Сьогодні, 6 жовтня, у Кременчуці попрощалися із захисником України Олегом Борисовим. Саме цього дня військовому мало б виповнитися 39 років. Олег загинув 1 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Кліщіївки на Донеччині. Понад два роки його вважали зниклим безвісти.
Про це під час прощання розповів офіцер відділення цивільно-військового співробітництва, лейтенант Віталій Іванчиков.
Олег Борисов народився 6 жовтня 1987 року та проживав у Дружківці Донецької області. Навчався у Дружківському професійно-технічному училищі. У 2024 році його призвали на військову службу за мобілізацією.
Він служив у званні солдата на посаді гранатометника механізованого відділення. 1 липня 2024 року Олег загинув, виконуючи бойове завдання із захисту України в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
Олег не був одружений і не мав дітей. У нього залишилися мати.
Він поспішав повернутися на позицію
Провести захисника в останню путь прийшов його давній знайомий Олексій зі своєю дружиною. Вони теж родом з Дружківки. Чоловік розповів, що знав Олега ще з дитячих років. Вони навчалися у різних школах, але жили в одному районі.
За день до виїзду Олега на позицію вони спілкувалися. За словами Олексія, військовий тоді дуже поспішав повернутися на позицію.
Він так поспішав, рвався. Казав, що вже втомився, вони під Костянтинівкою сиділи. Каже: “Я хочу на позицію”. Я йому: “Та не поспішай туди”. Ну от і вийшло так, — розповів Олексій.
За його словами, батько Олега помер за кілька місяців до мобілізації сина. Мати вимушено залишила Дружківку та переїхала до Кременчука. Саме тому тут ховають і загиблого військового.
Олексій також згадав Олега у дитинстві. Каже, тоді вони, як і багато їхніх ровесників, захоплювалися футболом та комп’ютерними іграми.
Ми в дитинстві всі одним захоплювалися — футболом, комп’ютерними іграми. Це ще у 2005–2007 роках було, у комп’ютерних клубах сиділи. Ну а так — усе, як зазвичай: юність, дитинство, — говорить чоловік.
«Мати втратила сина. І ми повинні бути поруч»
Підтримати матір загиблого прийшли дружини зниклих безвісти та полонених військових. Оксана одна з них. За її словами, вони отримали звернення від громадської організації «Голос тиші» з проханням бути поруч із жінкою, яка втратила сина та фактично не має у Кременчуці рідних чи близьких.
Мати втратила сина. І ми повинні бути поруч, ми повинні її підтримати, тому що ми в одному човні. У нас така сама біль, така сама проблема. Наші рідні зникли безвісти, ми не знаємо їхньої долі. І ця людина, ця мати, ця жінка — у неї горе. І ми повинні бути поруч, — сказала Оксана.
Вона додала, що родини мають підтримувати одна одну та допомагати.
Прощання з Олегом Борисовим відбулося у Свято-Миколаївському соборі. Після цього захисника поховали на Свіштовському кладовищі у секторі почесних поховань захисників і захисниць України.
Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття матері, сестрі, рідним та близьким Олега Борисова. Вічна пам’ять захиснику України.
