Як комуністи у Кременчуці пробували спрямувати обурення патріотів у вигідне русло — спогади дисидента

— Опишу один типовий метод боротьби з рухівцями, який комуністична влада застосовувала по всій Україні і який їй повністю вдався на Полтавщині. У 1989 році полтавські активісти демократичних перетворень в Україні, які були дуже різних напрямів і пізніше оформилися в різноманітні партії, зійшлися на постаті Олександра Келима й висунули його кандидатом у депутати СРСР. Що зробила влада?

Вона створила легенду з такого собі мешканця Кременчука, колишнього міліціонера Миколи Куценка, нібито борця за правду, якого влада незаконно тримає в КПУ (камері попереднього утримання).

— Куценко з тріумфом прямо з КПУ з’явився на багатотисячному мітингу страйкарів на заводі й виголосив полум’яну промову, через яку червоною ниткою пройшла неймовірно смілива для тодішньої української радянської людини фраза: «М’якота, собірай чемодани, я за табой пріду» й далі у такому самому дусі. М’якота тоді був першим секретарем обкому КПУ.

Ми ж у цей час готували великий мітинг на підтримку Олександра Келима на стадіоні «Ворскла» в Полтаві, де він мав виступити з передвиборчою промовою. До виборчого округу належала вся Полтавська область, а Кременчук і Полтава — це два найбільші міста.

— Люди ревіли від захвату від його сміливості, а він, довівши їх до найвищого емоційного рівня, заявив: «Да, нам нужєн Рух, но нє етот бандєровскій, как во Львовє і Палтавє».

Усі ж бо знали, що Келим — голова оргкомітету Руху на Полтавщині. Ми не приховували цього, а навпаки, так підкреслювали значущість його постаті, його мужність і принципову демократичність, як і значення створення НРУ для майбутнього України.