Чому без тотальної дерашитизації Росії миру Україні годі й чекати

30.08.2023, 14:32 Переглядів: 2 090 Коментарів: 2

 

Для викоренення рашистської ідеології в російському суспільстві варто використати досвід денацифікації Німеччини після Другої світової війни

Повномасштабне вторгнення російської армії в Україну 24 лютого 2022 року стало шоком лише для відносно невеликої кількості росіян. Деякі російські зірки виїхали з країни та вислови у соцмережах свою незгоду з війною, а у 50 містах РФ в перший день пройшли спонтанні антивоєнні мітинги. Низка відомих українців, які працювали в Росії навіть після 2014 року, вирішили також виїхати із Росії на знак підтримки України. 

Але для переважної більшості росіян події мали вигляд чергової далекої війни у черзі «локальних конфліктів», як в Росії звикли називати нескінченні війни Кремля. Переважна більшість росіян одразу і цілком свідомо зайняла позицію «Вперед, Росія!». 

На початку повномасштабної війни багато українців плекали надії, що великі втрати, яких зазнає російська армія, допоможуть зупинити війну значно ефективніше, ніж заклики до совісті росіян та повідомлення про звірства російських окупантів. Нажаль, це не спрацювало. Великі втрати, принаймні на теперішньому етапі війни, радше підтримують мотивацію воювати та «продовжити справу полеглих, щоб помститися за них».

Оголошення часткової мобілізації у вересні 2022 року стало шоком для багатьох росіян значно більше, ніж початок повномасштабного вторгнення, адже мобілізація показала, що «влада облажалася» і все йде не за планом.

Деокупація Харківської області у вересні 2022-го, підрив Керченського мосту в жовтні, звільнення Херсону в листопаді — усі ці успіхи ЗСУ пропаганда РФ перекривала загальноросійською радістю від бомбардування цивільної енергоструктури та епічно описуваною російськими пропагандистами нескінченною битвою за маленький Бахмут. 

Проте в травні та червні 2023 року росіяни отримали новий стрес у вигляді атаки безпілотників по об’єктах Москви, а також рейдів Російського добровольчого корпусу (РДК) та Легіону «Свободи Росії» у сусідні з Україною області РФ. Це відбувалося на тлі інформаційної кампанії щодо очікуваного контрнаступу ЗСУ, коли росіяни вперше стали боялися України.

У результаті цей стрес, ймовірно, утвердив їх в тій позиції, яку вони займали до початка широкомасштабного вторгнення. Прихильники агресії стали більш радикальними, а противники — отримали аргумент щодо безпорадності влади та безперспективності війни.

Директор російського «Левада-Центру» Денис Волков вважає, що російське суспільство розділилося практично порівну на два ворожі табори. Одні хочуть, щоб «перестали гинути люди», «перестали призивати в солдати» рідних і близьких, «щоб нас не чіпали» і щоб «швидше все це скінчилося, байдуже як». Іншим, навпаки, «дуже важливо, як закінчиться», «якщо вплуталися, треба битися до кінця», «президенту (уряду, військовим) видніше», і тому треба продовжувати війну. За словами Волкова, у травні частка прихильників «спецоперації» помітно зросла і вперше з серпня 2022 року трохи перевищила кількість прихильників мирних переговорів. На це могло вплинути захоплення Бахмута та атаки по території Росії. 

Найбільша кількість росіян на питання «Левада-Центру», що вам найбільше запам’яталося в липні, відповіли, що «вибух на Кримському мосту і удари у відповідь Росії». 

 

Ставлення росіян до пригожинського заколоту

За даними «Левада-Центр», підтримка Пригожина, який на момент свого «Маршу справедливості» мав репутацію переможця та «патріота-правдолюба», після заколоту впала майже втричі — з 58% в червні до 22% на початку липня після завершення заколоту.

