Зуза Фіалова зі Словаччини написала в блозі PDCS про свої враження після відвідин Херсона та Кременчука.
Барвисте місто на Дніпрі
Війна ділить і об’єднує. Кременчук – чудове «маленьке місто» (завбільшки з Кошице (ред. друге за розміром місто Словаччини) на Дніпрі, в центрі України.
Ви знайдете тут цілий ряд національностей та релігій, бо тут відображений орнамент зразків з усієї Східної Європи. На вулиці поспілкувалися з росіянами, українцями, бачили татарських жінок в хіджабі, єврейську бабусю в перуці. Відпочивали в прекрасному парку. Увечері відбувся багатонаціональний фестиваль, перший у своєму роді в Україні. На сцені виступали місцеві українці, татари, цигани (тут їх так офіційно називають), євреї, вірмени, росіяни, мусульмани та представники різних конфесій християнства, іудаїзму. Міський Палац культури звучав поперемінно українською, російською, вірменською і навіть місцевий варіант ромської. Аматорські групи і артисти «наважилися» представити повній залі глядачів танці, співи, навіть плакати. Безліч дітей майже усіх кольорів шкіри і волосся виконували свої патріотичні пісні про Україну.
Можливо, комусь це здається перебільшенням, але в країні, де почалася війна під приводом захисту права меншин, це звучить зовсім інакше. Коли ми запитали організаторок, як їм вдалося зібрати таке розмаїття на одному етапі, вони розсміялися: .. «Спочатку ми переглянули, які меншини є зареєстрованими у місті. Тоді почали їм телефонувати.Було досить того, що перший погодився і інші додалися, тобто, їм цього не вистачає». Дві години веселощів і спільне чаювання. Вибух гарного настрою без питань і сумнівів.
Блог Зузи Фіалової (словацькою) читайте на сайті PDCS.
