Якщо Бобік здох…

Аби сфотографувати, як злітає зграя голубів, Богдану з другом довелося довго слідкувати за птахами, аби вибрати гарний ракурс. Так вони і йшли вздовж поля між деревами, поки не наткнулись на горбик із квітами. Коли підійшли ближче, таких могилок виявилось кілька. Без оградок, але ухожених. Решта – заросла травою. На одній із могилок була табличка з написом: «Спасибо за верную службу!» А далі нерозбірливо, здається, «собаці» і кличка…
Частіше власники ховають своїх улюбленців антисанітарно: у парках, скверах, на дачах, серед гаражних кооперативів, або, навіть, викидають на смітник. А тут якось справді по-людськи. Щоправда неорганізованою. Але видно, що з почуттям. Цвинтарю домашніх тварин на Молодіжному не менше трьох років. Так кажуть мешканці, які про нього знають. Люди, які пораються на городах, не раз бачили, як тут ховали собак, а потім приходили і підрівнювали могилки, приносили квіти. Навколо посадки та поряд із залізничним полотном все навколо засмічено. І нікому немає до того справи.
А побіля могилок порядок. По всьому видно, що тут вкладено стільки любові...

Раїса Іванівна, яка мешкає у крайньому дворі, прогулюючись зі своїм забавним французьким бульдогом, розповіла: «У моєї собаки був добрий друг такої ж породи пес Баді. Тут на нашій вулиці жив. Помер. Думаю, що там поховали його. І ще одна біла старенька така собака бігала, Люська, здається. Породиста. Зараз теж не бачу її. А ось у сусідки моєї жила кішка Лізка. Як не стало її, сусідка на цвинтар для тварин понесла. І дев’ять днів ходила відбувала, і півроку. Так побивалася за нею. Казала, що не заводитиме більше котів. Так недавно хтось їй знову кошеня приніс. Не відмовилась. Залишила.
Я раніше не знала, які розумні собаки. Бо ніколи не тримала домашніх тварин. А потім подарували мені цю Катю. І ось вже п’ять років це найкращий друг і найласкавіше створіння. А в сина на Півночі чау-чау. Вони ось приїздили в гості з цією собакою. Думала, що забув за два роки. Куди там! З такою радістю кинувся до нас!»

Двоє юнаків у дворі школи про цвинтар не знали. Але кілька разів бачили бабусю, яка підбирала з дороги збитих тварин і кудись несла до залізниці. Двоє жінок відмахнулося від репортерів. Молодий чоловік теж пройшов хитаючи головою. Аж раптом зупинився: «Чекайте, я знаю про цей цвинтар. Там на табличці написано: «Спасибо за верную службу!»»
На вузькій смужці поблизу залізничної станції «Київська Русанівка» у столиці подібне кладовище для тварин існує вже давно. Воно схоже на скверик. І на відміну від кременчуцького виглядає пристойніше. На маленьких могилках, як свідоцтво вдячної людської пам’яті, зворушливі епітафії: «Я так грущу по тебе, моя милая!», «Благодарю тебя за 10 месяцев счастья», «Любимому коту Примусу», «Прости, не уберег!», «Самый веселый хомячок Петрушка». Є й гранітні портрети, і прості горбочки. Порядок підтримують власники померлих тварин: не лише собак та котів, а й черепах, птахів, хом’яків і навіть жаб. Аналогичі цвинтарі є в Новгороді на Красному полі, в польському місті Гдиня, в Петрозаводську. Є свій цвинтар і в Дібрівці на конзаводі під Миргородом, де покоїться прах легендарних скакунів. А під Петербургом, на околиці царскосельського парку царственні особи ховали своїх коней. На цьому захороненні досі можна побачити близько 120 могильних плит. Один із написів гласить: 'Меринъ бълый Абазъ служил Государю Императору Александру III девять летъ. Палъ 30 сентября 1904 года'.

Беллу Ахмадуліну вважали божевільною, коли вона років 30 тому поховала свою улюблену собачку за всіма людськими правилами. Чоловік поетеси Юрій Нагибін змайстрував маленьку труну для тваринки і закопав її на своїй  дачній ділянці. На «похороні» були імениті гості. Серед них – Аркадій Арканов. На могилці встановили пам’ятник, прикрасили її квітами. Сусіди називали вчинок Ахмадуліної антирадянським і строчили кляузи на «буржуазну сімейку» в Спілку письменників.