Російська пропаганда почала працювати проти Пригожина і це одразу відобразилося на настроях росіян. Проте, принаймні для частини з них постало питання: як герой, у якого «найкраща армія», який «взяв Бахмут», в один момент став зрадником, і «як таке взагалі можливо?». Путч Пригожина, хоч і не встиг налякати російські маси, проте шок, який читався на обличчях російських пропагандистів, не залишився непоміченим. 

У «Левада-Центрі» вважають, що в Росії переважає думка, що невдалий путч ніяк не позначився на авторитеті влади РФ. Для більшості росіян «заколот — не стільки драматична подія, скільки зайве підтвердження загального бардака та елітних розбірок, до яких простим обивателям «немає діла». Третина опитаних очікує ще більшої консолідації суспільства та зміцнення держави — так вважають передусім прихильники путінської влади. 

Більше сумнівів після бунту відчувають молоді росіяни, які давно налаштовані більш опозиційно, і в заколоті знайшли підтвердження своїм думкам. Так само, як припускають експерти «Левада-Центру», вважає частина російських еліт.

Цікаво, що до ситуативних прихильників Пригожина, за словами Дениса Волкова, потрапила частина опозиційно налаштованих росіян. До самого Пригожина вони ставилися насторожено, проте вважали, що відбувається «боротьба жаби з гадюкою». Як висловився один з учасників фокус-груп, вони вже давно відчуває емоційне спустошення і вважають, що «жахливий кінець кращий, ніж жах без кінця».

»Хотят ли русские войны?» Ще й як хочуть 

Загалом, частка росіян, які вважають, що війна триватиме ще понад рік, зросла у понад два рази — до 45% в порівнянні з травнем 2022-го. Люди жаліються, що «конфлікт затягнувся», «СВО іде занадто довго», цьому «не видно кінця», хоча спочатку влада «обіцяла закінчити все за тиждень».

Хід війни, удари України поступово формують тривожний фон та непроговорену невпевненість у частини росіян. Для прихильників війни відповіддю на цю тривогу стає заклик до радикалізації атак, що на фокус-групах «Левада-Центру» звучить як: «чого ми з ними (українцями, європейцями, американцями) панькаємося?»

Український інститут Конфліктології та Аналізу Росії (ІКАР) у своєму моніторингу російського суспільства «Дзеркало Росії», яке проводилося у черні 2023 року, зафіксував, що дві третини, або 66% росіян вважають, що події у РФ розвиваються у правильному напрямку, і лише 26% — у хибному. 

Більшість росіян (66%) впевнені, що підрив Каховської ГЕС здійснила сама Україна. Лише 5% вірять, що це зробила Росія, і ще 5% вважають, що дамба зруйнувалася сама по собі. Це свідчить про те, що режим зберігає монополію на формування громадської думки росіян, а відтак може використати це для організації теракту на ЗАЕС. До речі, такий крок схвалили б аж 10% росіян. Щоправда, 79% поки не підтримують рішення підірвати Запорізьку АЕС для стримування наступу ЗСУ.

ІКАР фіксує скорочення протестних настроїв влітку. Так, в грудні 2022 року 36% росіян відповідали, що потрібно протестувати проти соціальної та економічної несправедливості, а в червні 2023 року цей показник впав удвічі — до 17%.

Все більше росіян мають знайомих або родичів, яких мобілізували. У грудні 2022 року на питання про мобілізацію 40% відповідало, що у них немає нікого зі знайомих чи родичів, кого мобілізували. А у червні 2023 таких лишилося 28%. У грудні 2022 року 69% відповідали, що не мають родичів та друзів, які загинули. А у червні цього року так відповідають лише 50%.

 

На запитання, чи треба проводити ще одну хвилю часткової мобілізації, 63% росіян кажуть, що не треба, а 23% що треба. У грудні 2022 року з тим, що в «спецоперації» не повинно бути часових рамок, погодилися 48%, а вже у червні 2023 року цей «безліміт» схвалили лише 14%, що може свідчити про певну втому від війни.

Директор ІКАР Олександр Шульга вважає, що якби найближчим часом російському суспільству оголосили про завершення війни і, відповідно, зникла б небезпека нової хвилі мобілізації, воно сприйняло б це позитивно.

