17 червня у Кременчуці попрощалися з молодшим сержантом Артуром Карякіним. Воїн загинув 8 червня під час виконання бойового завдання поблизу у Сумській області. Про це повідомив офіцер цивільно-військового співробітництва Віталій Іванчиков.
Артуру Карякіну було 33 роки. Він народився 13 березня 1993 року у Кременчуці. Навчався у гімназії №6, закінчив Кременчуцький військовий ліцей, фаховий коледж та Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського.
До війська чоловіка призвали 27 лютого 2022 року. Він служив у званні молодшого сержанта на посаді командира екіпажу безпілотних авіаційних комплексів.
Побратим Максим розповів, що знав Артура ще до служби, а здружилися вже у 145-му батальйоні.
— Ми були з одного району, жили на паралельних вулицях. Запам’ятаю його веселим, чуйним і завжди позитивним. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. З будь-яким питанням до нього можна було звернутися, і він завжди підтримував, — згадує військовий.
За словами Максима, востаннє вони спілкувалися 3 червня.
— Пили каву, говорили про життя після війни. Він планував переїхати до дружини в Полтаву. Хотів просто жити, гуляти, будувати плани. Мрії були такі самі, як у всіх нас — щоб війна швидше закінчилася, — розповів побратим.
Серед військових Артур мав позивний «Снікерс».
— Ми часто пили каву і їли «Снікерси», мабуть, звідти й пішов цей позивний. Він був одним із найкращих пілотів. Літав там, куди іноді було небезпечно заходити навіть піхоті. Свою справу знав дуже добре, — каже Максим.
Керівник Музею військової історії Кременчука, полковник Володимир Поляков, який свого часу очолював Кременчуцький військовий ліцей, назвав Артура одним із випускників, якими пишається навчальний заклад.
— Після початку повномасштабної війни наші випускники стали на захист України. Артур також пішов воювати. Ми пишаємося нашими вихованцями. Намагалися виховати в них любов до Батьківщини, патріотизм і готовність захищати свою державу. Артур був одним із таких, — сказав Володимир Поляков.
Спогадами про загиблого поділився й військовий В’ячеслав із позивним «Ураган», який знав не лише Артура, а й його батька.
— Із його батьком служили в зоні АТО. А після початку повномасштабного вторгнення зустрілися з Артуром у теробороні. Він був дуже доброю людиною, постійно навчався, освоював нову зброю та техніку, потім перейшов до підрозділу безпілотних систем, — розповів військовий.
За словами В’ячеслава, Артур завжди залишався надійним побратимом.
— Ми певний час жили поруч у зоні бойових дій. Запам’ятався один момент: перед переведенням він віддав мені свою майже нову каску. Так запам’ятолось, — сказав В’ячеслав.
Панахиду за загиблим захисником відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали воїна на Свіштовському кладовищі поруч із військовослужбовцями, які загинули у російсько-українській війні.
У загиблого залишилися дружина, мати, брат та вітчим.
