Дорога на Схід: Луганщина – край українського конярства, а Донеччина – центр виноробства

20.11.2019, 17:17 Переглядів: 5 060 Коментарів: 4

 

Кременчужанин Віктор Крук продовжує свою розповідь про невідомий і дивовижний Донбас, намагаючись зламати стереотипи, які сформувалися у суспільстві щодо сприйняття цього регіону. У жовтні він разом з групою журналістів проїхав його дорогами понад 1,5 тисячі кілометрів. Візит проводився у рамках Програми ООН з відновлення та розбудови миру в Донецькій та Луганській областях


Козачий кінний театр


В попередній статті я писав про те, що ландшафти Донбасу – це не тільки терикони та заводські труби, а й ліси, річки, яри та крейдяні гори, які вражають своєю красою. А у цьому матеріалі хочу розповісти читачам про інші дивовижні та дуже цікаві місця цього регіону і його людей.


Під час відвідування самого східного населеного пункту України – селища Мілове на Луганщині, що межує з Росією, ми переконалися у тому, що й тут не згасає історична пам'ять та живе український «козацький дух». Вже майже двадцять років у селищі працює Луганський обласний козачий кінний театр, створений на базі Стрілецького кінного заводу місцевим фермером Юрієм Гарбузом. Маючи козацьке коріння засновник і натхненник майбутнього театру довго і наполегливо доказував усім в необхідності заснування такого закладу, адже у ХVІІ-ХVІІІ століттях ці землі входили до складу Слобідської України, яка у свою чергу поділялася на п’ять козацьких полків. Саме сюди, ближче до Дикого поля, у ті часи переїхало багато селян та козаків з центральної України, рятуючись від поневолення.


 

Артисти кінного театру зустрічають гостей у кращих українських традиціях


Кінний театр став візитною карткою не тільки селища, а й області, а його існування наразі допомагає у підвищенні туристичної привабливості регіону. Місцева влада допомагала у його створенні чим могла – передала засновникам приміщення і територію колишньої ветлазарету та надала театру статус комунального закладу. А у 2003 році кінний театр отримав статус обласного закладу культури, що покращило його фінансове становище та врятувало від закриття. 


 

Журналісти і артисти, у тому числі з копитами, разом


 

Вистава козачого кінного театру почалася


 

Вистава на українську історичну тематику


Сьогодні у складі театру два десятка артистів і майже стільки ж породистих коней. Хоча, коні у цьому закладі, такі ж самі артисти, як і люди. Як і верблюд з поні, що теж залучаються до вистав у складі трупи. А у репертуарі театру запальні скачки, вражаючі трюки на конях, вистави на козацьку та історичну українську тематику – захоплююче видовище. Описати його складно - це треба бачити! Через брак часу нам показали трохи скорочену версію, а по завершенні дали можливість покататися на конях. Вперше проїхав верхи, а відчув себе так, ніби все життя на скакуні – от що значить навчений кінь, вибачте, артист кінного театру. Відразу зрозумів, хто сидить зверху, і поводився дуже спокійно. А може просто втомився після вистави?


Цей кінь не скаче - він летить над землею


 

А це козачка демонструє свої трюки на коні


Представники місцевої влади розповіли, що у засновника театру зараз нові плани: лікування дітей через їх спілкування з конями та верхову їзду, а ще - створення музею під відкритим небом. У ньому має з’явитися справжній козацький хутір із працюючою кузнею та всіма господарчими приміщеннями, які були в українських козаків у ХVІІ столітті. Дивлячись на все зроблене, у нас залишилося впевненість, що ці задуми за підтримки громади він неодмінно реалізує. Адже на Луганщині багато ентузіастів, які переймаються справою збереження українських козацьких традицій та національної спадщини.


 

Вперше вліз на коня, а ніби все життя верхи

 

І знову про коней


Як виявилось, Луганщина – це край українського конярства. А його центром є Біловодськ. Саме у цьому районі розташовано три з чотирьох державних кінних заводів Луганщини. А колись в області їх було аж сім. До речі, всього у нашій країні залишилося лише десять конезаводів. Один з них розташований на Полтавщині – у селі Дубрівка Миргородського району, а два в Кропивницькій області поруч із Кременчуком -  Олександрійський та Онуфрієвський. Усі ці заводи в 2010 році об’єднали в єдине ДП «Конярство України» і наразі вони працюють на правах філій цього державного підприємства.


 

Коні, як символ козацької держави


 

Старовинна табличка. Цікаве, що в написі вживається літера «і»



Ми побували на найстарішому в Україні кінному заводі - Деркульському, якому нещодавно виповнилося 252 роки! До речі, він є найстаршим і на території усієї колишньої російської імперії. Імперію доводиться згадувати, бо заснований конезавод був за наказом російської імператриці Катерини ІІ від 1765 року і відкрився через за два роки – ще до заснування США і французької революції! Історія цього унікального кінного заводу зберігається у його стінах та музеї, де зібрана чудова колекція нагород, отриманих по всьому світу за вирощених тут скакунів на престижних змаганнях та виставках.


 

Генофонд Української верхової породи


Тут і зараз розводять чистокровних коней Англійської та Української верхової породи. Зберігся також унікальний архітектурний комплекс: старовинний будинок керуючого 1828 року і каретний двір середини ХІХ сторіччя, а також старовинні, кам’яні стайні, де утримують коней. Таких нібито взагалі вже у світі ніде не збереглося. Товстенні цегляні стіни і арочна стеля замінюють опалення взимку, а влітку тут зберігається прохолода. Стайні поєднані з величезною оглядовою залою з унікальною акустикою і природним освітленням – вивідним манежем, де коней показували покупцям. Його збудував відомий архітектор Домініко Жилярді у 1820 році. Тобто наступного року можна відмічати 200-річний ювілей цієї красивої споруди.


 

Унікальний дерев'яний манеж 1897 року


А справжнім архітектурним шедевром конезаводу є дерев’яний манеж, збудований у 1897 році в японському стилі (схожий на пагоду). Його унікальність полягає у тому, що каркас діаметром 34 метри тримається на центральній опорі заввишки 30 метрів. Тобто вся конструкція манежу тримається за рахунок одного дерев’яного стовпа! А створена вона із майже вічного дерева – сибірської модрини. При будівництві манежу не було використано жодного металевого цвяху! І за 122 роки його жодного разу не ремонтували! Місцеві кажуть, що аналогів цієї споруди у світі немає. До речі, манеж досі використовується за прямим призначенням. Не зміг відмовитися від пропозиції проїхати у ньому верхи на коні.


 

На кінному заводі працюють лише ентузіасти, віддані своїй справі


На заводі наразі працює близько півсотні ентузіастів, відданих своїй справі. Назвати їх просто конярами чи спеціалістами не можу, бо працюють вони за мізерню зарплату і кожен за двох. Зоотехніків, тренерів, жокеїв катастрофічно не вистачає. Таких фахівців залюбки беруть на стайні Швейцарії, Великобританії, Німеччини та Ірландії, де їхню роботу гідно оплачують. На Деркульському конезаводі залишилися ті, хто не зміг покинути справу своїх пращурів і залишити напризволяще близько сотні красенів-улюбленців. Як повідомив головний зоотехнік підприємства Павло Бруско, корми для коней вирощують на орних землях, переданих заводу, а коштів не вистачає окрім зарплати, ще й на ведення селекційної роботи – кров треба оновлювати, а породисті коні коштують недешево.


Колектив підприємства, як і місцева влада переконані, що державні конезаводи треба зберегти, як символ козацької держави, щоб не втратити надбання предків та генофонд Української верхової породи. Так роблять в усіх країнах, де існували традиції конярства, дотуючи галузь з державного бюджету. В Україні ж про конярство майже забули. Більше того, землі, що передані державним кінним заводам, приманюють багатьох, хто бажав би їх прибрати до своїх рук. Конярі занепокоєні тим, що останнім часом наполегливо ведеться дискусія про приватизацію ДП «Конярство України».


 

Головний зоотехнік Деркульського кінного заводу Павло Бруско розповідає про історію підприємства


Працівники заводу розказали журналістам історію, яка цілком може бути правдою: німецьке Люфтваффе під час війни не бомбило Деркульський кінний завод, бо з повітря його стайні виглядають як монограма Е ІІ, що нагадувало їм про засновницю цього заводу, уродженку Прусії  Катерину ІІ. Чи вдасться конезаводу, якій пережив останню війну, вижити у наш час, залишається під питанням? Втім, люди що живуть у Новодеркулі та працюють на кінному заводі вірять в це і роблять все, що від них залежить. Цього року у Біловодському ОТГ навіть кінний фестиваль провели і планують зробити його щорічним.