Але у довгостроковій перспективі, за його словами, спостерігаються негативні тенденції. Шульга переповідає відповіді росіян: «Навіть якщо наша правда суперечить закону, вона наша, і це наша держава, наш престиж, і ми нікому її не дамо зневажати; ми, можливо, не мали рації, але ми не можемо бути проти нашої держави».

На питання ІКАР з приводу готовності до нових «СВО» проти, наприклад, Казахстану, країн Балтії, Грузії лише 14-17% відповідали, що за жодних обставин такого не підтримають. Решта прийняла б як обґрунтування нових війн ті самі аргументи, які використовує російська пропаганда нині: нацисти при владі, загроза нападу з боку Казахстану, Литви, Польщі, Грузії та утиски російськомовного населення.

— Ще одна сутнісна риса російського суспільства — це сприйняття відносин із сусідами, і в першу чергу з Україною, як модель поглинання та домінування замість співіснування та кооперації. Жодного розуміння, що Росія фізично знищує Україну, у більшості росіян немає. Вони вважають, що є там якісь нацисти, ми з ними воюємо, а українське населення ні до чого, — пояснює Олександр Шульга.

Російська пропаганда просуває думку, що програш у війні — це «кінець Росії». Тому частина людей підтримує війну зі словами «я проти війни, але …».

16-19 червня 2023 року російська компанія Russian Field провела опитування, в якому поставила питання: «Чи підтримуєте ви новий наступ на Київ?». 41% відповіли, що готові підтримати будь-яке рішення Путіна — як наступ, так і укладання миру. Цю групу дослідники назвали «нейтрали». Ще 32% виступають проти ескалації, а 23% — за новий напад на Київ.

Проте навіть серед противників ескалації за виведення військ виступають лише 34%, а за утримання окупованих територій — 30%. 

Чим старша людина, тим з більшою ймовірністю вона підтримує новий напад на Київ. Так, прихильники ескалації у 43% випадків — це люди віком за 60. 

 

87% тих, хто підтримує будь-яке рішення Путіна, а також тих, хто виступає за напад на Київ, відповідають, що війна зміцнює авторитет Росії у світі. При цьому 36% навіть противників ескалації також вважають, що війна підносить її авторитет.

Проте російська соціологиня Катерина Шульман звертає увагу на те, що росіяни відчувають як позитивні, так і негативні емоції. А саме: гордість за Росію — 53%, це при тому, що цей показник впав за півтора року війни з 65%. Негативні емоції, зокрема, тривогу, страх та пригніченість відчувають 67% росіян.

 

Росією керують старі циніки — вихідці з комуністичної номенклатури

Катерина Шульман звертає увагу, що попри поширений міф про те, що російське суспільство консервативне та релігійне, насправді воно досить розрізнене та атомізоване — росіяни не схильні довіряти один одному. 

За її словами, Росією нині керує особливе покоління, яке народилося в 1950-ті, після Другої світової війни, і яким на момент розпаду СРСР було сорок років. На той час в них сформувалися риси, яких немає у будь-якому іншому поколінні.

У 1991 році вони вважали себе дуже раціональними та цинічними людьми, які ні на мить не вірили в комуністичну ідею та висміювали її. Це сформувало їх розум та зробило їх справжніми лицемірами, які не можуть відрізнити правду від брехні, адже в їх голові немає зв’язку між тим, що думають, говорять і роблять. Але щоб зробити кар’єру в Росії сучасні сорокарічні мають підлаштовувати свою мораль під картину світу цього сімдесятирічного покоління, яке захопило владу у РФ.

І тут можна додати, що одна з принципових розбіжностей між Росією та Україною в тому, що при владі в цих країнах люди різних поколінь. Показово, що Путіну — 70, а Зеленському — 45. Певною мірою це ще й «війна поколінь», де більш динамічні сорокарічні українці, які зараз при владі у своїй країні, дивляться на світ під іншим кутом навіть за фактом різниці у віці.

