А Лідія Павлівна малює конячок та катає зайця на «лісапеді» - аби не нудити світом

У такій ситуації кожен чинить по-своєму.  Хтось сидить у хаті і нудить світом, хтось хапає за руку кожну сусідку і безкінечно скаржиться на невдячних дітей.  А Лідія Павлівна почала малювати.  Причому не на папері, а на парканах – щоби бути  якщо не серед людей, то хоча би  під відкритим небом та сонцем.  Вона так нам і пояснила: «Ото два роки, як чоловік помер, я й узялася малювати. Сумно ж у порожній хаті сидіти. Дай, думаю, малюватиму. Так би ми сиділи з ним, їли, гроші проїдали, а нема його, так малюватиму! І пішло, і пішло!»

Спершу Лідія Павлівна  розписала паркан біля будинку своєї дочки, на Червоній Гірці.  Пішла, зняла гроші, поставила  паркан, потім купила  фарби – і заходилася малювати на сірому бетоні  білих  конячок,  веселих циганів, качечок, сонце.  Розписала.  А тут їй сусіди і кажуть – на біса ти розмальовуєш  паркан дочки, яка вже 6 років сидить в Італії?  Краще собі зроби нормальний  паркан!  А чого не зробити?  Лідія Павлівна і собі поставила паркан. Та й заходилася його розмальовувати.  Вийшло настільки вражаюче, що фотокореспондент «Телеграфа» як побачив – так і отетерів.  Та від такого мікса хто завгодно отетеріє!  Значить так.  По паркану  Лідії Павлівни  пливуть білі лебеді, несуться білі конячки, розквітають барвисті квіти.  А ще циган сидить під пальмою і  грає на гітарі,  а поруч з ним папуга-меломан  дуріє від циганських наспівів.  А над ними, прямо по небу, янгол летить – у скромному купальнику.  Бо сусіди – люди літні, і легковажних голих крилатих жінок на дух  не сприймають.  Тому Лідія Павлівна і домалювала крилатій дамі скромний  такий,  глухий  купальник  радянської  плавчихи.

І це ще не все!  Бо за парканом, на тлі синього неба стоїть височенна фігура чи то Богородиці, чи то  цариці з  дитям.  А на старій груші, поруч,  кого тільки немає – і зайці на ній сидять – точніше, висять. І Червоні Шапочки, і навіть Баба-Яга з помелом.  Лідія Павлівна  обіцяє, що через місяць-два тут ще й літатимуть іграшкові  авіалайнери, а поміж ними гасатиме Баба-Яга на мітлі.

Але й це ще не все! Живе Лідія Павлівна у невеселому місці – на Червоній Гірці, поруч з кладовищем.  Тож для підняття морального духу перехожих вона прямо перед своїм будинком  влаштувала такий собі парад героїв – із дитячих казок та власних фантазій. Тут стоять власноруч виготовлені «чучела» Червоної Шапочки, Страшного Ведмедя, Шпійона,  Міккі-Мауса та інших.  Усі вони прикрашені веселими масками «кроликів, слонів і алкоголіків».  Лідія Павлівна каже – народу дуже подобається. Навіть спеціально гак накидають, аби пробігти повз Червону Шапочку.  А коли трапляється гарний теплий день,  Лідія Павлівна виносить на вулицю величезного Білого Зайця, купленого на пенсію, і саджає  його  на дитячий  «лісапед»-самохід.  Окрім нього,  у Лідії Павлівни багато ще іграшок.  Вона любить їх купувати.

Психологи стверджують, що дорослі люди, які оточують себе  м’якими дитячими іграшками, відчувають страшенну нестачу близьких теплих стосунків.  Мабуть, психологам видніше.  
Ну що, кожен сам  обирає  стиль  життя.  Хто мріє  страждати -  страждатиме, хто хоче скиглити – скиглитиме.  Хто хоче жити – навіть у вигаданому  ляльковому світі  - той бере фарби і йде на вулицю малювати качечок.