва вже стали постійними. Навесні під час аналогічної акції представниці «Голосу тиші» наголошували, що для звільнених військових важливо бачити: вдома їх чекали й за них боролися.