Про що можна говорити з росіянами?

Наведені соціологічні дані свідчать, що самостійно російське суспільство навряд чи дійде висновку про хибність обраного шляху, і тим паче, що знайде в собі внутрішні сили та мотивацію щось змінити.

Лише Сили оборони України, а саме їхні успіхи на полі бою, здатні пробудити російське суспільство зі сплячки.

При цьому актуальним залишається й інформаційний супровід нашої Перемоги. Працювати й говорити з росіянами все одно варто. Серед іншого в цій роботі необхідно:

  • Збільшувати кількість лідерів думок, спікерів, блогерів, зірок з різних галузей, які будуть надавати правдиву інформацію, але при цьому не позиціонувати себе як проукраїнські, адже саме серединна позиція, може привабити росіянина, який не знає кому вірити.
  • Розробляти цікаві історії, які будуть вірусно поширюватися в Росії. 
  • Формувати для росіян негативний образ солдата-оккупанта, який йде вбивати в чужу країну. Підкреслювати беззмістовність його зусиль. Війна — несправедлива. Україна раніше чи пізніше поверне свої міжнародно визнані кордони.
  • Потрібно доносити до росіян, що вони гинуть за збереження злочинного режиму, який не рахується з інтересами власних громадян, прирікає країну на злидні та ізоляцію. Сімдесятирічні гебісти крадуть нормальне майбутнє молодих росіян заради влади та своїх збочених ідей. 
  • Важливо прагматично підтримувати тих росіян, які виступають за припинення війни, виведення військ та відшкодування збитків Україні. Вони ще не сказали свого слова, їх потенціал для інформаційної відсічі путінізму нереалізований. Війна — несправедлива, ситуація для РФ — патова, потрібно виводити війська з України. Водночас росіяни мають відчувати, що за злочинну поведінку їх держави вони несуть відповідальність. 
  • Спонукати українців, зокрема, зірок та блогерів, тих, хто готовий це робити, поширювати інформацію серед росіян, а також серед українців, які залишилися на тимчасово окупованих територіях. Рашизм несе руїну передусім у регіони України, які сам називає російськомовними.
  • Розказувати історії російською мовою, зокрема, через документальні фільми, які відкриватимуть правду — з чого почалася війна у 2014 році та який шлях пройшли українці з 2022 року. 
  • Донести до підкорених РФ народів, що їх представники не повинні гинути та втрачати генофонд в Україні. Навіщо віддавати життя за інтереси Москви — щоб остаточно розчинитися в «русском мире»?

Кремль не міг відверто оголосити свої плани: «ми розпочинаємо війну, щоб підкорити українців, відновити СРСР та утримати Путіна при владі», оскільки це звучало б занадто навіть для росіян. Тому протягом років їх готували казками про «нацистів, які утискають російськомовних». Кремль не вигадує велосипед — після прибалтійських, молдавських, грузинських, з’явились і «українські фашисти».

Але поступово настає час для прозріння. Звісно, далеко не всі громадяни ворожої держави зберегли здатність до емпатії, відчуття і визнання власної провини, прагнення до спокути. Однак вони все ще здатні зрозуміти, що шлях під Z-прапорами путінської «СВО» веде їх у безодню.

А для повного викоренення рашистської ідеології в російському суспільстві варто використати досвід денацифікації Німеччини після Другої світової війни

За матеріалами Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Автор: Віктор Крук
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Коментарі: 2

949
30 серпня 2023 15:40

У нас навіть в Кременчуці є такі шо потребують дерашитизації. Це хвороба яку треба видаляти.


4 1
4 417
1
31 серпня 2023 09:04

Цитата: Andron777

У нас навіть в Кременчуці є такі шо потребують дерашитизації. Це хвороба яку треба видаляти.

Наприклад івушкін топить за рассею ,жде расею, і шо? Він наказав та понаписував на 50 років ув'язнення, а мелецткий йому медальки вручає- отаке.


0 0

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 11 від 14 березня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх