Сьогодні у Кременчуці попрощалися з 53-річним військовим Сергієм Демчуком

Він загинув під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України в районі населеного пункту Роботине, Запорізької області

Сьогодні, 16 серпня, у Кременчуці попрощалися з 53-річним нацгвардійцем Сергієм Миколайовичем Демчуком — «Байрактаром». Такий позивний чоловік отримав через свій підривний характер.

Військовий народився 19 березня 1970 року у Кременчуці, тут проживав та працював на кондитерській фабриці.

Сергія Демчука мобілізували 4 березня. Спочатку він служив нацгвардійцем у Кременчуці та застав ракетні обстріли інфраструктури міста. А на початку літа пішов захищати нашу Батьківщину на передову. Загинув Сергій Демчук 5 серпня під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України в районі населеного пункту Роботине, Запорізької області.

Чимало людей прийшло сьогодні попрощатися із Сергієм Демчуком, серед них друзі, колишні колеги, близькі та рідні.

— Знаю його давно. Він був працьовитою, порядною та дружньою людиною, завжди знаходив компроміс, виходи з ситуацій. На службі я був його командиром, але поза службою ми товаришували, мали гарні взаємини. Коли Сергія переводили у спецчастину «Спартан», у нього не було жодної хвилини сумніву чи протесту йти в одну з найгарячіших точок. Він без відмовок перевівся у гарячу точку на Запорізькому напрямку, на здоров’я ніколи не скаржився. Тобто як солдат завжди був зразковим, — говорить побратим загиблого, нацгвардієць з позивним «Комісар».

— Від цієї людини завжди була користь, позитив, з ним було приємно спілкуватися. Перед загибеллю він приїздив до нас, ми пили каву, обіймалися. Я сказав йому: «Бережи себе!» На жаль, так не сталося, бо він загинув за нашу Батьківщину. А коли робили обладнання чи укриття — завжди стояв попереду та ніколи не цурався роботи, — говорить командир стрілецької резервної роти, капітан Швидкий.

— Сергій був працьовитим і добродушним, завжди цікавився, як у кого справи, ставився до колег з розумінням, міг завжди допомогти. Як почалася війна, рвався захищати нас та наших діток. Тому для нас він назавжди залишиться живим у нашому, — говорить колишня колега загиблого, Альона.

Після прощання у МПК панахиду відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали військового на Алеї Слави Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України.