Пивний „етикет”. Репортаж із туалету колекціонера

Репортерів „Телеграфа” перед візитом до колекціонера трохи насторожило його попередження про те, що етикетки охороняє злий пес, але господар пообіцяв надягти на нього намордник. У дійсності чорна спаніелиха на прізвисько Ліза виявилася такою ж гостинною, як і її власники. І дуже симпатичною, як і решта мешканців квартири. Справа в тому, що молода господиня Наталя – перукар, отож вона ретельно слідкує, щоб її чоловік та син мали модні зачіски, а разом з тим і їх чотиринога вихованка. Хто зна, чи жартував Юрій, коли запевняв, що собака любить пиво так само, як і він, та приводу не довіряти йому поки що не маємо.
Вперше ми дізналися про незвичайне захоплення нашого земляка, коли побачили його стенди з сотнями етикеток на одному з пивних фестивалів, що проводяться в Кременчуці. Тепер Юрій з гордістю показував свій домашній музей, що розмістився ... в туалеті. Квартира в нього гарно відремонтована, затишна, скрізь комфортні меблі. Куди ж там стіни псувати? А ось у туалеті такі „шпалери” нікому не заважають.

Історія пивного „етикету” в цій родині почалася в серпні 1999 року. Юрій розказує, що зібрався здати пляшки, аж раптом дружина каже: „Які красиві етикетки! Давай відліпимо і залишимо собі”.
„І куди ми їх причепимо?” – запитав чоловік.
„Та хоч в туалеті, – відповіла Наталя. – Поки йде ремонт, вони там нікому не заважають”.
Так „Чернігівське світле” поклало початок незвичайному музею, який і досі не заважає нікому. А дружині довелося закрити очі на те, що туалет так і залишився невідремонтованим. Аврал стався, коли Юрія запросили на фестиваль. Етикетки довелось відліплювати від пофарбованої стіни за допомогою шприца з водою. Ох і нахвилювалися всі тоді, аж у серці кололо: шкода було, коли папір рвався, адже то вже була справжня колекція. Зате наш герой дізнався, що в місті більше немає таких фанатів, як він. Однак, каже, що більше свої етикетки не виставлятиме на подібних дійствах, бо всі їх намагаються руками помацати, тільки нервуєшся та й годі.

Випивати Юрію доводиться рідко і то лише заради історії, щоб потім відклеїти этикетку. Незважаючи на своє хобі, п’є він мало, і віддає перевагу пиву перед усіма алкогольними напоями. Помічнику машиніста тепловоза не годиться зловживати – на залізниці це неприпустимо. „А ми й не п’ємо, ми дегустуємо, – жартує він, – і відкладаємо в голові колекцію нових смаків”. Його улюблене пиво Stella Artua. Та дорогувате. Отож частіше купує „Оболонь” світле – воно на добрій воді зроблене. На запитання, чи любить Наталя пиво, дружина колекціонера жартує: „Та присадили ж: то те попробуй, то інше. Тут мимоволі полюбиш. Чесно кажучи, раніше терпіти його не могла. А тепер смакую „Білий мед”.

Найперша закордонна етикетка з англійського різдвяного пива Mary Cristmas потрапила в колекцію з пляшки, яку привезла звідтіля знайома спеціально Юрію, знаючи про його захоплення. Потім з’явилися наклейки з канадського пива Laker та Honey. Товариш по роботі презентував  німецьке пиво OeTTINGER. Є у Юрія етикетки і з австралійського пива Forters та французького Efes. Безліч наклейок – з російського та білоруського пива, не кажучи вже про українське. А ось красується пляшка з портретом власника колекції. „Юрич” називається. І найдорожча пляшка, яку йому подарувала дружина – голландське пиво за 26 гривень, придбане в кременчуцькому супермаркеті. На стінах у туалеті місця вже недостатньо, отож господар штабелює там своєрідні стенди з етикетками, які збирається колись оформити у рамки.
Інколи колекціонерові етикетки приносять провідниці з поїздів дальнього прямування. А одну рідкісну наклейку Юрій купив за гривню на вокзалі у Знам’янці у бомжа, котрий збирав пляшки. Бідолаха хотів усі віддати за таку винагороду.
Був у пана Педюри і „закордонний канал”. Його знайомий, який виїхав до Німеччини, цілими конвертами висилав сюди тамтешні пивні етикетки. А потім виявилося, що п’ятеро не дійшло до адресата. Довелося поповнення для колекції передавати іншим способом. Взагалі ж колекціонер мріє побувати із родиною на справжньому святі пива у Чехії чи Німеччині.

Юрій не бере участі в конкурсах: хто швидше і більше пива вип’є. Він вважає це несерйозним заняттям. Йому краще б зі справжнім дегустатором поспілкуватися. Втім, судячи з того, що Юрій розрізнив колись у барі розливне „Ай, Нікола” від „Гелона”, налякавши цим барменів, які хотіли надурити клієнтів, толк у пиві він знає. Найкраще, на його думку, свіжозварене пиво, а якщо у пляшках, то обов’язково у скляних. Пан Педюра переконаний, що пиво в невеликій кількості корисне для здоров’я. Як аргумент наводить історичний факт: в місцевостях, де були розташовані пивоварні („Красный Восток”, наприклад), не хворіли на холеру під час епідемій.
Захоплення Юрія заразне. Його кум у своєму туалеті теж наклеїв 200 пивних етикеток. Але перевершити нашого героя важко – на момент інтерв’ю у нього було 1211 наклейок. Пан Педюра пишається своєю колекцією, але не збирається зупинятися на досягнутому. „ТелеграфЪ” дізнався, що в світі є чоловік, який зібрав 424 868 різноманітних пивних етикеток і потрапив у Книгу рекордів Гіннесса (1995). Це норвежець Ян Солберг. А вам, пане Юрію, слабо?