Біля панорами визволення Кременчука у музеї довго стоїть 80-річний іноземець. Перекладачка каже: ‘Це українець’. Пан Василь погоджується на розмову: ‘Я – колгоспник (сміється). В час війни мене вивезли у Німеччину на каторжні роботи. Мені було 17. Після війни більшість остарбайтерів не хотіли повертатись до ‘радянського раю’, 50% пішли в Сибір. Залишився, потім поїхав до Англії. Нині переписуюсь із ріднею зі Львівщини. Інколи зустрічаємось. Місто ваше сподобалося. Хоча… бідно виглядає. Занедбане роками. Але прийде час, підтягнеться економіка і будете жити добре’. Він виймає з портмоне своє фото 60-річної давнини: юнак в англійскій формі з тризубцем на береті. Посміхається і, попрощавшись, прямує до автобуса. Це третя його подорож по Україні, колись – рідній.