 

Кубки та нагороди в музеї Деркульського кінного заводу


 

З кіньми треба спілкуватися по 2-3 години на добу, інакше вони дичавіють

 

Найбільший у Східній Європі виноробний завод під землею



У Бахмуті, колишньому Артемівську, ми побували на місцевому заводі ігристих вин, які донедавна у нас називали шампанським. Завод збудований у підземних штольнях, які залишилися в горі після видобутку гіпсу ще з ХVІІІ століття. Глибина - понад 72 метри! Тунелі настільки великі, що по ним їздять вантажівки і в них розміщуються величезні цехи та винні склади підприємства. Вони ідеально підходять для виноробства через унікальні мікрокліматичні умови - постійну температуру (13-14 °C) та незмінну вологість (85-90%) у підземеллі. Цей завод – єдиний такий в Україні і найбільший у Європі по виробництву ігристих вин традиційним пляшковим методом. Загальна площа штолень – більше 25 га, а зберігається в них до 30 млн пляшок ігристого вина. Виноматеріали на завод поступають з виноградників Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, а продукція експортується до 20 країн світу, переважно європейських, що свідчить про її якість. Найбільше ж відправляють до Німеччини – близько мільйона пляшок щорічно! Всього ж на заводі минулого року виготовили 19 млн пляшок вина, а колись випускали до 25 млн.


  

Бог вина Діонісій зустрічає відвідувачів на вході до підземних штолень винзаводу у Бахмуті


Ці ємкості для зберігання виноматеріалів залишилися ще з радянських часів


 

А це вже сучасне імпортне обладнання


Обладнання на підприємстві саме сучасне, придбане у європейських країнах, хоча є ємкості для виноматеріалів, які залишилися ще з радянських часів. Перевірені часом французькі традиції виробництва шампанського, поєднанні з новітніми технологіями, дозволяють виробляти вино на рівні з кращими мировими виробниками. Проте, класичний пляшковий метод виробництва передбачає застосування ручної праці – треба періодично, потрошки і дуже акуратно, щоби не сколихнути винний осадок, який осідає на пробку і потім видаляється, повертати пляшки, встановлені під нахилом горлечками до низу у спеціальній палітрі. А повертають їх жінки, які мають унікальну професію – ремюор. Уявляю, які сильні руки у цих жінок, адже за день доводиться повертати тисячі пляшок! До речі, їх на заводі використовують тільки нові. А вино в них витримується від 9 місяців до 3-х років і більше.


Автиматизована італійська лінія працює у підземеллі


Екскурсовод показує, як жінки-ремюори за день повертають тисячі пляшок


 

А це вже Бахус виглядає із гіпсової стіни підземелля


Більшості українців продукція компанії  «Artwinery» відома по маркам «Артемівське» та «Крим», але тут випускають ігристі вина під 10 торговельними марками – усього понад 45 видів продукції, яка отримала 13 Гран-при, 76 золотих, 44 срібляних та 7 бронзових медалей на найпрестижніших міжнародних конкурсах. Щоденно по підземному заводу, якому восени виповнилося 65 років, проводяться цікаві екскурсії для відвідувачів з дегустацією різних сортів виробленої продукції. Окрім самого процесу виноробства і смакування вином у підземеллі можна подивитися на креативні, веселі, а інколи й філософські за змістом мурали, барельєфи та картини на його стінах, які приваблюють туристів та підвищують настрій підземникам-виноробам. Їх тут працює понад півтисячі.


Слушне зауваження, з яким важко сперечатися


Експозиція продукції винзаводу - перед Новим роком варто задуматися


  

Тут таких пляшок на стелажах - мільйони


І наостанок хочу зауважити – це далеко не всі цікавинки українського Донбасу. Далі ще буде…




Візит для журналістів «Огляд кращих практик співпраці влади, бізнесу та організацій громадянського суспільства в реалізації проектів розвитку в Луганській та Донецькій областях» проводився у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру в Донецькій та Луганській областях за напрямком роботи Програми розвитку ООН на Сході України «Громадська безпека та соціальна згуртованість», за участю Міністерства культури, молоді та спорту України та за фінансової підтримки урядів Данії, Швеції і Швейцарії.


Автор: Віктор КРУК Фото: Сашко СІМОНЕНКО
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Коментарі: 4

1 489
20 листопада 2019 20:03

Как интересно,но не совсем понятно зачем всё это.


6 0
277
20 листопада 2019 20:15

Для того, чтобы было понятно, что на Донбассе украинцы жили с давних пор.

А так же для того, чтобы знали, что при совке туда нагнали мышебратьев, которые сейчас рассказывают, что это их земля.

Журналистам спасибо, от меня как обычно лайк за патриотичные статьи.


8 13
1 489
20 листопада 2019 20:50

Експозиція продукції винзаводу - перед Новим роком варто задуматися

Аа ,а я то подумал.


6 1
37
20 листопада 2019 21:40

Цитата: hunter

Как интересно,но не совсем понятно зачем всё это.

"продовжує свою розповідь про невідомий і дивовижний Донбас, намагаючись зламати стереотипи, які сформувалися у суспільстві щодо сприйняття цього регіону" - за этим


1 10

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 37 від 15 вересня 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх