Covid-19 в Україні/Кременчуці
Дані МОЗ України. Оновлення: 26.11.2020 10:00
Підтверджені:
Україна677189
Кременчук2709
Хворі:
Україна348077
Кременчук1097
Одужало:
Україна317395
Кременчук1537
Померло:
Україна11717
Кременчук75

«Братня» окупація

2.10.2018, 08:01 Переглядів: 5 259

  

50 років тому радянські війська вторглися до Чехословацької Соціалістичної Республіки. Про те, як гинули люди, як чехи чинили спротив та як радянські солдати зрозуміли, що вони окупанти, «Телеграфу» розповів безпосередній учасник тих подій Анатолій Суковач

Анатолій Суковач на той час був молодим лейтенантом. Оскільки він знав чеську мову (вивчав у вузі), то був приречений вирушити до Чехословацької Соціалістичної Республіки. Він провів там 5 років, із 1968 до 1973.


– Що вам казали перед наступом?

– Казали, що ми надаємо допомогу. Мовляв, імперіалістичні кола вирішили відірвати Чехословакію від соціалістичного табору. Якщо зародиться капіталізм, то почнуть переслідувати людей, як в інших країнах. У нас була залізна завіса. Ми з молоком матері всотували інформацію про жахи капіталістичного світу. Чому ми мали цьому не вірити? До кінця 1969 року, на другий рік окупації, офіцери вже остаточно зрозуміли, що ми – окупанти.


«Ми не вірили, що радянські війська розстріляли людей у Празі»

Я йшов у складі розвідувального батальйону нашої дивізії. Ми йшли стрімко. В складі військ йшли ті, хто був в Угорщині у 1956 році – переважно солдати. Лише перетнули кордон, вони мені: «Ховайся. Ми знаємо, що це таке. У тебе сім’я є?» «Є, дочка, півроку». – «Нехай і син буде!» Ці люди були не рівня деяким офіцерам, які каски надягали від страху на одне місце.


Люди під час стоянки оточили нас і заявили: «В Празі ваші війська розстріляли неозброєних людей». Як ти будеш до цього ставитися? Ти ж нічого не знаєш. Не вірилося. Ми казали, що не може бути, це якась провокація.


  

Чехи зустрічають радянські танки на вулицях Праги


«Нам ще пощастило – в інших кидали запалювальну суміш»

Під час руху окремі бойові групи, по кілька людей, обстрілювали колону. Невідомо, хто ними керував. Вони не підкорялися наказу уряду й робили по-своєму. У невеличкому поселенні по нас випустили кулеметну чергу. Били неприцільно, але куля зрикошетила в сержанта. Ми з ДШК ту мізонину всю зачистили. Були фугаси радіокеровані. Потім мені пояснили, що кордони були відкриті. Із Західної Німеччини заходила розвідка – аж до командира батальйону. Від фугасу і я контузію отримав, коли заходили. Один загинув, ще двох поранило. У них добре розвідка працювала – знали, де ми можемо зупинитися на короткочасний привал. Заклали фугас. Мабуть, більше з метою провокації. Це поодиноке, те, що я бачив, а скільки всього було? Ці розмови, що загинуло десять чоловік... вибачте, скільки ж брехати можна. У 1970-му подібні провокації вже припинилися – кордони закрили й місцевий КДБ почав працювати.


Ніде води напитися

Ми пройшли швидко, а тили відстали. Це просто пояснити. У складі транспортної техніки йшли автівки з народного господарства. А який добрий господар віддасть гарну техніку? Тому те, що було – ламалося, зупинялося. Тили відставали, а військові лишалися без нормальної їжі. Лише сухарі. Нам не вистачало питної води. У відкритих водоймах не можна було брати воду, а до закритих нам перекрили доступ. Мені командування вручило дві автоцистерни для їх наповнення. Їздив я, їздив, але ніхто навіть не хотів розмовляти зі мною. Раптом мені посміхнулося щастя. Під’їхав «Опель», з нього вийшов німецький гауптман (зона входження німців до ЧСР була поруч) з радянським академічним значком і глузливим голосом на гарній російській каже: «Ще один прохач...» Потім підходить до будинку і викликає господаря. За кілька секунд він стояв струнко перед капітаном, а той йому уривчасто подавав команди, показуючи на цистерни. Хвилин через десять прибігли майстрові люди і цистерни були швидко заповнені. Капітан, поки заповнювалися цистерни, висловив мені свою думку: «Радянські воїни в 44-45 роках звільнили Східну Європу від нацистської чуми – це були визволителі, а ким є ви, якщо зайшли до Чехословаччини і випрошуєте воду? Навіщо було заходити?»


Коли ми заходили, у нас був наказ не відповідати на провокації й не відкривати вогонь. Те, що робили десантники в Празі – це їхня справа. Їх для цього вчили і їх для цього туди послали. У німців жорстка позиція була – зайшли, комендантська година... ми цього не робили – просили, дивились, просили і ще раз просили. 


Чехи німців боялися. Вони звикли до німців і їхнього порядку.


Хокей та бій врукопашну під медсанбатом

У березні 1969 року мав бути хокейний матч між чехословацькою командою і командою СРСР. Будь-який результат гри мав бути сигналом для більш радикальних виступів. Так і сталося! Команда Радянського Союзу програла, і буквально за лічені хвилини натовп людей вийшов на вулиці, блокували військові частини і всі радянські установи. Почалися провокаційні дії. Я в цей час лежав у медсанбаті через загострення хвороби внаслідок контузії. Натовп агресивно налаштованих молодих людей заблокував будівлю. Полетіло каміння у вікна, пролунали постріли. Щоб не піддатися на провокації і не пролити кров, взвод охорони роззброївся і ми всі, хто міг ходити, відкрили ворота й пішли в рукопашну на натовп. Це було так несподівано для них, що вони відступили під ударами наших кулаків. Це один приклад того часу і подій. В інших містах радикальніше було.


Після самоспалення Яна Палаха у 1969 році одного нашого солдата вбили під час провокації. Тіло на батьківщину супроводжував майор, добросовісна людина. Приїхав і каже: «Більше не повезу». На нього кинулася мати і кричала: «Навіщо ми ростили дітей, віддай дитину». Його там мало не побили. Люди не розуміли, навіщо ця Чехословакія була потрібна.


Колаборанти

На 23 лютого у 1969 році нас прийшли поздоровити мешканці Чеської Тршебової, де ми стояли. Чоловік 20. Тоді ми познайомилися зі Зденеком Стареком і його дружиною Кветою. Для мене і деяких моїх товаришів по службі вони стали добрими друзями і, сумуючи за своїми сім’ям, ми в колі їхніх дітей, Ярослава і Наді, відводили душу. Зденек був комуністом. Він теж був упевнений, що ми окупанти, але їм потрібно було зрозуміти, що ми за люди. Його зневажали і називали колаборантами за зв’язок з окупантами. Зденека одного разу хотіли вбити – готові були повісити. Їхній будинок був неподалік нашої частини і дружина встигла нам зателефонувати. Ми його виручили. Після цього наша дружба стала ще міцнішою.


  

Сім’я Зденека Старека. «Вони називали нас окупантами, але бачили в нас людей», – каже Анатолій Суковач


Радянсько-чеська дружба та корупція

По країні створювалися комітети, у яких були фонди радянсько-чехословацької дружби. Вони були небідні. На зустрічах військовим робили подарунки – кришталь, фарфор, були коштовні килими. Нашим офіцерам дозволялося мати радянський автомобіль, але не в усіх була така можливість. Навіть при тому, що коштували вони тут дешевше, ніж у Союзі. Їх купували ті, хто на звільнення йшов, кому у віддалених районах вже не потрібно було служити. Партійні функціонери, котрі хотіли показати свою прихильність, користувалися цим – вони оформляли радянські автомобілі потрібному офіцеру, аби він засвідчив, що вони лояльні.


Доходило до смішного. У нас був майор, не буду називати його прізвища, схожий на Берію, в окулярах, дуже захоплювався алкоголем. Так ось на в’їзді у місто Градец Кралове «вдячні» чехи повісили його величезний портрет – як почесного громадянина. Провисів більше місяця, доки начальник політвідділу не поїхав розбиратися. «Повісили б когось нормального, але ж не цього...», – казав він.


Чехи – пацифісти

Чехи, вони пацифісти, вояки з них ніякі, але німці їх привчили до порядку. В них економіка розвивалася інакше. Була приватна власність. Були приватні підприємства. Під час нашої окупації думати і казати людям нічого не заборонялося, хіба що ти партійний функціонер чи посадовець, і це могло бути початком кінця твоєї кар’єри. Я на власні очі бачив у 1973 році на даху заводу «Шкода» у Празі величезний напис «Русские свиньи – ваше место в Сибири». А вплив комуністичної партії не був всеохоплюючим. На молодь у вузах та робітників великих підприємств комуністи не мали ніякого впливу.


А ще чехи ніколи не зрозуміють, що пережили під час тієї війни ми. Наприклад, Зденек, а він років на 12 старший за мене, жалівся, що під час війни в них молока не було... Вони не розуміли, що відбулося на території СРСР, де йшли бойові дії. Їм німці ніяк не зашкодили, навпаки – побудували підприємства.


«О, брат-окупант!»

– Ви вважаєте себе окупантом? Чи не образливо було чути це?

– Ми казали: «Ми прийшли вас звільнити», а вони кажуть: «Нам ваша бідність не потрібна». Що тут скажеш? Нас часто ставили в тупик молоді грамотні люди. Відповісти нічого було. Ми мовчки ковтали це. Люди сприймали це з образою, але ж ми бачили, що коїться. В мене є медаль Чехословацького уряду «За укрепление боевого содружества». І ті, в кого вона є, вітаються словами: «О, брат-окупант». Ця традиція ще у Чехословакії почалася.


 



  

Анатолій Суковач із дружиною Вірою Петрівною у 2016 році. Тоді він востаннє надягнув нагороди на День Перемоги 9 травня. Це сталося після того, як він побачив, що таких ветеранів, як він, вшановують, а на молодих хлопців-ветеранів російсько-української війни не звертають уваги.


Спілкувався Стас КОНСТАНТИНОВ


* * *

Это актуально и сейчас...

[Текст Анатолия Суковача]


В июле 1968 года начались масштабные учения в военных округах Западного направления: Прибалтийском, Белорусском, Прикарпатском, Одесском. К началу августа стала понятна цель этих учений – события в Чехословакии. Определились соединения для дальнейших действий. Им передали лучшую боевую технику, оружие и, по штату военного времени, укомплектовали боеприпасами и личным составом. Определились и в Одесском округе, в котором я служил. Меня перевели в одну из таких дивизий. Как потом выяснилось, мои очень скромные знания чешского языка, которые я получил в кружке, когда учился в Одесском университете, послужили причиной перевода. Всё стало предельно ясно. Узнав об этом, жена с шестимесячной дочкой на руках уехала к моей матери в село в Кировоградскую область. До сих пор удивляюсь, как она смогла одна с этим справиться. Быстрым маршем мы двинулись к западной границе.


Первые жертвы

Чем дальше мы шли вглубь Чехословакии, тем агрессивней становились протестные демонстрации и акты сопротивления. Переставлялись дорожные указатели, знаки, перекрывались и перекапывались дороги, были и фугасы. От демонстрантов мы узнавали о событиях, происходящих в стране. Основные события происходили в Праге. Там советские десантники разгромили центральное радио и телевидение, уничтожив более сотни безоружных людей, и расстреляли безоружных демонстрантов на Вацлавской площади. До сих пор у нас бытует «официальная» информация, что погибло 100 граждан Чехословакии. Это так называемые «неточности» – жертв было намного больше. Их было больше и с нашей стороны, вопреки «официальной» статистике. Были и случаи самопожертвования среди советских солдат. У нас о них умалчивали, а в мировой прессе писали. На мосту через реку Лабу, недалеко от города Пардубице, перед танком внезапно появилась шеренга маленьких детей. Танк двигался на большой скорости и, чтобы в них не врезаться, резко свернул в сторону и с большой высоты упал в воду. Экипаж погиб.


Жертв было бы в сто раз больше, если бы не разумные и взвешенные действия чехословацкого руководства. Прежде чем начался ввод советских войск Политбюро ЦК КПЧ, во главе с А. Дубчеком, приняло Постановление, а потом, на его основе, Воззвание к народу Чехословакии, в котором говорилось – во избежание кровопролития, которое состоялось в 1956 году в Венгрии, не оказывать вооружённого сопротивления, а Чехословацкой армии оставаться нейтральной. Всё это не помешало советскому руководству арестовать правительство и Политбюро ЦК КПЧ и вывезти в Москву, где их заставили подписать согласие о введении ограниченного контингента войск, временно, на период преодоления конфликта, но находились войска до 1991 года.


Демонстрация возможностей

Канцлер ФРГ того времени Курт Кизингер сказал: «Если бы русские двинулись дальше – они бы через неделю вышли бы на противоположном конце Европы». Во всём этом определилась одна цель – демонстрация. Чехословакия была обложена войсками в количестве 500 тысяч человек, с тысячами танков, бронетранспортеров, артиллерии и самолетов. Это в десять раз больше, чем было необходимо для подавления сопротивления в Чехословакии, тем более, что его не предвиделось.
Против ввода войск выступили большинство стран мира. Этот демарш вызвал раскол в среде социалистического лагеря. Албания в знак протеста вышла из состава стран Варшавского договора, Югославия выразила свой протест, а за ней и Румыния выразила своё несогласие.
Мощные протесты прошли во многих странах мира. На Красную площадь в Москве вышли студенты с протестами. Но КПСС и советское правительство продолжали свою агрессию, военную демонстрацию. Войска продолжали выполнять поставленную задачу.


Обживаемся на зимних квартирах

В октябре-ноябре 1968 года часть соединений вышла за ненадобностью, и приписной состав со всех частей также, а оставшиеся начали обживать зимние квартиры, выселив чехословацкие войска. Наш 333 мсп занял военный городок на окраине большой узловой железнодорожной станции Чешска Тршебова (не путать с Моравской Тршебовой).
Для личного состава хватило капитальных помещения для жилья, а офицерский состав спал в маленьких помещениях на полу «покотом» по-батальонно. Строили жильё, строили полигоны – напряжение понемногу спадало и начиналась хандра, тоска по семье и злость на высокое начальство.


Акты самосожжения

Политическая обстановка в начале 1969 года резко ухудшилась. В январе 1969 года в Праге студент Ян Палах в знак протеста против оккупации сжёг себя, а через месяц-другой студент Ян Зайяц повторил этот протестный акт. Всплеск демонстраций по всему миру и даже на Красной площади повторился, но в еще большем масштабе. В Чехословакии началась осада воинских частей, госпиталей и других советских учреждений. Чехословацкое общество разделилось на умеренных и радикалов, но все были против присутствия советских войск и называли это все оккупацией.


«Приют для советского воина»

За это время подготовлено угодное лояльное правительство, а генеральным секретарём компартии назначили Густава Гусака. Он начал политику консолидации общества своеобразно. В своём Воззвании к народу призвал к дружбе и взаимопониманию с советскими людьми, находящимися на земле ЧССР. Более того... призвал, чтобы каждая семья стала другом и приютом для советского воина! Для большинства тех, кто уже определился в своём отношении к советским воинам, перемен не произошло во взглядах. В основном, началось конъюнктурное движение – кто-то держался за свою должность, а кто-то стремился сделать карьеру. Было неприятно видеть, как эти люди не искренне, назойливо, старались навязать свою дружбу, иногда даже предлагали недешёвые подарки (автомобили).


«Русские свиньи – ваше место в Сибири!»

В Закарпатье мы впервые увидели протестные демонстрации, особенно в местах компактного проживания венгерского населения. Лозунги: «Русские свиньи», «Русские убийцы», оскорбительные выкрики и т. д. Венгерские дети забрасывали нас всякой гадостью и норовили помешать движению техники. Хорошее начало! 21 августа, после перехода границы, протестные демонстрации, уже словацкого населения, усилились, в некоторых местах послышались выстрелы. Везде стояли толпы молодых людей. Они держали плакаты, на которых на добротном русском языке было написано: «Русские свиньи, ваше место в Сибири», «Что вы здесь потеряли?», «Советские воины, вас обманывают!», «Не мешайте нам жить!» и т.д.


Две различные экономики

К середине 70-х, из-за вмешательства советского руководства во все сферы жизни Чехословакии, начался экономический кризис. ВВП снизился на треть, на 2/3 сократились поступления в казну от туризма – из-за нашего присутствия. До нашего входа границы охранялись условно, а на содержание армии шли отчисления хорошие, но на вооружение выделялось мало. Теперь советское правительство заставило на вооружённые силы тратить в два раза больше – это и явилось причинами появления прорех в экономике. Хорошо хоть, что руководство ЧССР не перешло на плановую экономику, как это было в СССР, а придерживалось рыночной. Со временем немного всё наладилось, но Чехословакия очень многое потеряла за время «хозяйствования» Советского Союза. В ХІХ и ХХ столетиях в Чехословакии не было потрясений. Войны мало затронули её. Даже Вторая мировая война экономически её мало затронула. Нацистская Германия, присоединив к себе Чехословакию, ничего не разрушила, а даже немало построила. После войны её не пришлось отстраивать, так как разрушений было мало. А вот потрясения из-за политики Советского Союза привели к кризису в экономике. Руководству Советского государства надо было бы подучиться умному и доброму вместо навязывания своей авантюрной системы.


Хочется остановиться на менталитете населения Чехословакии. По своему характеру они толерантны, спокойны, с чувством юмора и убеждённые пацифисты. Ярослав Гашек на своём герое Швейке показал истинный характер этого народа. Надо видеть с какой любовью они относятся к своей истории, как любят свою землю и её природу.


Не удивительно, что уже к концу 70-х наметилась в обществе консолидация. Создавались общества и комитеты чехословацко-советской дружбы. Начались встречи наших людей на предприятиях, в школах и совместная боевая выучка с чехословацкой армией.


Жильё, дети, служба

Наконец-то летом 1971 года этот вопрос решился. Катастрофически не хватало жилья. И снова на помощь пришли чешские руководители и простые люди, – потеснились и третью часть наших семей расселили. В основном руководящий состав. Младший офицерский состав расселился в бывших казармах личного остава ЧНА. Комната на семью без всяких удобств, но как мы были рады этому. Через год уже были построены ДОСы из завезенных из Советского Союза блоков «хрущёвок». Семьи обзавелись новорожденными детьми. И наша семья увеличилась – родился долгожданный сын.
Заканчивался пятилетний срок пребывания за границей и предстоял возврат в Советский Союз.


И зачем всё это было?

А что же мы сделали с августа 1968-го по осень 1973-го в Чехословакии? Мы создали хорошую материальную и политическую базу для наших последователей. А для людей в Чехословакии? Оказывается, что-то и для них. В 1973 году Густав Гусак, выступая по вопросу политической обстановки в стране, сказал, что за пять лет произошёл скачок по увеличению прироста населения страны!
А вот кому принесла пользу бойня, устроенная КПСС и советским правительством в Афганистане? Ради чего? Воины-интернационалисты! Лицемерие! В 1944-45 годах наши воины были интернационалистами. Их помощь была необходима. И память о них остаётся у людей всего мира по сей день. В 1991 году СССР распался, советские войска были выведены из Чехословакии, а 1 января 1993 года распалось государство ЧССР и образовались два независимых государства Чехия и Словакия. И до сегодняшнего дня они цивилизовано, мирно живут и развиваются.


А на постсоветском пространстве продолжает свою имперскую политику «разделяй и властвуй» очередной диктатор-параноик: Нагорный Карабах, Молдова, Грузия, а сейчас и Украина.


Больно, очень больно смотреть старому солдату, как гибнут украинские патриоты, защищая свою землю от обнаглевшего агрессора, который пятый год льёт кровь украинских людей. Болит сердце, когда видишь на передовой защитника, прячущего лицо под балаклавой или именующегося по кличке, чтобы обезопасить свою семью в тылу. Оказывается, линии фронта нет. Нет границ. Преследуют защитника по всей украинской земле. Война идёт без флангов и тыла на всех уровнях. Последние 10 лет я одевал все свои награды в День Победы, выходил, чтобы почтить память всех фронтовиков, в том числе и своего отца, погибшего в городе Эстергом (Венгрия) в марте 1945-го. На День Победы в 2016 году я последний раз вышел со своими наградами. Потому что маленькая девочка, по подсказке своей мамы, вручила мне цветы и сказала «спасибо». А рядом стоял воин в камуфляже с украинскими наградами, и на него не обращали внимания. И мне стало стыдно и больно.


Подполковник в отставке А. А. Суковач

Автор: ТелеграфЪ Джерело фото: Википедия, Анатолий Суковач, Стас Константинов
компанія «Інтера Люкс»

Інформація

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:



Вверх