Її ляльки — прототипи цікавих людей

— Моє захоплення шиттям родом із дитинства. Вже тоді я дуже полюбляла шити. Спочатку дивилася, як моя мама швачка—розкрійниця робить свою справу, а потім і сама взяла нитку з голкою і спробувала. Але ляльок я не робила. Я ними навіть не гралася. Свою першу лялечку зробила 15 років тому.

Якось чоловік показав Оксані фото ляльки козака в інтернеті. Він так сподобався жіночці, що захотілося спробувати самій зробити таку прикрасу для інтер’єру. Так вона почала шити ляльок. Спочатку — для себе і доньки, потім — для родичів і друзів.

Через деякий час хобі перетворилося на основну роботу. Побачивши її ляльок в інтернеті, поціновувачі такого виду мистецтва захотіли придбати їх до своїх колекцій.

— Зараз більшість робіт я шию на замовлення. Це не тільки ляльки. Я вже навчилась шити картини по фото. Іноді вишиваю стрічками. Ідей дуже багато, але на все не вистачає часу, тому акцент залишається на ляльках.

Пані Оксана розповідає, що для неї всі роботи, як живі. Вона в них вкладає душу і серце. До того ж багато ляльок є прототипами тої чи іншої людини.

— Іноді побачу якусь людину цікаву і мені хочеться зробити схожу ляльку. Буває, побачу ляльку, яка мене зацікавить, і можу зробити її по-своєму.

Після початку війни Оксана також робить маленькі ляльки-мотанки, магнітики в українському стилі. Перед новим роком зробила сніговиків та гномиків. Усе це продалося, а кошти передали на ЗСУ.

Процес створення ляльки копіткий: спочатку робиться каркас із проволоки, потім додається картон, синтепон. Далі — обличчя, одяг.

Найулюбленіша робота майстрині — Сумний янгол. Ідею його створення лялькарка виношувала довгих чотири місяці. Весь цей час вона збирала матеріали та наважувалась розпочати роботу. Янгол виконаний у змішаній техніці. Голова, руки та ноги ліплені, все інше шите із тканини.

Ще одна улюблена робота — Баба Яга. Для неї жіночка теж довго шукала матеріали. Хотіла, щоб все було схоже на ношений одяг, щоб на сукні малюнок був дрібний.

— А зараз я дуже захопилась янголами бруталиками. Створила їх сама і назвала «Мій народ». В інтернеті вони отримують суперечливі коментарі.

У глобинської майстрині в колекції багато робіт. Усі — різні. Найбільша лялька зростом 120 см, а найменша лише 10 см.

До війни майстриня була постійною учасницею місцевих виставок-ярмарок, які проводилися на свята. Завдяки їм її роботи побачили не лише у Глобиному, а й в інших містах. А коли Оксана почала викладати фото ляльок в інтернеті, то стала по-справжньому знаменитою.

Крім того, свої вміння жіночка передає іншим поціновувачам рукоділля. Вона неодноразово проводила майстер-класи, як для дітей, так і для дорослих. На них разом з учасниками шили, створювали новорічні віночки та прикраси.

На жаль, війна зруйнувала плани, і зараз майстер-класи й виставки проводяться рідко. Але Оксана мріє, що одразу після Перемоги вона відкриє гурточок — дуже їй подобається працювати з дітьми. Вона хоче навчати дівчат робити красиві речі, прикраси.

Ще одна мрія безпосередньо стосується її творчості. В майбутньому лялькарка мріє опанувати ліплення і спробувати зробити ляльку в людський зріст.

Першими поціновувачами творчості Оксани Семенової є члени родини: чоловік і донечка. Вони в усьому підтримують свою рідну людину і навіть іноді дають поради.

— Доня в мене теж творча. Вона пише картини, плете сумки та займається ліпленням. Тож ми нерідко навчаємося один в одного і, звісно ж, цінуємо те, що робимо своїми руками.

Роздивляючись колекцію робіт, ми побачили багато ляльок в українських костюмах, подружню пару, домовика. Всі ляльки зроблені з любов’ю, яку майстриня вклала в кожну з них.